Кажи та люби. Як киянка вчить іноземців української мови

Фото: Depositphotos.

Українська — мова любові чи війни? Для чого її вивчають іноземці і чому арабським студентам вона дається легше, ніж американським? Викладачка української мови Яна Сабляш розповіла Вікенду про свою роботу.

— Чи складно викладати українську іноземцям або це може робити будь-який викладач української? Чи потрібні особливі знання для цього?

— Треба мати певні знання й навички: викладання української як іноземної відрізняється від того, як її викладають як рідну у школі. Потрібно знати, як пояснювати граматику як іноземну, що буде складно для носія іншої мови тощо.

Учителів української як іноземної зараз бракує. Роками їх мало готували, бо попит був на російську. До ковіду та повномасштабного вторгнення іноземці вивчали українську переважно, щоб навчатися в університетах, але навіть у вишах студенти могли вибрати навчання російською. Наприклад, ще до вторгнення мій рідний універститет Шевченка випускав на рік усього вісім спеціалістів за програмою викладання української як іноземної. Для порівняння — зараз їхня програма з підвищення кваліфікації набирає по 40 студентів на один потік.

Активно розвиваються програми з викладання української як іноземної: є підвищення кваліфікації, професійні об’єднання, де можна зростати через обмін досвідом.

— Наскільки українська є складною мовою для іноземців?

— Залежить, хто її вивчає. Я працюю переважно з носіями англійської мови. Для них заговорити українською складніше, ніж для нас опанувати англійську.

Інститут закордонної служби США, який готує американських дипломатів та військових, ділить усі мови на чотири категорії — за складністю для носіїв англійської. До найскладніших мов з четвертої категорії входять китайська, корейська, японська, арабська. Вгадайте, які мови входять до третьої категорії? Так, слов’янські, серед яких й українська. Щоб опанувати українську на рівні, достатньому для життя і роботи в Україні, американцям-дипломатам потрібно 1100-1200 навчальних годин.

Для студентів, які говорять арабською, українська легка. Вони можуть опанувати її десь за рік. Іспаномовні студенти швидше опанують українську, аніж англомовні. Студенти з США повільніше вивчають, аніж студенти з країн Європи або Південної Америки. Для носіїв слов’янських мов українська не є складною.

— Кажеш, що носіям арабської легше вивчити українську, вони можуть зробити це за рік. А твої учні в середньому за скільки вивчають українську?

— Десь рік йде на початковий рівень А1 — 100-150 навчальних годин. Ще 2-3 семестри по 75 навчальних годин (2 заняття на тиждень + домашні завдання) йде на опанування A2, коли людина спілкується на побутові теми, розуміє родичів і може зв’язно відповідати українською. На рівень B1+ у середньому потрібно чотири роки системних занять: з цим рівнем людина може жити та працювати в Україні.

Зі студентами третього віку темп значно повільніший, це нормально.

Якщо студент російськомовний, то треба мінімум 200 навчальних годин — це два роки занять, двічі на тиждень, щоб заговорити українською вільно як в особистому, так і в професійному спілкуванні.

— Як ти прийшла до викладання української які іноземної?

— Спершу викладала українську для школярів, готувала до ЗНО. Після Революції Гідності почала працювати з російськомовними дорослими. Волонтерила на Безкоштовних курсах української мови, переважно навчала переселенців. Ці курси виникли як відповідь на тодішній закон Ківалова-Колесніченка (закон 2012 року, який фактично суттєво розширював права російської мови, у 2018-му його скасували). З 2014-го з’явився попит на вивчення української мови в Києві. Дорослі стали потребувати української для роботи. Більшало й тих людей, які переходили на українську з ідейних причин. Один слухач курсів у Запоріжжі сказав якось фразу, що стала моїм девізом: «Щоразу, коли я говорю українською, з кремля падає цегла».

Досвід роботи з дорослими допоміг поглянути на викладання української ширше: і методично, й ідейно. Якщо людина не вивчала українську в школі й вона не є для неї рідною, їй мало допоможуть знання, яких вимагають від школярів на академічних іспитах. Дорослим українська потрібна для практики, розмови, спілкування, а не для написання тестів «на 200 балів».

У 2019 році я втілила мрію і поїхала навчатися за кордон: здобула стипендію від програми Fulbright та набувала в Сполучентх Штатах практику, як викладати українську мову для іноземців. Протягом року я була і студенткою, вивчала методику викладання, науку про вивчення мов, й одночасно викладала українську для початківців у Вашингтонському університеті в Сіетлі (University of Washington).

— Хто твої учні та яка їхня мотивація? Чи стало з початком повномасштабного вторгнення більше охочих вивчати українську?

— Працюю переважно з дорослими. Люблю працювати зі студентами «третього віку», тобто 60+. Мої студенти здебільшого з країн Європи, з США, Канади, трохи Південної Америки, з Австралії.

