Небронзові поети. Як творять бунтарі, диваки та воїни

Василь Голобородько, поет з шахти, студент у 55, який зламав усі стереотипи про російськомовних на Донбасі. Він пише українською та досліджує наш фольклор.

Голобородька довгі роки не публікували через відмову працювати з КДБ. Він не міг здобути вищу освіту через упереджене ставлення від керівництва університетів.

Василь не підкорився системі, продовжив досліджувати та пропагувати українську культуру: «Мені байдуже, чи я в Ростові живу, чи в Луганську, чи в Ріо-де-Жанейро. Я живу в українській мові».

Лише в 1988 році, коли Голобородьку було 43, його твір був вперше надрукований в Україні. Талант його став настільки очевидним, що колишнього шахтаря навіть прийняли до Спілки письменників України. Карʼєра набирала обертів. Але через війну він втратив все й мусив покинути рідний край. Зараз 78-річний Голобородько мешкає в ірпінському Будинку творчості письменників.

А нам би не ходити далі,
де стежки під назвою: щоб заблудився.
Зараз вони рівні й гладенькі — коч котися —
а далі ховаються під широке листя трав.
Або виведе на кручу перед проваллям і щезне,
бо далі стежка під назвою: щоб не повернувся.

Хто з вас викликає таксі для своїх головних уборів? Віктор Кордун не вважав це дивним. Для нього не було дивних речей, існували лише індивідуальні особливості.

Не встиг дебютувати, як його поезію вже заборонили. І хоча зазнав репресій і нерозуміння, це не завадило йому разом з іншими поетами започаткувати Київську школу поезії й стати одним з найяскравіших її представників.

Радянські критики закидали, що його творчість відірвана від соціалістичних перетворень. А він справді більше думав про інобуття. Навіть прогулянка Києвом мала для нього потойбічний сенс. Такий собі «не зі світу цього». Найбільше він не хотів бути масою, і в нього це чудово вийшло!

Піщаний голос

Змагання людей і землі —
могили незмінно глибшають.
Чи буде у них світати?
Чи засяє темінь земна? —
Піски білозубі довкола,
піски павутинні
і дерево це,
і гніздо з пташенятами,
троянда дівоча
і перстень, як знак вечірнього сонця, —
це все піщане.
А люди —
вони у проваллях сердець.

«У фляжці коньяк або ароматна настоянка, у кишені люлька з вишневим тютюном, на шиї елегантний шалик, а на язиці — пара свіжих політичних дотепів власного виробництва», — таким колись був постійний набір цього поета.

Його творчість така ж неформатна, як він сам. Олександр Ірванець відомий сатирично-іронічними віршами, скандальними пʼєсами, есе, романами. А головне для нього — залишатися чесним з собою.

На відміну від більшості колег він каже, що якби міг, то взагалі б нічого не писав. І вважає, що життя важить більше, ніж література.

З 1993 року мешкає в Ірпені під Києвом. 5 березня 2022 року він написав цей знаменитий вірш.

З міста, що ракетами розтрощене,
До усього світу прокричу:
Цього року у Неділю Прощену
Я, здається, не усіх прощу!

Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!
Та у пеклі цих страждань-терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ,
Буча, і Гостомель, і Ірпінь.

Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані
Вузькооким лисим упирем.

З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
…Чом відводиш очі, Білорусь?

Він вчився в університеті імені Шевченка, заснував літературне об’єднання «Пропала грамота», викладав сальсу, писав для польської «Відрижки» та британського BBC, досліджував Гоголя.

Поезія Олекси Семенченка (творче псевдо — Семен Либонь) відзначається іронією, бурлеском і численними перевтіленнями. Він яскравий і неповторний, бо однаково легко видає то щось брутально-еротичне, то щось неймовірно ліричне.

Хоч мав блискучі перспективи, в 1991 році вирішив кинути все та перебратися до Великобританії, де збудував успішну кар’єру журналіста.

