Одна з найкращих порад у книзі: на практиці оцінити, скільки речей ви насправді потребуєте в щоденному житті. Автори пропонують спакувати майно по коробках, залишивши лише базовий мінімум, без якого не обійтися — на кшталт зубних щіток, мила, пари шкарпеток. Протягом місяця-двох розпаковувати бодай щось іще можна лише тоді, коли ви зрозумієте — без цієї речі ну ніяк.
Зазвичай до кінця челенджу (скільки він триватиме — ви обираєте самі — місяць чи пів року) люди усвідомлюють, наскільки захарастили свої будинки, квартири й життя мотлохом, якого насправді не потребують і про який не згадують, коли той не потрапляє на очі. А тим часом речі, куплені та принесені додому, потроху відвойовують наші життєві простори, бо з ними шкода прощатися.
Книга написана з позиції надмірного консюмеризму країн достатку й добробуту (зокрема, США), але насправді напхом напхані комори, шафи, антресолі, льохи — проблема багатьох країн. Автори не закликають викидати меблі з вікна чи роздавати свої речі по благодійних крамницях тільки заради того, щоб роздати. Але вони акуратно налаштовують оптику читачів на боротьбу з безконтрольним емоційним та матеріальним споживацтвом. І обіцяють — опанувавши навички протистояти спокусі натягти в дім речей, ви покращите якість свого життя і стан банківського рахунку. А розібравши барикади непотребу в домі, ви навчитеся давати раду зі страхами, непевністю та відсутністю часу на справді важливі речі.
Ґрунтовна праця, яка навчить відрізняти речі, яких ми справді потребуємо для життя, від речей, які «обіцяють здійснити мрію та змінити все». Як от: купи цей кремчик — і ти точно станеш кращою версією себе: молодшою, гарнішою, свіжішою, щасливішою. Або з цим сервізом твій дім стане стильнішим, елегантнішим, вишуканішим тощо. Ця книга — клондайк корисних порад, як напрацювати м’язи мінімалізму й навести в домі лад, а заразом і у своїй голові.
Авторка пояснює, чому нас так спокушає той кремчик, сервіз, і ще та гарна ковдра, але разом із тим пропонує механізми протидії цим навіюваним спокусам. Бо нема такого кремчику, який би скасував дію другого закону термодинаміки, нема такого сервізу, який виблискував би посеред задухи непотрібного мотлоху.
Пропагуючи мінімалізм, авторка все ж пропонує в першу чергу зважати на обставини свого життя. Ясна річ, що існування з однією зубною щіткою у кишені — то надто вже просунута практика як для людей, що живуть собі буденним життям, сповненим турбот, клопотів, дітей та інших членів родини. Але вона пропонує неагресивний підхід до власного простору, жодних радикальних рішень — почніть зі стосів старих записників і повної шухляди пакетиків приправ і одноразових приборів з доставки. Стартуйте зі стоптаного взуття й запраних до дірок футболок. І рухайтеся поступово, у власному ритмі, вичищаючи дім крок за кроком від речей, які крадуть час і простір, перетворюючи дім на комору лахмітника.
Ця книга не так про прибирання чи концепцію наведення ладу у власних речах, як про силу громад і добросусідство. А ще про те, як незчисленна кількість речей, що нею володіють люди, краде наші життя: знищує екологію, труїть воду, несе загибель цілим екосистемам та окремим видам тварин і птахів. Авторки яскраво виписують цей логічний ланцюжок: як сто п’ята куплена на розпродажі сукня зрештою опиняється… ні, не на сміттєзвалищі, а у вашій тарілці — у смачнючому стейку з риби, яка тепер харчується мікропластиком, у зеленому салаті, зрощеному водою з мікрочастинками пластику тощо.
Авторки раціонально полемізують з читачем про те, чи насправді ми потребуємо того огрому речей, що ним володіємо, і діляться власним досвідом, як екологічно й адекватно впроваджувати зміни у своє життя. Так, навести лад і позбутися зайвого, так, купити келишки в благодійній крамниці, щоб влаштувати свято із сусідами, а стільці позичити в тих самих сусідів на один вечір, ні, не купувати на розпродажі нічого, тільки тому, що це розпродаж, але, звісно, так, практикувати дарування й позичання, дружити з сусідами й ділитися з ними — в тому числі й хорошим настроєм.
Маріана — українська екоблогерка, яка кинула собі виклик: три місяці провести без звичних пластикових речей. Гадаєте, це був веселий і цікавий челендж? Насправді це був той ще квест, який докорінно змінив життя Маріанни та її оточення. Але ця книга писалась у часи, коли похід у магазин зі своєю тарою, торбою та фразою «мені без кульочка» були дивовижею та справжньою екзотикою. Саме такі дівчата, як Маріанна, міняли екологічний ландшафт наших щоденних звичок — від домашніх, до соціальних.
