Фото з книги «Українці XYZ: звички, смаки, побут», надане дизайнеркою Свєтою Савельєвою
Практично у кожного вдома є фотоальбом, де зібрані любительські знімки: претензійні на морі, кумедні на кухні, душевні у вітальнях. Ці світлини потрібні не лише для спогадів. У рамках проєкту «Українці XYZ: звички, смаки, побут» за такими фото досліджували, як змінювалися українці за часи незалежності. Спеціально для Вікенду творці проєкту відібрали найвиразніші фотографії з історіями.
Про проєкт розповіла авторка ідеї й кураторка Марта Мольфар. Для книги та цифрового музею під спільною назвою «Українці XYZ: звички, смаки побут» збирали старі фотографії — повсякденні, любительські. Через них у рамках проєкту робили дослідження побуту з 1991 року. «Уявіть, 30 років Незалежності — у звичках, смаках, вуличній моді, їжі, дизайні осель, легендарних ковдрах на стінах у 90-ті, касетниках, перших ПК, травневих пікніках, копанні картоплі й навіть у сексуальних вподобаннях», — пояснила Марта. Цінність проєкту полягає в тому, що використовуються світлини з домашніх альбомів пересічних українців, бо це маленькі людські історії без глянцю, без штучного «щоб красиво».
У назві проєкту є три букви — XYZ, це назви трьох поколінь. За теорією поколінь їх набагато більше, але зупинилися саме на цих, бо їхня молодість прийшлася вже на незалежну Україну. «Ми намагалися дослідити спільні риси й розбіжності. Виділили тренди кожного з трьох десятиліть: що їли, у що вдягалися, як прикрашали житло, як розважалися», — розповіла Марта.
Для Вікенду Марта Мольфар, художник і дослідник вернакулярної фотографії Андрій Достлєв і самі власники світлин розповіли про деякі знімки, що увійшли до проєкту.
Психолог Майя Плющева: До парку Шевченка одноіменим бульваром несу на руках свою собаку, щоб вона не злякалася траси з інтенсивним рухом. У 1994-му такий трафік у центрі міста здавався дуже активним. Зверніть увагу на «пробки» та кількість припаркованих автомобілів у центрі Києва в середині 90-х.
Фотографка Олена Морозова: Наприкінці 90-х я проводила багато часу в тусовці байкерів, фотографувала і фотографувалася. Деякі з тих байкерських світлин можна побачити у книзі «Українці XYZ: звички, смаки, побут». Це фото — 2000 року, на ньому «свята святих» — житло байкера. На світлині — хазяїн цієї київської квартири, Сергий Таркан, відомий серед байкерів як Кукарача. На той час він був моїм бойфрендом. Його оселя була нестандартна, яскрава, картата — як і байкерське життя.
Співавтор і артдиректор книги Андрій Достлєв: Одразу зачепився оком за цю світлину, бо вона про все одразу — і про їжу, і про побут, і навіть про техніку. Про все, з чим в мене асоціюються ранні 2000-ні. А головне — на ній дуже добре видно оцей візуальний конфлікт між «бути» та «здаватися». В цілому така фотографія, з її недбалим кадруванням і композицією, з характерною естетикою камери-«мильниці» та відвертою інтимністю, цілком могла б бути роботою когось із відомих сучасних фотографів — але нею не є. Також це одне з багатьох місць в книзі, де уважний глядач може знайти прихованого кота.
Співавтор і артдиректор книги Андрій Достлєв: Ця фотографія й досі захоплює своєю досконалою колористикою та повною абсурдністю сюжету. Одразу згадав про роботи групи «Горсад», коли її побачив (сподіваюсь, вони це мені пробачать).
Співавтор і артдиректор книги Андрій Достлєв: На цю фотографію я міг би взагалі не звернути уваги, якби людина, яка виставила її на онлайн-барахолці, не підписала її «Герои любимых сказок». Окрім того, що вона просто смішна, це ще й цікавий документ про еволюцію жанру пляжної фотографії, зокрема з мавпочками. Одна вже дещо підросла і привела друзів.
Співавтор і артдиректор книги Андрій Достлєв: Просто дуже важливе зображення, яке ставить перед глядачем питання «хто хороший хлопчик?».
