Для чого наших любителів цегли кличуть до себе європейці? Чи збирають жінки цеглу? Як правильно називати колекціонерів цегли? Де зберігати багатотонну колекцію та брати нові експонати? Про це розповів Вікенду Олександр Лушніков.
За інформацією Вікенду перша в Україні зустріч колекціонерів цегли відбудеться 14 серпня у Качанівці.
— Збирати цеглу почав, бо працюю спеціалістом із вентиляційних систем. На роботі доводилося бачити, як у старих будівлях зносили стіни, в них попадалася цегла з клеймами. Були написи «Козельський», інші прізвища. Спочатку мене зацікавили самі ці написи-клейма. Цегла з клеймом мала високу якість, на відміну від цегли радянських часів.
Перша — дуже міцна: я навмисно кидав її об підлогу, проте вона не розбивалася. Радянська цегла таких якостей не має. Десь третина радянської цегли розбивалася ще під час транспортування на будівництво.
Спочатку знаходив стару цеглу, роздивлявся та викидав. Тоді подумав: навіщо викидати? Став зносити в гараж. Поставив поряд штуки три, виглядало красиво. Ось так і почав збирати весною 2015 року. А коли почав цим займатися, зупинитися вже важко. Зараз у мене в колекції 1300 цеглин з різними клеймами. В середньому одна важить чотири кілограми, тобто у мене в колекції більш як чотири тонни.
У гаражі по всьому периметру довелося змайструвати полиці для зберігання. У будинку, де я мешкаю, коридорчик на дві квартири. Там теж зробив полиці і виклав цеглу. Тоді став вивозити на дачу повторні екземпляри, яких у мене є по 4-5 штук. Став обкладати будиночок зовні старовинною царською цеглою.
Людей, які колекціонують цеглу, називають брікофілами. У Києві нас десь два десятки, ми знайомі між собою, обмінюємося інформацією. Обговорюємо, де які старі заводи знаходилися, як розшифрувати те чи інше клеймо. Є у нас тематична група у фейсбуці. В Україні, думаю, колекціонують цеглу десь п’ятдесят людей.
Жінки теж захоплюються. Знаю чотирьох киянок, одна з них — пані поважного віку, в неї немає автомобіля, то вона носить по цеглинці в торбі.
Поки мало хто з України так робить, але я їжджу в Угорщину на зібрання європейських колекціонерів. Угорці мають солідну зареєстровану спільноту любителів старовинної цегли. Вони запрошують до участі колекціонерів з України, Чехії, Словаччини. Двічі на рік я зі своєю цеглою їду на збори. Звідти везу чеську, угорську цеглу для поповнення своєї колекції.
Організують все мерії тих містечок, які по черзі приймають наше зібрання. Це містечка, в яких живуть угорські колекціонери. Продумують усе — і проживання, і харчування, навіть лотереї влаштовують,, розігрують стару цеглу, наприклад.
Там у багатьох містечках є музеї старої цегли. Угорці почали клеймити років на двісті раніше за нас, тож зараз у них більше матеріалу. У нас перші клейма датовані 1837 роком, а в них є за 1669 рік.
Колекціонер цінує певні екземпляри в своїй колекції не за вартістю. Грає роль, звідки взяв ту цеглину, який її стан, наскільки рідко зустрічається подібна. Скажімо, з київських рідкісних — цегла з написом «Булышкина и насл. Гусева» (наследник). Таку цеглу робили лише один рік, випустили небагато, зустрічається вона нечасто. Цінується також цегла Києво-Троїцького монастиря. При монастирі був невеличкий завод, де випускали та клеймили цеглу винятково для церковного будівництва. Такі цеглини є може у 3-4 колекціонерів. Цеглин з написом «М.І. Багрєва» також небагато, тому вони доволі цінні та дорогі.
Кілько років тому у парку міста Рівне провалився асфальт. Археологи на глибині семи метрів знайшли залишки старовинної церкви. Мій товариш зумів добути звідти цеглину з хрестом і написом. Дуже ціную цей екземпляр.
Загалом є десяток цеглин, які мені особливо дорогі. Одна привезена з Угорщини, написано RGVN 1669. Тобто це дуже старовинний екземпляр. Є цеглина, вироблена у 1862 році. Зазвичай цеглина важить 4 кіло, а цей гігант має 17.
Щоб поповнити колекцію, маєш ходити та шукати. Почув, що десь зносять стару будівлю, мчиш туди, щоб дослідити. Буває, після знесення будинку залишки вивозять на звалище. Ми знаємо ці звалища — у південному напрямку, за Чабанами, в Бортничах. Іноді залишки старовинних будівель використовують для підсипання доріг.
Ставити клейма на цеглу було не привілеєм, а обов’язком виробника. У різний час клеймили по-різному: ставили ініціали власника заводу, рік виробництва. Якщо будівля руйнувался, можна було визначити та покарати виробника. Кожен виробник відповідав за свою продукцію. Якість цегли залежала від сировини. Найбільш якісною була синя глина, яку видобували під Києвом. З неї виходив дуже гарний продукт.
Технологія виробництва також дуже важлива: спочатку виробляли цеглу-сирець у дерев’яних формах, потім викладали її на три дні на відкрите повітря для просушування. Тільки після того закладали в піч для обпалення.
Особливості київської цегли
Вона коштувала недорого через дешеву робочу силу. Власники заводів платили копійки, використовували дитячу та жіночу працю. Часто робочі жили при заводах.
Два поважних імені київського цегловиробництва — багаторічні власники заводів Яків Бернер і Григорій Ясько.
Свої цегляні заводи мала не тільки церква, а й держава. Коли з 1842 року в Києві зводили фортифікаційні будівлі, цеглу для них виробляли на «казьонних» заводах. На клеймах стояло КП — казьонний приказ, або КВ — казьонне відомство, а також рік випуску. І зараз на руїнах Зеленого театру знаходять такі цеглини.
Київське виробництво цегли було сімейним. У старому Києві існували цілі династії: сини Андріана Доломакіна Федір та Кузьма займалися цеглою, як і їхній батько. Були брати Заремські, Кірьянови, Мозгові. У родині Сніжко цеглою займалися не тільки сини, а й дочка, яка згодом вийшла заміж за керуючого заводом.
В історії старого Києва чимало жінок-власниць цегляних заводів, які ставили своє клеймо: Шатова, Хлєбнікова, Мар, Фокіна та інші.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Пройти крізь труби. Що подивитися в Музеї каналізації;
Артефакт, документ, інтимне повідомлення: поштові листівки Києва та Київщини;
Захопити та підкупити: правила забудови Києва;
