Мюзикл «Тигролови»: Київ з присмаком Бродвею

^{У статті використані фото, надані Київською оперетою}

Ватники, тигролови, гейші та криваві зірки на спинах. На прохання Вікенду журналістка та фанатка бродвейських мюзиклів Аліна Мосендз-Мансер розповіла, чому варто подивитися музичну версію «Тигроловів».

Мюзикл «Тигролови» на сцені Київської оперети став подією в моїй інформаційній бульбашці ще у травні. За кілька тижнів до третьої прем’єрної вистави в липні квитки були вже розібрані. Мені вдалося потрапити на новий мюзикл, а також поспілкуватися зі співавтором лібрето та співкомпозитором Кирилом Бескоровайним.

До цього цього не було

Мюзикл створений за мотивами пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Хто вчився у школі вже за часів незалежності напевно пригадає цей твір із програми «укрліт» як перший справді цікавий роман. А все, ймовірно, тому, що в ньому не просто є динамічний сюжет, втеча українського політв’язня, полювання на тигрів, романтична лінія, але ще й гепі-енд. Погодьтеся, у шкільні часи українська література часто справляла враження безперервного тужіння за долею українського народу, а щасливі чи веселі фінали були скоріше винятками. Ті, хто українську літературу вивчав ще й в університеті, скоріше скажуть: «Ой, ну «Тигролови» — це добре, але ж от «Сад Гетсиманський» — куди важливіший і глибший твір». А я поспішу запевнити, що й від «Саду» у новому мюзиклі є дещо. Про це трошки згодом. Якщо ж ваші шкільні роки припали ще на радянський час, то на цьому моменті раджу вам прочитати «Тигроловів», тримаючи в голові, що сюжет роману є частково автобіографічним і розкриває «теплі взаємини» Івана Лозов’яги (так, Багряний — це псевдонім) з радянським каральним органом НКВС.

Відповідаючи на моє запитання, чому саме цей твір, Кирило Бескоровайний сказав, що у школі на нього не особливо звернув увагу:

«Вже пізніше я почав перечитувати українську літературу у задоволення. Велика заслуга в цьому видавництва «Основа». Здається, на Книжковому арсеналі я придбав «Тигроловів», бо видання з татуюваннями в ролі ілюстрацій було суперсексі й мені захотілося володіти цією книжкою. Звісно, коли перечитав, я також захопився історією. Вона справді життєствердна та нагадує екшн-фільм».

І справді, у 1990-х навіть був фільм «Тигролови», але наскільки вже він був екшном…

Ватники, гейші, шамани та маски-черепи

Тепер про враження від самої вистави. Мюзикл вражав і тримав увагу протягом обидвох дій. У комплексі вдало зіграло все: і динамічний сюжет, і яскраві актори, і пісенні партії, і хореографія (виконана напівголими акторами в масках-черепах із кривавими зірками на спинах), і декорації (вагон-товарняк). Глядач проходить шлях разом інженером-авіатором Григорієм Многогрішним: психіатрична лікарня як каральний орган, ув’язнення, етап до Сибіру (саме тут є неймовірні хорові сцени з «ватниками», тобто буквально іншими ув’язненими, одягнутими у ватні фуфайки), втеча й життя з українською родиною тигроловів у тайзі, небезпечна для викриття поїздка до Хабаровська з походами до японського клубу з гейшами. Над Григорієм постійно чигає небезпека та його переслідувач — енкаведист Микола Медвин. У цьому випадку все по класиці: є позитивний герой, якому глядач співчуває, і є негативний персонаж антагоніст, який його хоче знищити, згноїти в ГУЛАГах. Загалом для українців, які цікавляться історією своєї країни, ця ситуація зрозуміла й недвозначна.

Кирило каже, що коли він та його колега Антон Гуманюк писали сценарій, з оригінального сюжету книги мало що прибрали. А от додавати — таки додали. Правда, із самого ж Багряного. Я обіцяла повернутися до «Саду Гетсиманського», тож це саме той момент:

«Ми з самого початку зрозуміли, що Медвин у Багряного прописаний мало. У «Тигроловах» його лінія майже нерозкрита, а для того, щоб зрозуміти краще Многогрішного, розкрити мотивацію й історію Медвина було просто необхідно. Пощастило, що у Багряного є ще «Сад Гетсиманський», де дуже багато матеріалу, на основі якого можна було розкрити антагоніста. Я сприймаю «Сад» як свого роду приквел до «Тигроловів». Тож лінію Медвина ми додали вже самостійно», — розповідає Кирило Бескоровайний.

