Стати батьками: 8 фактів про усиновлення під час війни

Як розібратися, чи готовий ти всиновлювати? Де шукати дітей, яким потрібна родина? Чому відмова від такого рішення — не соромно, а круто? Мама-усиновителька Наталія Івко розповіла Вікенду, як це відбувається зараз.

Як усиновити дитину в Україні під час війни?

Під час війни зростає кількість сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дорослі гинуть, зникають безвісти чи втрачають ресурс, щоб дбати про своїх малюків. На тлі подій в Україні окремим рефреном у суспільстві лунає думка про всиновлення: подарувати дитині родину — це ж справа благородна й правильна, а під час війни так хочеться робити правильні та героїчні вчинки. Проте чи справді варто зараз, коли життя нестабільне, а майбутнє не має чітких обрисів, брати на себе відповідальність і робити крок, який не має зворотної дії?

З одного боку, звісно, не варто — й так складно, важко, боляче, важко, і без дитини є чим займатися та кому допомагати. З іншого боку, якщо всередині вже оселилася думка про всиновлення, може, дати їй право на розвиток?

Усиновлення під час війни — до чого слід бути готовими?

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну питання сімейного влаштування дітей були поставлені на паузу, однак урядовці внесли необхідні корективи в законодавство та відновили процеси. Усиновлення — процес досить виснажливий. Є певний пакет документів, який треба зібрати, щоб отримати направлення на курси прийомних батьків. Це найпростіша частина історії, але в умовах воєнного стану вона може бути ускладнена через зрозумілі причини. Навчання під час війни проводиться переважно онлайн, хоча деякі служби за можливістю організовують офлайн-зустрічі. По закінченню курсів кандидати в усиновлювачі отримують рекомендаційні листи, за якими їх вносять в базу даних, після чого вони отримують право шукати дитину.

Основна проблема цього квесту (непростого й у мирні часи) полягає в тому, що велика кількість дітей, що мають статус на усиновлення, наразі перебуває за межами України. Як знайомитися, як встановлювати контакт? Питань багато, і більшість із них поки не врегульована офіційно.

«Доступ» до дітей, що знаходяться на території України, ускладнений логістикою, умови якої диктує війна. Втім, для тих, хто дійсно мріє, немає неможливого.

Чому не можна просто «роздати дітей» охочим, якщо під час війни кількість сиріт зростає щодня, і діти потребують захисту?

Процедура влаштування дітей у сім’ї визначена законодавством. Погодьтеся, порушувати закони — погана ідея як не поглянь, тому просто «роздати» в правовій країні — ні, не можна. Під час війни для тимчасового влаштування дітей, що потребують термінової допомоги, була створена програма «Дитина не одна». Усі охочі можуть зареєструватися, залишити заявку та запропонувати свою кандидатуру в чат-боті. Кандидатури розглянуть і до вас звернуться, якщо виникне можливість влаштувати конкретну дитину (дітей) у родину на певний час, поки не знайдеться інше рішення.

Ключове в цьому питанні — саме тимчасовий прихисток. Якщо ви орієнтовані на усиновлення, вам цей шлях може не підійти, бо існує ризик того, що з часом дитину перемістять в іншу родину або установу.

Чим усиновлення під час війни відрізняється від усиновлення у звичайних умовах?

Під час війни процес усиновлення процедурно не відрізняється від аналогічного «мирного». Але варто зауважити, що громадяни України, які зараз перебувають за кордоном, не мають права стати кандидатами в усиновлювачі. Евакуйовані в інші регіони України можуть стати на облік за місцем тимчасового перебування.

Основна відмінність усиновлення під час війни лежить не в юридичній або процесуальній площині. Психологічний стан людей (і дорослих, і маленьких) в умовах війни — не той, що притаманний їм у звичайному житті, тому й прийняті рішення не завжди можна назвати об’єктивними та адекватними.