Художниця та фотодокументалістка Альона Гром: Папа 15 років працював на алмазних копальнях у Якутії. На початку девʼяностих повертався до Донецька через Москву, накупив там купу подарунків. Серед них — шубка. Попри довжину та об’єм, невагома. Святкувати приїзд батька зібралася рідня. Прийшла й сестра з чоловіком-фотографом. Він знав, що в дитинстві я хотіла стати фотомоделлю. Жартома сказав, що настав час створювати портфоліо. Вдома було багато гостей, тож вирішили зробити фотосесію на вулиці. Одягнувши туфлі та шубу, вийшла у двір. На мою думку, саме так мала виглядати фотомодель. Змерзла моментально й пошкодувала про вибір взуття. Підбори застрягали в снігу, це заважало рухатися. Підійшовши до найпершого дерева, заявила, що далі не піду. Фотограф зробив кілька кадрів, а я не могла дочекатися, коли закінчиться зйомка. Випадково підняла голову вгору та побачила, що з вікон хрущовки за нашим перформансом спостерігають сусіди. У той момент стало шкода себе та всіх фотозірок у світі. Карʼєра моделі закінчилася, так і не розпочавшись.
Фотограф Павло Пастушенко: Це був передріздвяний ярмарок у Львові декілька років назад. Ми з моїм другом Павлом Нера, чудовим львівським фотографом, прогулювались холодним центром міста, весь вечір розмовляли та жартували, і потрапили до дворику палацу Коперника. Там і було зроблене фото. Насправді цю пані з солодкою ватою побачив саме Павло, а я підійшов, увімкнув спалах і зловив момент на фото. Я вважаю, що в якомусь сенсі ми були обидвоє авторами цього фото. Вже точно не пригадую, але здається, пані навіть не звернула уваги на спалах. Це фото — своєрідний відбиток нашого тоді настрою та яскравого передріздвяного солодкого Львова.
Авторка книги та кураторка проєкту Марта Мольфар: На фото — легендарний плакат на пляжі у Затоці. Кажуть, він висів ще за радянських часів. Ми сфотографувалися в середині 90-х. На перший погляд, напис — маячня. Похмурий чорний гумор! А насправді плакат розрахований на дитячий мозок. Діти дуже нечітко розуміють, що таке смерть. Для них це поняття, як і, наприклад, поняття вічності, неголовне. А отже, не надто лякає й хвилює. Для дитини вмерти не так страшно. А ось отримати заборону купатися — це вже серйозно! Отже, можете сміятися, але дітей плакат трохи дисциплінує. Кажуть, цей плакат досі височіє на пляжі під Одесою. Хотіли перевірити цього літа спеціально для нашої книги, але через карантин відклали поїздку. Років сім тому наші шпигуни у Затоці його ще бачили. А про те, що фото зроблено у 90-х, кажуть плавки від купальника. Тоді було супермодно високо відкривати стегно, оголюючи ногу майже до талії. На фото я, Марта, та мій син Гліб Лук’янець, який виріс, став успішним продюсером та спродюсував наш проєкт «Українці XYZ: звички, смаки, побут».
Киянка Леся Жолква: Рік фотографії — приблизно 1997-й. Це мій майбутній чоловік ще до нашого знайомства. Спортсмен, рокер, фанат гітари та творчості Кларка Гілбі, того самого із гурту Guns N’ Roses. На стіні висить плакат із Кларком. Погодьтеся, чоловік схожий на нього. Такий самий красень, як і Кларк! І навіть ще краще! Правда, йому личать кучері?
Фоторедакторка проєкту, креативна директорка журналу Bird In Flight Льоля Гольдштейн: Влітку мене, зведеного брата Жеку та однокласника Олега з його молодшим братом наші мами повезли на море в Алушту. Ми взяли ролики, але набережна виявилася настільки роздовбаною, що на них виходило хіба що викотитися на подвір’я будинку, де ми зупинилися, і просто стояти там. Цим же вечорами займалися і мами. Було весело, всі сміялися, є фото. Розваг в Алушті було зовсім мало. Якось на автоматах, які, як не намагайся, не дозволяли дістати щипцями плюшеву іграшку, ми просадили цілий статок за один вечір. Але було весело, є фото. В інший вечір батьки з нудьги запропонували мені сфотографуватися з мавпочкою на набережній: я дуже люблю тварин, в 97-му не переживали про жорстоке поводження з ними. Я зраділа. Мавпу звали Стьопа, ми обнялися. Коли клацнув затвор і настав час розлучатися, Стьопа схопив мене за щоку і почав тягти. Було не дуже весело, я кричала, але є фото. Мама тоді багато знімала на мильницю Minolta, яку привіз вітчим зі Штатів. На фото я, мій зведений брат Жека, однокласник Олег із його молодшим братом і людина з головою Альфа. Це просто фото, про нього немає жодної історії, хоча знімок класний, і я шкодую, що мама перестала знімати.
Частину накладу книги «Українці XYZ: звички, смаки побут» розповсюджується безплатно по бібліотеках та дипломатичних установах, решту накладу не можна буде купити в книгарнях, вона призначена лише для донорів проєкту, якими можна стати за посиланням.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Обіцянки-цяцянки: чого Київ чекає роками;
Зі столиці до села: чому переїздять кияни;
Встигати все: домашки, гаджети та хобі київських студентів;