Ох і рухлива ж!
Було бурхливо —
Ласк злива…
І от зміна.
Лиха.
Годі, що за зміна
Гидка?!
Причини не видно.
(Звитяга швидка,
Чи… Чорт його знає.)

Ватага відʼїжджає.
При всіх притяг за талію.
(От псих! Та тяжко…)
Я засентименталений,
Як «італіянець»,
Хоч вона і ляшка,
Але зветься Козак, —
Вже напівкозачка,
«Та і напівкізочка», —
Агітує мозок.

Кажу: «Послухай, Розочко,
Попри усе — дзвони:
Хай ВСІ ВОНИ соромляться».
Пишу: «Тел. …-43»

Юрко Позаяк — дипломат і керівник служби, яка готувала промови Ющенка-президента. Водночас автор лімериків про секс і віршів про бухлішко. Вміє в іронію та гумор, його стиль не схожий ні на чий. На його вірші робив пісні гурт «Мертвий півень».

А ще має дві книжки: українську та хорватську. Хорватська — дитяча, написана у співавторстві з донькою. Українська називається «Шедеври», неодноразово перевидавалася та доповнювалася протягом 30 років.

Живе в Києві та займається перекладом.

Я був в Ленінграді,
Я пив там вино
Вино в Ленінграді
Це справжнє гівно!

Я був за кордоном,
Я пив там коньяк —
Коньяк за кордоном —
Сциклистий шмурдяк!

Ніде так не п’ється,
Як в тихим дворі
У Києві ріднім
О пізній порі.

Віктор Недоступ жив і творив, випивав і залицявся, розмірковував про сенс буття і фіксував пережите на папері. Не мав ані костюмів, ані домашніх бібліотек на сотні томів. Був новатором та оригіналом.

Шалений успіх прийшов до Віктора у 1991 році після збірки «Пропала грамота», де він був співавтором. Відсилання до Гоголя означало, що основа творчості літературного об’єднання — це сміх, іронія, сарказм, весела гра зі словами та смислами. Вони вважали, що література не має бути нудною.

Свого часу заснував київський гурт «Баніта Байда» (1989—1993), який першим в Україні почав грати психоделік-рок з національними мотивами.

Святкове

Ідуть натхненні міліціонери!
“Ві а де чемпіонз!” – співають.
На ремінцях ведуть собак-шукалок,
І ті безладно скавучать.

На танцмайданчику танцюють міліцейські пари
Танцюють міліцейський вальс.
Наряд закоханих за ними пильно стежить,
Щоб зайвого не станцювали.

Гойдається в гойдалці міліцієня.
Читає мої вірші і сміється!
Це свято –
Днями Києва зоветься.

Його життя — це бунт та постійний акт непокори. Олесь Ульяненко — наймолодший лауреат премії Тараса Шевченка та єдиний письменник в історії незалежної України, чиї книжки були заборонені. Йому оголошував анафему Московський патріархат.

Він проходив військову службу в Німеччині та Афганістані, заробляв підпільним боксом, блукав залізницями в Росії й навіть виступав у ролі якутського шамана. Його життя було сповнене легенд, скандалів і судових процесів. Він писав навіть коли не мав що їсти, жив у закинутому готелі «Лейпциг», де працював сторожем, а його єдиною компанією був хомʼяк.

У 2009 році роман Ульяненка «Жінка його мрії» Нацкомісія з моралі назвала порнографією. Книгу вилучили з продажу. Загинув у 2010 році за незʼясованих обставин.

Ще в семінарії, коли преподобний громогласно примусив його підняти сутану і показати ноги, отець, а тоді семінарист Авакумій, шаленіючи, стяг одежі через голову, ледь не переусердствував, бо аж настоятель обмахнувся широким опашистим хрестом: ноги мокрі від сперми.

Автор брутальних і колоритних творів Павло Коробчук — поет, письменник, журналіст і музикант. Його «Гоповідання» — ода українським гопникам, цим феноменам дворів. Оповідання наповненні відповідним сленгом, а герої настільки реалістичні, що здається, вони знаходяться поруч, у нашому дворі.

