Закритий ЖК, передмістя та віддалене село: досвід киянина

^{Фото у статті надані героєм публікації, якщо не вказано інше}

Квартира в закритому ЖК Києва чи більша площа, але в передмісті? А може, будинок у віддаленому селі? Сергій Мітяєв детально й аргументовано розповів Вікенду про переваги та недоліки кожного свого житла.

— Я народився в Чугуєві, це райцентр у Харківській області. Жили ми в багатоповерховому будинку на третьому поверсі. Так склалося, що останні кілька років я знову живу на третьому поверсі. Вважаю, це ідеально: не дуже низько й не дуже високо. Якщо ліфт не працює, то піднятися додому навіть із сумками не так вже важко.

На Харківщині у моєї бабусі був будинок у місті, тому я з дитинства знаю, що таке копати картоплю, збирати яблука. Згодом переїхав до Києва. Поки вчився, працював, то винаймав житло. Якось порахував, що змінив тоді сім квартир. Потім купив житло в «Комфорт Тауні» в перші тижні продажів. На час покупки корпус було побудовано на рівні третього поверху. Тобто свою майбутню квартиру я вже бачив.

Років шість прожив там. Нагадаю, це один з перших проєктів «міста в місті», коли в ЖК інтегрована вся інфраструктура. Звісно, що були певні помилки та недоліки, які проявилися згодом.

Наприклад, спочатку всі будинки будувалися під житло, але квартири на першому поверсі для проживання ніхто не купував. Причини зрозумілі, бо у всьому світі так — ці приміщення використовуються для комерції. У третій і четвертій лініях забудовник врахував це, там перші поверхи від початку проєктувалися як комерційна нерухомість.

З часом на перших поверхах в будинках першої та другої лінії почалися зʼявлятися магазинчики й кафешки, що, звісно, дратувало мешканців, бо вони купували квартиру там, де за проєктом нічого такого не передбачалося. Уявіть: хтось біля будинку зрізав кущі, встановив сходи, облаштував двері замість вікон, відкрив магазин. Мабуть, ви будете незадоволені. Але третя-четверта лінії вже виглядають дуже цивілізовано.

Мій корпус — це перша лінія, просто біля центрального входу в «Комфорт Таун», де поряд знаходиться супермаркет «Новус». Також у радіусі 200 метрів купа кавʼярень, за воротами риночок, магазинчики, пивні, ресторанчики, зоомагазин. До того ж це закритий комплекс, у якого є огорожа, охорона, контрольно-пропускні пункти.

Завжди подобалися місцеві дитячі майданчики. Їх тут повно, вони знаходяться у внутрішніх дворах будинків, куди ніяк не може заїхати ніяке авто, тому гуляти з дітьми затишно й безпечно.

Незручність проживання в «Комфорт Тауні» повʼязана з необхідністю добиратися на правий берег. Міст Патона зранку стоїть у бік правого берега, ввечері — у зворотний бік. Але загалом із транспортом доволі зручно: можна хвилин за 15 добратися маршруткою чи автобусом до метро «Чернігівська», «Звіринецька», «Лівобережна», «Либідська». Ще одна незручність, знайома всім киянам, повʼязана з паркуванням. Місць для авто завжди не вистачає. Але мені було значно легше за інших, оскільки я працюю вдома та можу вдень переставляти авто на зручне вільне місце, яке видно з вікна.

На думку урбаністів закриті ЖК — це зло. І в чомусь я з цим погоджуюсь. У «Комфорт Тауні» це створює якусь корупційну складову. Так, мешканці будинків поряд із ЖК знають, де можна недорого купити ключ від воріт. Вони отримують доступ до закритої території та ставлять там свої авто. А місцеві потім сваряться, що нема де паркуватися, зокрема й через те, що багато автівок не належать мешканцям комплексу. Це відома проблема, але її не так вже й просто розвʼязати.

Ще з переваг можу назвати «божественний» ЖЕК «Комфорт Тауна». Це просто приклад того, як мають працювати подібні установи. Вперше я звернувся до них, коли мені треба було підтягнути вікна. Уявіть, мені на пошту прийшло повідомлення від ЖЕКу, що всім новим мешканцям разово доступна така безплатна послуга від забудовника! Окремо вразило, що вони спілкуються нормальними сучасними методами. Я зайшов в ЖЕК (він у 100 метрах від мого будинку), сказав секретарці про свою проблему. Вона показала бланки замовлень. Я вибрав бланк на підтяжку вікон, мені лишилося лише вписати імʼя та контактний телефон. Очікував провести там хвилин 15, а впорався за півтори. Тому що для типових проблем створені типові рішення. Також є вебсистема та застосунок для оплати комунальних, там же можна викликати сантехніка чи електрика. Він зателефонує і прийде в зручний час. Або додати гостей чи доставку для того, щоб їх пропустила охорона.

