Дитинство на Троєщині: вибухівка під хмарочосами та свої пацички

Дитинство на Троєщині: вибухівка під хмарочосами та свої пацички

Я люблю Троєщину. Оту сіру й бетонну Троєщину 90-х і нульових, оту абрикосово-квітучу, з кленовим опалим листям на асфальті, турніками й засніженими гірками просто за школою.

Батьки змалечку відпускали мене саму в двір. І не тільки мене — усіх батьки відпускали, лише поглядали з вікон і кричали час від часу: «Таня, іді кушать!», «Коля, бігом додому!»

Одразу з новеньким мікрорайоном навколо будинку побудували багато майданчиків — добротних бетонних грибків, гойдалок, стовпчиків, на яких (як згадаю!) так легко було звернути шию. Але ми були дітьми дев’яностих, яким аж дико тепер бачити сучасні огороджені майданчики з матами на землі та без — не приведи боже! — гострих кутів. Нашою улюбленою розвагою були ігри в квача на бетонних блоках «за домом»; ми любили стрибати з даху «грибків» (висота першого поверху) у пісочницю й обривати недостиглі абрикоси, доки бабки з першого поверху не дивляться. Досі не розумію, чого так шкода було нещасних абрикос для тих небагатьох троєщинських дітей, які не мали баби в селі та лишалися на літо в місті.

Фото: Клуб Коренного Киевлянина

А ще були секретики: ми збирали обгортки від цукерок, пробки та інше сміття, рили ямку та робили з тих всіх надбань композицію, а потім накривали шматочком розбитого скла. Думаю, під гаражами багато ще наших серкетиків не відрито.

На футбольному полі перед будинком двірник взимку заливав каток. Якось я вийшла з дому просто на ковзанах, а звідти пішла в сусідній під’їзд до подружки. На все життя запам’ятала ту незручну ситуацію, коли ти вертаєшся додому й переходиш з одного під’їзду до іншого взута в ковзани.

Тут згадується анекдот:

— Мам, купи сандалики!

— Отстань, дочь, ты еще коньки не сносила!

Район наш говорив переважно суржиком, та вже в середній школі майже весь клас спілкувався між собою російською. Навіть учителі на перервах змінювали свою мову, що ж тоді вони хотіли від нас зі своїм патріотичним вихованням? Ми жили в чорнобильському районі, але чомусь ніколи не бачили живих ліквідаторів. А може й бачили, але не здогадувалися про те, у той час як уроки цивільної оборони були чисто для галочки. Зате в подвір’ї школи стояв танк, і усі дівчатка навчилися шити ватномарлеві пов’язки.

Окрема тема — це таксофони. Оскільки телефон у нас в квартирі був не одразу, бабусям дзвонили ми звідти. А потім наприкінці дев’яностих щось сталося, що з усіх телефонів-автоматів можна було дзвонити безплатно. Ви уявляєте нову улюблену розвагу підлітків, правда?

Фото: Анатолій Піддубний, Укрінформ

На районі я завжди почувалася в безпеці. Звичайно, були пацички на лавочках, але то були свої пацички, звичні. Не пам’ятаю, щоб у нас узагалі хтось когось зачіпав, кожному якось місця вистачало.

Але пару раз я таки нарвалася. Вперше — ще в школі, на п’яних дівчат-підлітків на лузі, яким хотілося до когось до*батися (за їхніми ж словами), а вдруге вже в універі, на «Новій Троєщині» — якісь гопнічки свистіли до мого хайратого хлопця. От і весь кримінал.

Якщо не враховувати самопальну вибухівку, яку робили мої однокласники в середньому підлітковому віці, і підкладали в недобудовані тоді хмарочоси. Один із моїх кращих спогадів про школу — як ми після уроків пішли закладати «вибухівку», а потім втікали на луг від озброєних охоронців і собак (принаймні, у нашій уяві за нами неодмінно мала бути погоня!)

А на лузі було добре. Це ж просто через дорогу від нас. А там і річка, куди ми ще в травні бігали купатися, а в червні збиралися на пляжі грати в волейбол.

Я люблю Троєщину, хоч зараз буваю вдома рідко. Тепер вона зазеленіла, набула барв. Коли накочує ностальгія, вмикаю російську попсу кінця дев’яностих або пісню Жадана про «ми з тобою хрещені в церкві на Троєщині». Боже, та у Сергія всі пісні прям як про мене! Прямо, як про нас.

Моєму однокласнику Міші Білеці присвячується. Вічна пам’ять.

Розповіла Наталія Довгопол.

Читайте також: Детство на новой Дарнице: корабль в песке и джинсы на рынке;

Детство на Отрадном: штурмовать сады и расти на деревьях;

Дитинство на Корчуватому: кататися на драконі та обідати на пляжі;

 Детство на Троещине: песок, асфальт и 90-е;

Детство на Воскресенке: ключик для воды и клетка из матрасов;

Детство на Оболони: раки, речка, ранняя весна;

Детство на ДВРЗ: «Белое братство» и загадочный лес;

Детство на Отрадном: штурмовать сады и расти на деревьях;

Сирень и взрывы Левобережки;

Дарница босячки и пай-девочки;

Могикане Виноградаря.

Давай дружити в , найкрутіші фотки лови в , все найважливіше та найцікавіше в , коротко і у справі в .