Працює на Радіо Свобода в проєкті «Донбас.Реалії», живе в Києві. Твори Коробчука перекладені на англійську, німецьку, італійську, польську, литовську, білоруську, словацьку мови. Також займається електронною музикою, грає на барабанах у різних гуртах, виграє літературні конкурси та перемагає в слемах.

Усі двадцять чотири години доби в них був вільний від роботи час.

нара йоні

Одного ранку І-раз прокинувся від того, що кліпнув. У нього була купа ніштякового настрою, хотілося настріляти цигарок або пару двадцять п’ять коп і поділити добро з І-два та І-три. І-два та І-три прокинулися з такими ж думками про куріння, бо цигарок ніхто з них принципово не купував. Башляти за курло заборонено умовним неписаним кодексом духовного гопівства.

Васек Духновський — поет, неформал, оригінал і виклик сірим будням. Бібліотекар з різнокольоровим волоссям, який у війську з перших днів повномасштабного вторгнення, руйнує міфи про службу та не боїться осуду. Він впевнений: у поезії не місце занудам, а бібліотеки не є місцем для нудного читання застарілої літератури.

а найкраще описали війну
не у книзі й не у кіно
а в комп’ютерній грі
worms
сторонній спостерігач може подумати
що ця гра чисте божевілля
де все вирішує випадок
але вмілий гравець знає
також у цій грі можна випускати на ворога
замінованих овець
глушити його святою гранатою
і
(для ліквідації скупчення живої сили противника)
чавити землю велетенським кам’яним віслюком
а ще коли черв’як помирає
він лишає по собі
маленьку кумедну могилку
та й то не завжди

Артем Полежака з однаковим задоволенням виступає перед школярами, фанатами й ув’язненими. Обожнює жінок як справжній майстер іронічної та еротичної поезії. Є улюбленцем київської богеми, постійним учасником поетичних слемів. Зараз воює та продовжує писати й видаватися.

Хоча вчився на архітектора в рідному Харкові, обрав іншу творчість: записав з гуртом «Барабас» диск «Весна, Любов, Полежака». І нині різні виконавці беруть його тексти для пісень. Серед його творів: «Москаль у МакДональдзі», «Колода порнокарт», «Плоскогубці».

Вітя і до війни був дебілом.
Тупо по жизні, та плюс ще наркотики.
А скажуть: «От бач, що війна наробила!
Бідні наші, нещасні котики…»

Сірьога бухав, вважай, що з дитинства,
Раз пляшку замість гранати кинув.
А люди скажуть: «Як став ото триста,
Вернувся і з горя п’є без упину».

Славік сидів за вбивство і кражу.
Дому нема — хоч вертайся за ґрати.
Візьметься знов за своє, а скажуть:
«Це ж вони ТАМ всі навчились вбивати…»

А Вова, наприклад, був будівничий.
Вова, як Вова — людина проста.
Прийде з війни, відпочине як личить,
І піде робити нові міста.

Андрюха до справи візьметься знову,
Залишивши спогади в шанцях заритими,
І вулиці міст, що збудує Вова,
Андрюха засадить деревами й квітами.

Не менше, не більше — нам більше й не треба,
Дасть бог, коли вийдем живими із бою,
Повернемось якось додому й до себе,
Щоб стати нарешті самими собою.

Її поезія про крихкість найріднішого та знищення краси, яку грубо розбивають нечисті руки. Катерина Балашова з Луганщини вирізняється серед поетів загостреною чутливістю. Змушена покинути дім, вона пише з теплотою про хліб, стіл, хату.

Вона зберігає дитячу наївність своїх творів і цим дивує читачів, бо складає у вірші буденні слова та прості зрозумілі емоції. Ніяких трендів, лише подих сонця посеред холодного вітру.