Попит підріс ще під час ковіду, коли навчання перейшло в онлайн: вивчати українську стало можливим у себе вдома, не приїжджаючи до України. З початку повномасштабного вторгнення вивчення української стало трендом.

Студентів можу розділити на декілька категорій.

Частина — це українці-діаспоряни, для яких українська мова успадкована. Востаннє вони говорили українською ще в дитинстві з батьками або бабусями-дідусями. Тож коли навчання стало доступним онлайн, змогли вивчати українську ґрунтовніше.

Частина — це «нова діаспора»: українці, які виїхали за часів Незалежності, а також їхні діти. Їхньою основною мовою була російська, але після вторгнення хочуть підтягнути навички спілкування українською, яку розуміють, але погано нею говорять, особливо після багатьох років життя поза Україною.

Підріс запит на вивчення української для особистого спілкування. Побільшало іноземців, які стали партнерами українок, котрі виїхали. Я жартую, що в мене не курси, а шлюбна агенція, бо за роки навчання ми відгуляли не одне весілля.

Люблю повторювати, що українська — мова кохання: якщо чоловіки-іноземці готові гризти граніт української мови, то вони дуже люблять своїх дружин-українок. Мотивація проста: хочуть розуміти, що кохана говорить, спілкуватися з родичами, зберегти українську мову для дітей; люблять українку — а з цим закохуються в Україну. Дехто планує переїхати або вже переїхав в Україну, тож мусить володіти українською хоча б на базовому рівні.

Часом українську вчить не чоловік або дружина, а батьки. У мене була дуже класна старша пара з Нідерландів. Вони вивчали українську, аби спілкуватися зі своїми сватами з України. Була родина, де я навчала тестя в Україні англійської, а зятя зі Штатів — української. Тішуся, що їм вдалося з’їздити одне до одного в гості.

Наступна категорія — іноземці, які вивчають українську для роботи: працівники посольств, менеджери й співробітники міжнародних компаній, волонтери. Раніше вони спілкувалися російською або англійською, а зараз обирають українську. Для мене важливо, щоб українська витісняла російську з українського бізнесу та професійного спілкування, тому особливо люблю навчати таких учнів.

Є ще одна важлива категорія, де попит на українську виріс, — це діти. Я не працюю з ними, але попит зростає і зростатиме. Уже зараз деякі країни Європи, як-от Франція та Німеччина, пропонують вивчення української як другої іноземної у школах.

Також відкриваються програми української мови в закордонних університетах (замість курсів російської подекуди — це особливо тішить).

Наступна категорія — це військові, контрактники в Іноземному легіоні, переважно іспанськомовні солдати.

А одна з моїх перших іноземних студенток, ще з Вашингтонського університету, здійснила свою мрію. Вона не просто вивчала українську мову — мову своєї любої бабусі. Вона переїхала в Україну, підписала контракт і зараз захищає нас у лавах ЗСУ. Її племінниця теж вчить українську, натхненна прикладом тітки. Так у родині повертаються до української навіть через кілька поколінь.

— Що найскладніше у вивченні українській мові для іноземців? Це вимова, це відмінювання, фразеологізми чи щось інше?

— Звісно, складними є українська граматика та відмінювання. Для носіїв англійської непросто опанувати концепцію, коли один іменник може мати до 14 різних форм і кожна форма вживається у реченні з різних причин.

Українці, які мучаться з англійськими часами дієслів, можуть втішитися: іноземцям з нашими дієсловами ще складніше! Імовірно, ви ніколи не звертали уваги на типове для української мови явище: у дієсловах типу «працювати, готувати, малювати» викидаємо -ва- у теперішньому часі, але зберігаємо в минулому. Ми кажемо «працювати», але «я працюю» і «я працював», «готувати», «ми готуємо» і «ми готували». Жодного носія української мови викидати -ва- вчити не треба, а іноземцям це випадання дається складно. Від них нормально почути: «Я працюваю, я малюваю, я готуваю», скільки б років не вчили цю тему.

Дієслова руху завдають чимало клопотів іноземцям. Носії української не замислююються над тим, чому по суботах на пілатес ми «ходимо», але в цю конкретно суботу не «йдемо»; чому у театр ми «ходимо» навіть тоді, коли «їдемо» туди на таксі чи на метро; носій точно не скаже «я іду на машині» і точно почує різницю між «ідеш» та «їдеш». Для іноземців це ціла наука — як вибрати правильне дієслово залежно від того, йдемо ми пішки чи їдемо на машині, говоримо про повторювальну або разову дію. І це ми ще не бралися за дієслова з префіксами, щоб не плутати «поїхати» з «приїхати»!

