Як поети продають книжки? Хто замовляє вірші та чи можуть нашкодити продажам публікації в соцмережах? Вікенд розпитав поетку Марину Пономаренко про феномен поезії в Україні.
Якщо порівняти з іншими європейськими країнами, у нас досить високий попит на поезію, каже Пономаренко. Навряд десь ще поезія може збирати такі зали, а у нас слухати Жадана збирається повний Палац спорту.
«Це неймовірна аудиторія для поета, нехай навіть топового і найпопулярнішого. Мабуть Ліна Костенко теж зібрала б, якби мала бажання і сили виступати. Хоча це була би інша аудиторія. В українців точно є цікавість до поезії і вона точно вища, ніж у багатьох інших народів.
З повномасштабним вторгненням світ звернув свою увагу на те, що українська культура існує, а поезія — частина літератури. Вона почала цікавити досить широкі верстви населення. Хоча все ще залишається нішевою історією.
За кордоном теж зросла цікавість до української культури. Все більше українських поетів публікується за кордоном, все більше їх запрошують на різні події. Інтерес є, сподіваюсь, надалі буде зростати», — каже Марина.
«Путівник по урвищу і околицях» — її друга збірка поезій, видана видавництвом Старого Лева та майже повністю написана під час повномасштабного вторгнення.
Перша книжка називається «Книжка любові і люті», назва придумалася одразу. Над другою думала довго. Багато з цих віршів написані в дорозі Україною чи в поїздках за кордон.
Перша книга продалася і додруковувалася двічі: тиражі були 1000, 700 та ще 1000 екземплярів. У «Путівника» наклад 1500 екземплярів. Очікуємо, що він продастся доволі швидко.
В книзі три розділи. Перший називається «Мешканці та укриття», він про світовідчуття під час війни, коли ніби намагаєшся жити нормальне життя, але війна від тебе нікуди не дівається.
Другий розділ «Чутки з околиць» — про сприйняття у світі нашої війни. «Я під час повномасштабного вторгнення кілька разів виїжджала за кордон, мала нагоду спілкуватися з іноземцями, чути їхню позицію, як вони бачать нас. Це вимагає певного внутрішнього дзену, щоб не починати емоційно доводити їм, що вони бачать трохи інакше, ніж є насправді», — пояснює авторка. Третій розділ «Писемність і любовні листи» — більш романтичні теми.
Хто перекладає
Марина Пономаренко — поетка, чиї вірші перекладені різними мовами. Причому переклади роблять і аматори, і професійні перекладачі.
— Найбільше перекладають англійською та іспанською. Є дуже хороший перекладач на іспанську мову Віктор Рівас. Він переклав багато моїх віршів. Кілька моїх текстів переклала хорватською перекладачка Алла Татаренко. Італійською мої тексти перекладали Таня Гриф, Марина Соріна, Тетяна Безрученко. Є перекладач Річард Кумбс (Richard Coombes), який знайшовся недавно, йому так зайшла моя поезія, що він переклав англійською близько десятка моїх віршів. Загалом він перекладає багатьох українських авторів, — каже вона.
Всі вірші зі збірки вже з’являлися в соцмережах. Кажуть, так робити не можна, бо якщо викладати тексти в інтернеті, то потім люди не будуть купляти книжки з цими ж текстами.
«Я пишу років сім-вісім. За цей час лише від однієї людини чула, що не купить книжку, бо може в соцмережах читати. Інші читають в соцмережах і потім все одно купують книжку. Розповсюдженість поезії в соцмережах навіть сприяє тому, що люди потім купують книжку».
Першими книжку побачили відвідувачі цьогорічного Книжкового Арсеналу. Вона навіть увійшла в топ продажів на стенді видавництва Старого Лева. Пономаренко вже презентувала книгу в Києві, далі має плани їхати в різні міста по Україні.
Вірші у виставах
За віршами Марини створена авторська вистава «Триматися за порожнечу», яку вже другий рік можна бачити в Києві. Вікенд дуже радить її подивитися, якщо ще не бачили. До речі сама Пономаренко також грає в цій виставі.
Її вірші використовують різні театри. «Іноді питають дозволу, іноді не питають. Для мене найбільш зворушливо, коли пишуть зі студій, що працюють з дітьми та підлітками. Якось написала з Кривого Рогу керівниця місцевої театральної студії. А тоді дуже страшно прилетіло по цьому місту. І вона написала, що вони все одно всі наступного дня зібрались на репетицію. І от вона просила дозволу робити етюди на мої вірші. Звісно, я дозволила. Це мене так розчулило, що люди в Кривому Розі попри всі жахи війни мають потребу робити театр за українською поезією», — каже Марина.
Ми у редакції Вікенду любимо Марину за відсутність пафосу і почуття гумору.
— Якось попросила редакторка одного друкованого видання: «Напишіть нам вірш, хочемо опублікувати, щоб це було ексклюзивно». Терміни були стислі, тиждень чи біля того. Я в паніці написала «Нестор купається у чорній ріці», вислала і думаю — ну клас, в ньому ж є соціальна риторика! Та редакторка якось довго не відповідала, а потім відписала, що вони не можуть це опублікувати. Досі не розумію, що там такого, що вони не могли опублікувати, — розказує Пономаренко.
Вірші у музиці
Є Олексій Шлапак, він займається електронною музикою і зробив саундтрек до нашої вистави «Триматися за порожнечу». Я з ним вже виступала кілька разів.
Ще кілька музикантів зробили пісні з моїх текстів. Наприклад, група «Тимчасова назва». Один текст взяв гурт «Мертвий Півень». Вийшла навіть не пісня, а композиція більше ніж на 10 хвилин. Там п’ять різних частин наче окремі твори. Цікаво звучить. Є й інші музикант, які робили композиції по моїх текстах.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Хаос, темна сторона та дозвіл на погані вірші. Як пише Марина Пономаренко;