Життєві історії та ситуації, які описує авторка, зараз видаються дивними, а часом й неможливими — як це, охоронець не дозволив у свій судочок купити м’ясо? Але саме контраст між тим, як було, і тим, як стало нині — дозволяє вірити у свої сили і у силу потужних змін.
Класика книжок про прибирання, фундамент і канон. Метод «Кондо» вже давно відокремився від особи своєї винахідниці й помандрував світом, зокрема посприяв просуванню руху мінімалізму та моди на упорядкування будинків і речей, наведення ладу та розхаращення комор.
Ціла армія послідовників і послідовниць виросла на концепціях прибирання від Марі Кондо. Були в цього методу і критики, серед них навіть сама Кондо — її оптика трохи змінилась після того, як в неї народилися діти й підхід «залишайте тільки ті речі, що виблискують радістю» зазнав якщо не радикальних змін, то суттєвих правок.
Але в цілому, якщо ви новачок у прибиранні, структурованому наведенні ладу в домі, у своїх речах і в голові — ця книга є прекрасною відправною точкою. Бо методи прибирання від Кондо — дієві, вони працюють, звісно, час від часу потребують поправки на реальність і виклики, які в певний момент ви проживаєте у своєму житті. Можна й далі хихотіти над «речами, що виблискують радістю» (навіть Сімпсони не погребували то зробити), але нема де правди діти: оточити себе такими речами справді велика радість і привілей!
Свого часу поголос про Беа Джонсон, засновницю міжнародного руху «Нуль відходів», пішов як про жінку, котра за рік назбирала одну літрову баночку сміття — решта, чим вона користувалась, або компостувалось, або використовувалось повторно, або пройшло сортування й відправилося на перероблення. Її книгу варто сприймати як гід світом антиспоживацтва, але, звісно, з поправкою на те, що для більшості людей не всі її поради підійдуть, та й не всі варто у неї позичати.
Особисто я — обома руками за зменшення споживання пластику, але з іншого боку — я живу в реальному світі. Тому — так, я піду до кав’ярні зі своєю багаторазовою чашкою, але ні, я не буду готувати сублімований буряк, щоб натирати ним щоки замість рум’ян. І оця порада про те, що варто позбутися усіх дублікатів речей, мовляв, навіщо вам вдома дві пари ножиць чи запасні комплекти рушників — це вже трохи не про реальне життя, а про експеримент, бо жити, бігаючи весь час по дому в пошуках тієї самої однієї пари ножиць — ну вибачте, це пекло, а не життя. Беа місцями надто радикальна, але багато її думок відгукнуться та принаймні надихнуть рухатися в бік змін до більш усвідомленого життя, яке не шкодить планеті.
Один із провідників руху мінімалізму, чиї поради й корисні наративи вже вийшли за межі принципу «мати якомога менше речей, але більше часу на щось важливе»: на своєму ютуб-каналі він розповідає і про фінансову грамотність, і про корисну заощадливість, і про важливість добросусідства та екологічних стосунків у спільноті.
У книзі він звіряється, з чого починався його шлях, як принципи мінімалізму, застосовані в усіх сферах життя, змінили для нього і його родини все. Тут нема практичних порад з прибирання і розгрібання покладів речей, натомість він пропонує концептуальний підхід: відмову від гаджетів, які педалюють нескінченні спокуси, рекламу й пропаганду консюмеризму, натомість радить інвестувати час, сили та емоції у стосунки з людьми, громадою, друзями, або хоча б для початку з родиною. Мінімалізм Беккера — це не викидання й роздавання речей з метою звести життя до однієї зубної щітки й одного рушника, а про здорові стосунки та здорові кордони з матеріальним світом!
На сьогодні це моя найулюбленіша книга про те, як давати раду із мотлохом і надміром речей, які колись, може, стануть у пригоді, до яких, може, колись дійдуть руки зібрати їх чи полагодити. Шведка Маргарета Магнуссон написала цю книгу в дуже зрілому віці, і насправді її методика мені видається найбільш практичною — жінка прожила ціле життя, поганого не порадить. Її метод — найрадикальніший. Вона пропонує розбирати свої речі з позиції людини, яка ось-ось залишить цей світ, а майно її відійде у спадок дітям. Що вона залишить по собі? Гори старих речей, цінність яких — суто емоційна, але розгрібати які випаде дітям та онукам, чи одну-дві справді пам’ятні речі, які свідчитимуть про життя та міцний зв’язок з родиною для кожного члена родини?
Оцей погляд на власний життєвий скарб з погляду «а що справді з тих всіх речей має значення, якщо завтра мене не стане?» та «як полегшити моїм дітям та онукам оте «посмертне прибирання» після мого відходу?» — це максимально чесний підхід. І ви відчуєте неймовірне полегшення від того, що нарешті відпустите сто років тому прочитані книги, до яких ви більше ніколи не повернетесь, і старі магнітики з давніх відпусток, і давні дитячі поробки, бо насправді не вони є свідками вашого життя, а ви самі.
Фото на обкладинці: Depositphotos.