12.3.22

як у цей сонячний день
щось може влучити
у твій дім крім проміння?
він надійно лежить
на дні спільного неба
хитається на межі
слів і великого болю
просто зараз
ракета перекинулась
на синицю:
вона сідає на дах
і хрипко цвірінькає
про своє.

Ігор Мітров переїхав з Керчі до Києва, щоб навчатися в Інституті філології. Кар’єра в поезії складалася успішно. Але тепер він воює за свій Крим у 95-й десантно-штурмовій бригаді. Має позивний Митрополит.

Поет і літературознавець, він пише неримованим віршем, використовуючи форму верлібру. Поєднує непоєднуване, додає іронії та інтелектуальної наснаженості. Вважає, що культурний фронт — це добре, але його дуже швидко розстріляють, якщо немає фронту звичайного. Популяризує творчість: побратими, прочитавши його книги, теж почали документувати свої спогади.

На вродини самі знаєте кого

зі свого постамента
глянув вусатий григорович
на бородянку обстріляну
сказать охуїв —
не сказати нічого
зліз з постамента
крокує по вулиці леніна
спалює поглядом танки
пиздить русню
кобзарем
тікає русня перелякана
курсом загальновідомим
голі онуки
голих дідів
котиться гаєм луна

Справжнє імʼя автора невідоме, а пише він під псевдонімом «Посейдон». Проте відомо, що творить хлопець у перервах між програмуванням. Читачі та фанати вбачають у його віршах розповіді про надлюдину, знаходять там ніцшеанський дискурс спальних районів. Це наче шекспірівський сюжет, в якому героями трагедії про Ромео та Джульєтту стають пачка сухариків і пляшка кефіру.

Хуліганська, брутальна, дотепна — такою є його поезія. Він пише про важливе для молоді, в його віршах жорстокість виникає в серці юнака, котрому розбила серце кохана. Дівчина з хрущівки навпроти стала безжальною музою Посейдона.

Прокинувся зранку
Тригодинна відстань між містами
Не змінилася
Крапки залишилися крапками
Пунктири залишилися пунктирами
Трикутники маршрутів стали стрілами
Ліжко ще не вистигло
Від твого тепла

Паша Броський віршує та публікує твори в соцмережах. І робить це з 16 років. Це один з небагатьох відомих про нього фактів. Його мотивацією є визнання та схвалення читачів, а найпопулярніші теми творчості — любов, страждання й філософія. Але прості вірші він ставить вище за глибокі роздуми.

Дівчина-бариста

Горнятко вулиць вечір сутінками сповнив.
Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна…
Кава грає відтінками смаку столикими.
Бариста за фахом,
Художниця за покликанням..

Й було відчуття, що диво ось-ось і станеться,
І тіні вечірні зʼявлялись, мов привид Станіса…
— Чекайте хвилинку, кава ще трошки й звариться…
У ній уся суть, у ній уся мудрість Варіса…

Кава — це вірші поетів у стані рідкому,
Кава — це в почуттях замість крапки — кома,
Людина без кави, мов Курт Кобейн без конверсів..
Кава — це магія,
Кавʼярні — маленькі Гоґвортси…

Анжеліка Перець пише для читачів, які не мають обмежень, табу та комплексів. Вона не лише поетка, а й співачка. Її альбом написаний у стані важкої депресії. У текстах присутня прямолінійність висловлювань, тому контент авторки досить специфічний.

ти мені наливав джин-тонік.
я тобі криво грала баха.
я твої цілувала долоні.
ти мене називав «невдаха».

невдаха.
невдаха.
без волі,
без даху.
без самоповаги.

це моя смерть
це крах.
із комахи
я попелом перерождаюсь у птаха.

ти розвієшся пилом
в могилі
заростеш травою
блідою
я забуду імʼя твоє миле.

знову стану собою.
не твоєю рабою,
відростуть мої крила,
які ти обрізав весною.

ти мені не наллєш джин-тонік,
я тобі не зіграю баха.
ти завжди був до мене токсік.
алілуя.
пішов ти нахуй.