Мотиви, за якими дорослі люди вирішують стати батьками дитині-сироті або дитині, позбавленій батьківського піклування, умовно та неофіційно діляться на «правильні» та «неправильні». Якщо коротко, то, наприклад, бажання всиновити дитину, щоб закрити нею біль від втрати біологічного сина або доньки, — мотив неправильний, а бажання отримати радість від спостереження за тим, як поряд дорослішає інша людина, — це вже правильно.

Саме тому війна — доволі ризикований час для того, щоб робити такий вибір. Думати «врятую сироту» або «підтримаємо одне одного, коли навкруги страшно і небезпечно» — неправильний шлях.

Слід пам’ятати, що усиновлення — це в першу чергу не для дитини, а особисто для себе, тому не варто плекати надії щодо «врятую», «вдячність», «повага» та все таке інше. Ймовірно, що повага та вдячність з часом з’являться, але це не базова опція, яка йде в комплекті з «ідеальною» сиротою. Стандартна дитина із системи — це глибоко травмована людина, яка не вірить дорослим, якій начхати на ваші мрії щодо її майбутнього, яка не повинна бути ввічливою до чужої людині.

Подумайте, чи готові ви до того, що

доведеться витратити чималий ресурс на роботу з травмою дитини (і це окрім проблем з педагогічною занедбаністю чи затримками розвитку);
разом із сином та донькою з’являться родичі, які за тих чи інших причин не змогли надати притулок дитині;
на деякий час девіантна поведінка дитини, ймовірно, стане частиною вашого повсякденного життя;
дитина не буде вашим «продовженням», «копією», «спадкоємцем» — вона буде окремою людиною, яка, цілком можливо, не стане тим, ким вам мріється.

Чи відбуваються процедури усиновлення вже зараз?

Так, алгоритм усиновлення працює, діти уходять у сім’ї.

Як шукати дітей під час війни?

Найактуальнішою інформацією володіють служби у справах дітей. Існують онлайн-бази з анкетами дітей, яких можна всиновити, але в умовах війни вони не надають актуальну інформацію, тому варто контактувати зі спеціалістами обласних, районних та міських служб.

Як зрозуміти, чи справді ви готові до прийняття дитини у свою родину?

Існують певні маркери вашої готовності прийняття дитини в родину. Якщо всередині є сумніви, це добре — це підвищує шанси ухвалити правильне рішення, причому зробити крок назад і відмовитися від ідеї усиновлення не соромно, а круто: це означає, що ви розумні та вмієте думати тверезо. Втім, перед тим, як зробити наступний крок, є сенс порадитися з кваліфікованим тематичним спеціалістом, який допоможе з’ясувати, чи достатньо у вас мотивації для прийняття небіологічної дитини, чи готові ви до істерик, «складної» поведінки та проблем, пов’язаних з глибокою психологічною травмою, чи зможете сприймати чужий біль як свій, чи зумієте за необхідністю контролювати емоції, чи розумієте ступінь власної відповідальності за прийняте рішення, чи усвідомлюєте до кінця, що усиновлення — це квиток в один кінець.

Які підводні камені можуть бути на шляху до прийомного батьківства?

Тверезо оцініть свої ресурси. Усиновлення — це важко й складно навіть в умовах, коли не треба хвилюватися, боятися та жити у стані невизначеності через події, що зараз відбуваються в країні. Якщо дуже коротко, то необхідно бути впевненим у тому, що у вас є ресурс на себе, свою родину, близьких, друзів, військових, сусідів, переселенців тощо і при тому ще залишається купа його, того самого ресурсу, який ви зможете витратити на дитину. Ресурс і терпіння. Багато ресурсу. І ще більше терпіння.

І наостанок.

Законодавством України чітко прописано, що дитина має право бути всиновленою. У дитини — є право. У дорослих є можливість. Користуючись можливістю реалізувати право дитини на родину, в першу чергу дбайте про її інтереси, а не про мрії (а іноді й ілюзії) дорослих людей.