Травми, подвиги, провини: поради психолога під час війни

Фото: Depositphotos.

Чи має лякати ненависть до ворога? Коли слід боротися з почуттям провини? Як впоратися з повоєнними травмами? Психологиня Тетяна Назаренко, яка багато років працює з такими проблемами, відповіла на запитання Вікенду.

Чи впораються українці з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР)?

— Не слід боятися загальної травми війни для всіх українців. Можемо спиратися на світовий досвід досліджень посттравматичних подій, а також на наш попередній досвід, що маємо з 2014 року, який збігається зі світовим.

Свого часу українські вчені разом із міжнародними організаціями робили дослідження серед переселенців зі сходу країни. Там до 20% людей мали ПТСР.

Зараз багато у кого є симптоми ПТСР: гіперзбудження, навʼязливі думки та спогади, емоційні гойдалки, уникнення, розлади сну та харчування тощо. Коли людина після травматичної події потрапляє до умовно безпечного місця, інтенсивність цих симптомів має спадати. Хтось відчує покращення за два тижні, хтось за місяць, а хтось і за пів року — рік. Але психологічний стан у більшості буде стабілізуватися.

Ми маємо розуміти, що відповідальність за власне фізичне та психічне здоров’я лежить на нас самих. Не держава відповідає за наш стан, а ми самі. Сучасний психологічний підхід рекомендує опановувати навички психологічного відновлення після сильного стресу та травми, їх радять всі інституції, які займаються подоланням наслідків ПТСР. Туди входять:

навичка розвʼязання проблем — техніка визначення наявних проблем і цілей, мозковий штурм для пошуку кращого рішення, апробація найвдаліших варіантів цих рішень,

позитивна діяльність — практика робити щось для підвищення гарного настрою,

управління реакціями — техніки дихання,

розвиток конструктивного мислення — кроки визначення гнітючих думок та заміни їх на конструктивніші,

відновлення соціальних зв’язків — підтримка позитивних взаємин і відновлення соціальних взаємодій.

Під час війни важко бути щасливим, але більшість рекомендацій для відновлення та стабілізації доволі прості: займайтеся хобі, спілкуйтеся зі знайомими, робіть практичні речі, які відновлюватимуть відчуття контролю в житті. Якщо є можливість, слід спонукати себе до позитивної діяльності, яка дає стабілізацію в буденному житті. Ми всі розуміємо: які б важкі події з нами не відбулися, маємо повертатись до нормального життя. Підкреслюю: це наша особиста відповідальність.

Українська психологічна спільнота активна з 2014 року. Багато фахівців мають досвід роботи з травмою, багато хто просто зараз набуває досвід буквально в полях, працює з переселенцями, військовими, постраждалими. Міжнародна спільнота дуже допомагає, проводиться багато семінарів, супервізій, підвищень кваліфікації. Наразі кризова психологія в Україні є однією з найрозвиненіших у світі, бо наші спеціалісти набувають практику тут і зараз.

Але маємо пам’ятати про вразливі категорії: людей з інвалідністю, людей похилого віку, матерів-одиначок, батьків багатодітних родин, представників маргінальних спільнот. Певні громадські ініціативи працюють з ними. Озирніться, можливо такі люди є в вашому полі зору, пам’ятайте, що вони потребують підтримки.

Як зрозуміти, чи зможеш ти впоратися самостійно?

— Існують спеціальні тести на депресію, оцінку рівня тривожності, самооцінку ПТСР. Але людина має сама вирішити. Щоб визначитися, чи потрібна вам допомога, скористайтеся простою порадою: спитайте себе, чи стає вам з часом легше, чи можете ви самостійно витримувати свої переживання. Якщо ви в умовно безпечному місці й вам поступово стає легше, то з вами все гаразд. Якщо ви в такому місці, але симптоми погіршуються, до тривоги додаються фізіологічні симптоми, наприклад, розлади сну, харчування, психосоматичні прояви, то однозначно треба йти до психолога.

У стражданні немає сенсу. Я завжди раджу взяти одну-дві консультації у спеціаліста, щоб бути впевненим у своєму психологічному стані. Це точно краще, ніж чекати, що пройде само собою, поки симптоми будуть лише підсилюватися.

Де шукати психолога, який допоможе травмованим?

