Camino Podolico. Як пройти шлях святого Якова в Україні

Хтось йде шляхом апостола Європою. А хтось йде Україною. Вікенд поговорив з киянкою, яка пройшла Camino Podolico і розповідає, як все влаштовано, скільки коштує та що брати з собою.

Що таке Camino

Це маршрут на 800 кілометрів через Францію, Іспанію та Португалію до могили святого Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела.

Його називають шлях до Каміно де Сантьяго, шлях Святого Якова, шлях пілігримів. Святий Яків — один з 12 апостолів. Тож паломники йдуть із релігійних міркувань. За подолання понад 100 кілометрів маршруту отримують сертифікат про прощення гріхів.

Для сучасних мандрівників це скоріш духовне паломництво, а не релігійне. На початку шляху отримують паспорт пілігрима, дорогою роблять відмітки про подолані ділянки.

Статистика

У 1978 ним пройшли 13 осіб, а у 2009 — понад 145 000. Зараз щороку проходить близько 250 тисяч паломників з усього світу.

Camino та Україна

Маємо у себе Camino Podolico, тобто Подільський шлях святого Якова — з Вінниці до Кам’янця-Подільського через Бар. На ньому — 14 населених пунктів Вінниччини та Хмельниччини. Маршрут на 250 кілометрів розрахований на 14–16 днів пішої ходи. Кожні 20-30 кілометрів є місця, де можна поїсти, переночувати.

Мандрівники отримують карту маршруту, паспорти, де роблять відмітки дорогою. У фіналі їм видають сертифікат. Цей маршрут офіційно є частиною європейського культурного маршруту Camino de Santiago.

Київська фотографка Олена Попова пройшла Camino Podolico разом із подругою Тетяною Каменєвою й розказує про свій досвід.

Мотивація подільських пілігримів

— Коли дізналася, що у нас відкрили маршрут, одразу вирішила йти. Але мені було нецікаво пройти шлях за 10 днів, на які він розрахований. Цікавіше перевірити свою витривалість, вкластися днів у п’ять. Другим пунктом було зібрати гроші на запит конкретних військових.

Натискайте на фото для збільшення

Скільки коштує Camino Podolico

Сама участь безплатна. Ти просто реєструєшся і йдеш. Але доведеться оплачувати ночівлі. Найдорожча обійшлася нам у 900 гривень на двох. Загалом разом із квитками з Києва до Вінниці я витратила 3 тисячі гривень.

4 тисячі задонатила на банку нашого збору. Ми ставили мету зібрати 27 тисяч, а вийшло зібрати 40 тисяч. Тож ми закрили ще кілька потреб військових.

Логістика

Маршрут зручний, детальний, пропрацьований, мапи зрозумілі. Головне мати заряджені телефони. Якщо десь дорогою втратиться зв’язок, то карта допоможе зорієнтуватися.

Нічого не треба шукати, просто відкриваєш потрібну вкладку на сайті, телефонуєш до рекомендованого готелю та бронюєш місце ночівлі. Ми бронювали день у день, місця завжди були.

У кожному місті є аптека, продуктовий магазин, тому нема сенсу брати з собою їжу.

Самому чи з компанією

Є гіди, які водять групи по Camino Podolico. Можна приєднатися до груп, а можна піти вдвох, втрьох. Ми йшли з подругою з Тетяною. Було нормально, жодної небезпеки не відчували, ніде не пошкодували, що з нами не було чоловіків.

Ми з Тетяною зійшлися по всьому, це було круто. Бажано, щоб у компанії всі були приблизно однакової витривалості. Якщо ви ходите по 5 кілометрів на день і підете з людиною, яка бігає марафони, то їй буде нудно, а вам складно.

Ще важливо сходитися в емоційному плані. Тому я б не радила йти з незнайомцями. Бо на другий день можна зрозуміти, що вам некомфортно, а попереду ще тиждень разом.