Англійські phrasel verbs відпочивають, коли у гру вступають українські префікси. Писати, написати, записати, відписати, списати, дописати, переписати, переписуватися, писатися та інші — мало того, що кожне слово має інших префікс, так кожен префікс має своє значення, і не одне.

Звісно, іноземцям складно даються числівники. Проте їх не треба відучувати відмінювати першу частину в назвах десятків, тобто замість «шестидесяти» вживати «шістдесяти».

Зазвичай починаємо з основ, наприклад, з числа 2. Прочитайте: 2 жінки, 2 чоловіки, 2 дітей. Число одне, а слова три різні. Часом студентів аж розпач бере, що українській мові потрібні форми «два» і «дві». Чому не обійтися одним словом?

Або порахуємо українські гроші: одна гривня, дві гривні, п’ять гривень, дванадцять гривень. Залежно від числа, вживаємо різний відмінок. Навіть щоб називати свій вік, треба навчитися узгоджувати числа зі словом «рік/роки/років».

А от фразеологізми не є чимось складним: у будь-якій мові вчать як нові слова, так нові фрази. Вони можуть бути цікавими, незвичними. Зі смішного: часом іноземці не розуміють, чому українці так незвично і часто вживають horseradish («хрін» по-нашому): хрін його знає, хрін тобі, на хрін і так далі.

Українська мова має доволі просту фонетику, але є звуки, складні для більшості іноземців. Переважно мають трудність з «и» та «і»: «квитки» та «квітки» звучать для них однаково, не всі з першого разу вимовлять чітко.

Складно на слух розрізняти «и» та «е», майже неможливо «-ій» та «-ий» — написання треба вчити.

Складно розрізняти українські «г» та «х». Якщо іноземець каже вам: «Я холодний», то це означає, що він голодний. Часом іноземець хоче сказати «Ходи!», а ми чуємо «Годі!».

Нелегко дається вимова «в»: вчителька, ввечері, вмовити, вміти — непрості слова.

А одним із найскладніших звуків є м’який «р». Наприклад, слова «вечеря, говорю, говорять, увечері» не всі можуть вимовити з першого разу.

З типових слів, які плутають початківці, — це схожі за звучанням «куртка» та «курка», «в’язати» та «взяти», «повний» та «певний», а також міста — «Чернігів» і «Чернівці» для більшості моїх студентів звучать однаково. Складно даються назви місяців, бо вони відрізняються від латинських.

Типовий міф серед українців, що найскладніше для іноземців — це кириличний алфавіт. Насправді ні. Вивчити з іноземним студентом наш алфавіт — одне з найлегших завдань. За кілька годин студенти вже читають.

— Чи існує іспит державного рівня на знання української для іноземців?

— Так, нарешті він є. Зараз у Києві, Львові та Харкові іноземці та особи без громадянства можуть скласти іспит. Якщо результати будуть від 70%, то отримають державний сертифікат про володіння державною мовою на середньому рівні першого ступеня (В1).

— Чи говориш зі студентами про те, що відбувається в Україні?

— Обов’язково. Від початку вторгнення моя настанова як викладача, що немає теми, яка не дозволяє говорити й нагадувати про війну в Україні. Студенти, які вивчають українську, вже підтримують Україну.

Говоримо про війну в різних форматах. Це можуть бути пісні, меми та анекдоти, позначення росіян, новини про війну. В уроках люблю додавати актуальні матеріали. Часто згадую матеріали, як війна впливає на культуру, про руйнацію цивільної інфраструктури, вивезення дітей, наші перемоги, допомогу країн-партнерів.

Я навіть робила окрему майстерку для колег про висвітлення війни на уроках української мови як іноземної.

Деякі з моїх студентів активно волонтерять, допомагають армії, підтримують мого чоловіка донатами (чоловік Яни — військовослужбовець).

Уроки української як іноземної — це класна стратегічна і комунікаційна сфера роботи з іноземцями. Контент, який обираю для уроків, формує уявлення учнів про Україну.

— Що би ти побажала українцям?

— Бути відкрити до різних акцентів і варіантів української мови, які ми чуємо від іноземців.

Пам’ятати, що російська мова тільки на четвертому місці за схожістю з українською мовою. Тож іноземці, які вивчають українську, не мають автоматично розуміти російську. Дуже засмучує приїхати в Україну і не розуміти українців після стількох років вивчення української, коли українці говорять до них… російською. Переходьмо повністю на українську!

Також серед російськомовних людей можуть бути казахи, грузини, які вивчають українську замість російської. Не варто пропонувати людині перейти на російську, бо «так простіше». Простіше стане згодом.

Говоріть українською замість російської — допоможіть іноземцям заговорити українською. Врахуйте: вони вже докладають чимало зусиль. Це їхній акт підтримки та поваги до України.

Сторінка у фейсбуці, в інстаграмі.