Верховна Рада та будинки-торти: чим запам'ятався архітектор Заболотний

За що будинки на Хрещатику прозвали тортами, яка будівля виражає наш вільний демократичний дух? У день народження Володимира Заболотного Вікенд розповідає про одного з найкращих українських архітекторів.

Родині Заболотних пощастило: діди-прадіди все життя батрачили, а батько зумів вирватися, перевіз рідних до Переяслава, влаштувався працювати у майстерню церковного начиння. Сина Володимира віддав до гімназії. Там малий почав малювати афіші для тематичних вечорів, а одного разу створив декорації для театральної вистави. Вийшло настільки вдало, що після прем’єри він одразу став місцевою знаменитістю.

За порадою вчителя, який підтримувала його в гімназії, Заболотний поїхав навчатися до Києва. Тільки не знайшов Архітектурного інституту, тому вступив до Політеху. 1922 року непорозуміння вирішилося, і 25-річний Володимир став студентом Архітектурного. Навчався багато і жадібно, вже 1925-го на конкурсі отримав свою першу премію за проект пам’ятника Леніну в Києві. Але то була премія за скульптуру. Через три роки група студентів під керівництвом архітектора Павла Альошина створила проект Будинку праці для Ростова-на-Дону. Проект отримав першу премію. До групи учнів Альошина входив і Заболотний.

Дипломна робота Заболотного – профілакторій «Кінь-грусть» на 500 ліжок. На околицях Києва треба було розмістити різні будівлі — не лише лікувальні корпуси та амбулаторії, а й театр та спортзал. Будинки він спроєктував у жанрі популярного тоді конструктивізму — у вигляді кубів, циліндрів, еліптичних напівсфер. Тоді, 1928 року, конструктивізм був найпрогресивнішим стилем архітектури, тож випускник отримав за свій проект «відмінно». Але кияни не дуже схвалювали цей стиль в архітектурі.

Після закордонного відрядження Заболотний повертається до Києва та чотири роки працює у містобудуванні, створюючи цілісні проекти Черкас, Кременчука, Кривого Рогу. Тут він навчається бачити будівлю не як окрему одиницю, а як частину цілого комплексу, кварталу, ансамблю. Тоді починає викладати як професор будівельного інституту. Ціле покоління архітекторів навчалося у Заболотного проектування.

Коли столицю перенесли з Харкова до Києва, у місті було збудовано п’ять найбільших адміністративних будівель: зараз там знаходяться СБУ, Кабмін, Офіс президента, МЗС та Верховна Рада. Автором останнього проекту був архітектор Володимир Заболотний. Проєкт вважається найкращим із перерахованих завдяки оптимальному розміру, співзвуччю зі старовинною забудовою та органічному поєднанню з природним оточенням. Його навіть називають прикладом «української класики». «Кияни люблять будинок своєї Верховної Ради. Він зрозумілий кожному, імпонує почуттю всенародного демократизму, властивого нашому народу, тішить око», — писали газети.

На другий день визволення Києва від фашистів Заболотний уже був у місті. Згодом оголосили конкурс проектів реконструкції Хрещатика. Як і сьогодні, головна вулиця охоплювала три площі: площа Сталіна (нинішня Європейська), Калініна (Майдан), Леніна (Бессарабська). Заболотний представив свій варіант забудови Хрещатика між вулицями Леніна (Б. Хмельницького) та Свердлова (Прорізна) та ескіз Хрещатика під час військового параду.

1945 року в Києві створено Академію архітектури, яку очолив Заболотний. Під одним дахом він зібрав докупи всі напрямки: від конструкцій, будівельних матеріалів до завершальних елементів обробки об’єкта. За Академії організували керамічну майстерню. За об’єми використання керамічної плитки Заболотного часто критикували: через цей декор будівлі на Хрещатику іноді називають «будинками-тортами», а саму кераміку — «кондитерською». Але саме орнамент плитки з лабораторії Академії підкреслив унікальність хрещатицьких будівель.

Він любив життя. Колекціонував античні амфори, венеціанське скло, картини старих майстрів. Дружив із Максимом Рильським та Гнатом Юрою, які теж були поціновувачами антикваріату. Зберіг за собою сімейне гніздо — батьківський будинок у Переяславі. Сестра Варвара теж була архітектором, досліджувала стародавні фрески Софійського та Михайлівського соборів. Все життя Заболотний працював над шеститомною «Історією українського мистецтва». Майстер помер 1962 року, а Держпремію за енциклопедію йому присудили вже посмертно 1971-го.

Меморіальна дошка Заболотному — зовсім не нудний непоказний знак, які часто встановлюють у нас у місті. Барельєфний профіль із білого мармуру, оформлений бронзовими літерами, створив скульптор Шутілов. Встановили його 1993 року на вул. Володимирській, 22. Це будинок, де Заболотний мешкав у 1945-1962 роках.

Найкрутіший музей Заболотного знаходиться у Переяслав-Хмельницькому, у сімейному особняку. Там можна побачити макет будівлі Верховної Ради, зроблений архітектором, написані олією перспективні види Хрещатика – частина проекту повоєнного відновлення. А ще — картини західноєвропейських художників, колекцію порцеляни та величезну бібліотеку із п’яти тисяч томів.