— Якщо ви звертаєтесь у пошуках фахівця в якусь громадську чи державну організацію, то там існує відбір. І це викликає певну довіру.

Якщо звертаєтесь безпосередньо до фахівця, то питайте:

про кваліфікацію й освіту;
про досвід роботи з травмами;
про належність психолога до фахової спільноти.

Підбір фахівця це теж шлях, який треба пройти. Фаховий психолог сам запропонує: «Візьмімо одну-три консультації та подивимося, чи підходить вам, як я працюю».

Коли близька людина травмована, як поводитися?

— Це дуже поширене питання. Говорити з людиною відверто: «Ти бачиш, що змінився, змінилися наші стосунки, у тебе є певні труднощі». Апелювати до важливості психічного здоров’я. Відверта розмова часто допомагає в таких випадках.

Іноді зустрічаємо супротив того, хто потребує допомоги. Тоді спробуйте самі звернутися до фахівця, можливо разом у вас вийде підібрати потрібні слова, донести свою думку до людини, що страждає.

У будь-якому випадку знаходитися поряд з людиною, яка страждає, — це певний стрес. Якщо ви звернетеся по допомогу для себе, і це буде ефективним, можливо, у вас вийде власним прикладом переконати близьку людину, що допомога можлива.

Які післявоєнні травми найбільш розповсюджені?

— На жаль, вже маємо статистику. У першу чергу це ПТСР. У жінок зазвичай до нього додається депресивний розлад. У чоловіків часто розвивається залежність від алкоголю або наркотичних речовин. За світовою статистикою 50% жінок, які мають ПТСР, мають і депресивний розлад. Половина чоловіків з цим розладом (ПТСР) має ще залежність від алкоголю.

Усім клієнтам, які вживають алкоголь, я раджу контролювати себе, щоб ця звичка не стала заміщенням нормального життя та не зруйнувала його.

Як справлятися з почуттям провини, яке в українців стає масовим?

— Війна активізує психологічні проблеми, які не були вирішені раніше. Якщо людина мала проблеми з провиною, але справлялася самостійно, то зараз, під впливом травматичної події, це почуття може активізуватися.

Є два основних види провини. Перша — реальна провина, коли, наприклад, ви зайняли чуже місце в потязі, тому хтось не евакуювався, і ви про це точно знаєте. Друга — вигадана: «Я евакуювалася та зараз в безпеці, але я винна, що хтось не евакуювався». Це ірраціональна думка. Така провина руйнує самооцінку, погіршує психологічний стан.

Коли провина реальна, то її можна компенсувати. Наприклад, вибачитися, зробити якийсь вчинок, подарувати щось, щоб людина буквально отримала компенсацію. Якщо неможливо компенсувати напряму, то може ви можете щось зробити хороше для інших людей. Якщо провина ірраціональна, й ви розумієте це, то раджу згадувати те, що вас зазвичай підтримує.

Окремо слід сказати про людей, які звинувачують інших. Добре, коли ми звинувачуємо ворога й направляємо свою агресію на нього. Але якщо починаєте агресивно кидатися на своїх, тоді слід замислитися й можливо звернутися до психолога, щоб розібратися, що з вами коїться і чому вам хочеться звинувачувати когось.

Ми, хто працює в цій темі з 2014 року, знаємо, що війна — завжди бруд і кров. І водночас серед цього є місце дуже добрим речам, подвигу.

Дехто звинувачує земляків у повній дегуманізації ворога. Чи маємо ми шукати в собі людяність щодо росіян?

— Не слід дивуватися, що люди, які завжди були гуманістами, знаходять темні сторони у своїй душі. Ми переживаємо багато болю, страждань, обмежень. У кожного є хтось, хто воює, волонтерить, постраждав, втратив. Ми бачимо зруйновані міста, школи, садочки, ракети на дитячих майданчиках. У нас багато полюсних реакцій, вони адекватні тому, що відбувається. Безсилля та біль породжують гнів.

Єдина ненормальна реакція — якщо ви робите погано тим, хто з вами поруч. Бо маємо печальну статистику: рівень насильства в сім’ях і лояльності до поганого після війн зростає. Тому маємо контролювати таке. А що стосується ворога, то наша ненависть і лють цілком нормальні та зрозумілі.