У початковий сценарій вніс деякі зміни й режисер-постановник Сергій Павлюк.

«Його задум був вибудувати постановку в форматі «від темряви до світла», в той час як у нашому варіанті темрява виринала повсякчас, немов переслідуючи Многогрішного, щоб він не забував, що Медвин, мов тінь, сновигає за ним. Для прикладу, другий акт у нашому варіанті відкриває пісня «Ой Соловки, Соловки». Цю пісню Павлюк поставив на початок першого акту», — пояснює Кирило.

Цікаво, що не всі пісні були написані безпосередньо для мюзиклу. Згадана пісня «Ой, Соловки, Соловки» має народний текст, який автори знайшли у книжці Тімоті Снайдера «Криваві землі». Однак мелодію до пісні знайти не вдалося, тому написали самостійно.

Не водевіль, а Бродвей

Коли я дізналася від Кирила про прем’єру мюзиклу, то зацікавилася — ну, бо по-перше, на основі українського роману, а по-друге, Кирило писав у фейсбуці, що надихався бродвейськими мюзиклами. Я теж велика поціновувачка останніх. І не лише екранних версій, а й живих театральних. Кожну подорож до США я намагалась знайти, чи не виступають бродвейці десь у локальних театрах. Так передивилася на сцені з добрий десяток вистав. До них входять і ті, які бачила на європейських сценах. Серед них найвідоміші — «Знедолені», «Вестсайдська історія», «У темному, темному лісі», «Привид опери» та інші. Відповідно й очікування від «Тигроловів» були високі, хоча факт постановки саме на сцені Київської оперети додавав скепсису, що вистава може бути схожа на мольєрівські водевілі.

Водевілю не було, а от рівень Бродвею був. У кожній з партій мені хотілося вгадати паралель із якимось з американських мюзиклів, які я дивилася. Протистояння Многогрішного й Медвина, як один постійно змушений тікати від іншого через злочин, якого не вчиняв, нагадало мені протистояння інспектора Жавера та каторжника Жана Вольжана зі «Знедолених». А пісні ув’язнених — ну, це ж майже як сцени із «Чикаго». Партія названих братів Григорія Многогрішного та Гриця Сірка вайбом нагадала одну з партій у «Найвеличнішому шоумені». Ліричне соло Наталки Сірко, де під час вистави акторку зрадила техніка і пропав звук, але вона все одно доспівала пісню під аплодисменти залу, — так це ж перший виступ Крістін із «Привида опери». Ну, і романтичний дует Наталки із Многогрішним — тільки Козетт та Маріус Понмерсі. Ні в якому разі не подумайте, що мені йдеться про плагіат пісень. Ні! Але от вайб, формат, дух — тут все уже було бродвейське, хіба що українською і покладено на сюжет, знайомий з дитинства. Київська оперета, судячи з афіші, намагається рухатися у бродвейський бік, хоча й водевілі там лишаються.

Спитала Кирила, чи були ті «крашанки» (easter eggs — приховані натяки та відсилки до інших творів), які мені так хотілося відшукати. А він сказав, що у них «саме для пісень було мало референсів з американських мюзиклів». При цьому Кирило мав досвід не лише глядача, а й актора мюзиклу: під час навчання у США він грав у шкільному мюзиклі «Once upon a mattress» (про принцесу на горошині).

Найвеличніше шоу?

Я справді була у великому захопленні від вистави. Раніше з українських мюзиклів лише два справили на мене настільки позитивне враження: «Едіт Піаф. Життя в кредит» (постановка театру імені Франка) та кіномюзикл «Гуцулка Ксеня». Тепер у списку ще й «Тигролови». Я запитала у Кирила, чи не планують вони гастролей по Україні, на що він віджартувався: «Якщо цей текст читатиме режисер не з Києва, будь ласка, напишіть мені, бо я залюбки б хотів поставити «Тигроловів» ще десь».