Чому ж ми перебралися до Софіївської Борщагівки? У мене була однокімнатна квартира-студія. Я купував її, коли був сам. Потім одружився. Якщо вдвох у студії ще якось можна жити, то з дитиною вже ні. До речі, робочий кабінет я облаштував на закритому балконі, поставив окрему батарею опалення, щоб працювати весь рік. Звісно, взимку там не було плюс 20 і доводилося натягувати светра, але загалом було комфортно.

Проте коли дружина завагітніла, ми стали думати про зміну житла. Врешті-решт здали квартиру в «Комфорт Тауні» і за ці гроші знімаємо зараз двокімнатну в ЖК на Софіївській Борщагівці. Чому тут? Через купу обставин. Головна з яких — тут живе теща. Тож так зручніше: ми допомагаємо їй, вона допомагає нам з дитиною.

Сам комплекс майже такий самий: забудова не вище девʼяти поверхів. І це мені дуже подобається. Тут теж є паркан і ворота навколо території, але на відміну від «Комфорт Тауну» це не повністю закритий комплекс, в нього можна зайти з вулиці. Ще в нашому ЖК «Софія» дуже-дуже багато рослин.

Що треба розуміти про Софіївську Борщагівку? Це величезне село під Києвом, я думаю, тут населення вже більше, ніж на Троєщині. Таких ЖК, як наш, тут вже десятка півтора. І здається, Софіївська Борщагівка ніколи не стане частини Києва. Бо навіщо це місцевій владі?

Як ми уявляємо село? Кривенькими хатинками, де живуть старенькі бабусі? Тут таких давно нема, все викуплено, збудовані дво- і триповерхові котеджі. Важливо, що без автівки тут нема чого робити. Якщо в «Комфорт Тауні» я міг пройти до «Новусу» сто метрів пішки, тут так не вийде. Зате у мене зручна парковка біля дому. Хоча на території купа невеличких магазинчиків, все одно є потреба у великому супермаркеті. Туди доведеться їхати. Поки донька була зовсім мала, я кілька разів на тиждень виїжджав у різні маркети за покупками, бо там дешевше купити одне, а там — інше. Зараз трохи простіше, і супермаркет неподалік збудували, і дитина підросла. З усім іншим проблем немає, є купа перукарень, кавʼярень, ресторанчиків, бургерних, дитячих магазинів.

Подобається, що тут абсолютно все влаштоване для візочків. Рівна підлога при вході в будинок, ніяких сходинок, дитячий візок можеш просто вкотити в ліфт. Забудовник продумав дуже багато таких моментів, і це круто.

Ще з класного: тут дуже багато приватних дитячих садочків. Також забудовник одразу звів посеред комплексу школу. Навчання коштує десь 9000 тисяч на місяць. Так, це недешево, але таку суму може собі дозволити родина, яка купує тут квартиру.

Для порівняння: в «Комфорт Тауні» є «Академія», де під одним дахом зібрані різні секції та гуртки. Кілька років тому там збудували й школу, навчання коштувало 24 тисячі, а за гуртки треба було доплачувати окремо.

У деяких приватних будинках в селі також розміщуються приватні садочки. Наша дитина ходить у такий, платимо 10 тисяч гривень на місяць. У групі зазвичай 6-8 дітей, з ними займаються хореограф, логопед, є англійська. Усього потроху і в формі гри.

25 лютого минулого року ми виїхали в село зі свого ЖК «Софія». Їхали машиною вчотирьох: я, дружина, дитина й теща. Везли трьох котів, але у нас була лише одна переноска. Дорога, яка зазвичай займає півтори години, того разу тривала чотири. Але все одно вважаю, що нам пощастило. Ми прожили рік у своєму будинку в селі біля Радомишля. Мали автономне опалення, хоча дрова треба було рубати щодня. Загалом умови дуже пристойні: є душова кабіна, колодязь, проведений якісний інтернет. Але це село з усім комплексом проблем. Там немає магазинів, лише лавка, яка працює кілька годин на день. Можна купити хліб, і то не щодня, якусь крупу, сіль, цукерки, майонез. А за всім іншим треба чухати кілометрів 20.

Інша дискримінація для мешканців сіл — це погана логістика. От у Києві якщо, я зробив замовлення в Розетці, то отримаю свій товар вже завтра в пункті видачі (з безплатною доставкою) за 100 метрів від дому. У село Розетка не доставляє, отже, треба буде їхати кудись за 20 кілометрів на пошту. І замовлення отримаєш тільки за два-три дні, не раніше. От і виходить, що прибутки селян набагато менші, а витрати на логістику набагато вищі.

Якщо ця зима буде важкою, то знову переберемося в село, там багатий запас дров, комфортні умови й хороший інтернет. Це важливо, бо відсутність інформації породжує стрес. Я б взагалі поставив памʼятник звʼязківцям за все, що вони зробили, щоб був звʼязок. Взимку це втримало кукуху у спокої.