Як іти

Відстань між населеними пунктами від 10 до 22 кілометрів. 22 кілометри — це дистанція, яку може пройти за день навіть непідготована людина. Ми йшли на максимумі, найменша дистанція за день — 40 кілометрів, максимум — 55. Такий темп потребує підготовки. Але зазвичай пілігрими йдуть 5-10 кілометрів на день.

Приблизний час на шлях від одного містечка до іншого вказаний на сайті. Але розрахунок зроблено на ходьбу у достатньо швидкому темпі. Раджу це врахувати та додати час на перепочинок та милування краєвидами.

Що знадобиться

Рюкзак. Бажано, щоб він важив не більше 10-15% вашої ваги.
У рюкзаку — гідратор. Це зручна система: натискаєш і п’єш. Набагато зручніше, ніж тягти пляшки води.
Кросівки, максимально зручні. Можна трекінгові, але вони можуть бути заважкими. Потрібне взуття з гарною амортизацією.
Запасне взуття. Це необхідність. Якщо вступиш у калюжу, в мокрому не можна йти, бо натреш мозолі.
Запасні шкарпетки. Попрати завжди є де. Випрані шкарпетки візьмете з собою, повісите на рюкзак, дорогою висохнуть.
Білизна.
Змінний одяг. Один-два комплекти, щоб не тягати зайвого.
Ми брали пігулки з амінокислотами, спортивні добавки, з яких організм отримує енергію.
Мультитул.
Павербанк.
Аптечка. У моїй було щось від болю, щось для шлунку, щось від алергій та спортивна мазь, яка розігріває м’язи. А також пластирі та мазь проти мозолів.
Головний убір.
Сонцезахисні засоби.
Компресійні гетри.
Зручний маленький розминач м’язів. Я брала валик. Можна взяти м’ячик чи ролер сантиметрів 10-15, щоб розминати стопи, м’язи.
Протеїнові батончики, нормальні по складу. Їжа всюди є, але інколи ви 5 годин крокуєте та вже хочеться перекусити. То корисно мати з собою перекус.

Брати рушники немає сенсу. Вони є всюди в готелях.

Підказки по маршруту

Шлях від Вінниці до Бару можна розбити на 3-5 днів. Так дуже гарні краєвиди. Далі треба йти просто трасою, кілька ділянок — полями. Важливо розраховувати час так, щоб приходити на місце ночівлі до темряви. Ми двічі йшли у темряві, це погано, не робіть так.

Ми йшли швидко: 200 км за чотири дні. В останній день треба було здолати 40 км. У мене вага 46 кг, рюкзак важив 8 кг, я трохи неправильно його почепила, через це отримала біль у спині. А через високий темп натерла мозолі. Тому останні 17 км маршруту ми проїхали.

Люди й краєвиди

Вздовж річки Південний Буг настільки гарно, що неможливо описати. Бачили садибу Островських з каменем кохання. Взагалі Поділля красою захоплює, а люди — окрема історія.

У місті Браїлів є пані Надія, яка відкрила музей Володимира Забаштанського. Вона 25 років відпрацювала вчителькою, має купу нагород за вчителювання, керувала школою. А тоді відкрила цей музей. У давній пожежі 17-річний Забаштанський втратив зір і руки. Але він писав неймовірні вірші, перекладав книги, був сильним математиком. І тепер маємо його музей, створений пані Надією. Ми прийшли до неї втомленими, вона всадила, видала пледики, запропонувала смаколики, чай. І стала розповідати. Усі люди по маршруту такі: телефонували й переживали, питали, де ми.

Відкриття

Ти йдеш цей шлях, щоб щось знайти та відкрити у собі, адже більшість часу фактично наодинці зі світом і собою. Моє перше відкриття — що ми можемо набагато більше, ніж про себе думаємо. Ввечері я лягала з думкою, що завтра не встану, так у мене все болить. Але щоранку ми знову виходили.

Друге відкриття — наскільки важлива підтримка. На третій день було важко йти, ще й збір не рухався. Тоді подруга, тренерка з бігу, поширила збір, а інші люди стали ділитися в інстаграмі, писати нам слова підтримки. Це нас дуже надихнуло.