Чую повітряну тривогу — доначу: як, кому та скільки грошей скидають українці

Чую повітряну тривогу — доначу: як, кому та скільки грошей скидають українці

Колаж: Волонтерський штаб АНГАР

Хто може за кілька діб назбирати мільйони на Байрактар і постійно закидати на джипи для ЗСУ? Для нас такі виклики стають буденними. Проте кожен має свій алгоритм для донатів. Вікенд поговорив з українцями про те, як вони донатять, скільки коштів перекидають і кого підтримують.

Щомісячний донат чи спонтанні пожертви

Киянка Ольга розповідає, що зазвичай відправляє великі донати фонду «Повернись живим» або волонтерам, яких знає особисто. Кому переказати маленькі донати, обирає не так прискіпливо, бо трапляється, що людину не знає, проте чіпляє її історія.

— На початку війни ми з чоловіком донатили великі суми одноразово за принципом «прийшла зарплата — задонатили». Війна застала нас у відпустці в Азії, тож на той момент у нас були невеликі витрати на життя та оплачене на два місяці вперед житло. Ми сподівались, що за два місяці все скінчиться, і у квітні ми, як і планували, повернемося додому. На той момент варіант «задонатити всі надходження» був можливим і правильним. Коли у квітні стало зрозуміло, що додому ми не повертаємось, донати довелось підкоригувати: допомогти нашим — це чудово, але залишатися у чужій країні зовсім без грошей — така собі ідея. Ми стали донатити наприкінці місяця все, що залишалося після поточних витрат, — розповідає Ольга.

Дівчина зізнається, що був момент психологічного дискомфорту: відчуття, що ти зробив щось гарне та молодець, зникало через кілька днів після донату, а потім цілий місяць гризла провина, що саме сьогодні нічим не допоміг. Тому вирішили спробувати донатити потроху, але щодня. Виявилося, що така схема працює: і збори закриваються, і на душі значно легше.

— Тепер донатимо щодня десь по 100 гривень, а наприкінці місяця робимо великі донати. Регулярно налаштованих внесків немає, просто в мобільному банкінгу збережені номери карток волонтерів, які постійно проводять збори, тоді довго шукати не треба, — каже киянка.

Ольга пояснює, що її щоденні донати здебільшого спонтанні, бо, буває, гортаєш стрічку соцмережі й розумієш, що хочеш задонатити певному фонду чи людині просто тому, що зачепила історія. Чи тому що вважаєш цей збір не необхідним чи першочерговим, але правильним.

— Наприклад, моя знайома збирала на тканину для прапорів, які використовуються при похованні наших воїнів. Чи є цей збір необхідним або першочерговим? Ні, авто чи рація потрібніші. Проте чи є той збір правильним? З моєї точки зору так, бо наші хлопці та дівчата мають бути поховані гідно. Тож я закинула гроші, — підсумувала Ольга.

Фото: Depositphotos.

Анна зазвичай донатить на ті збори, які бачить у сторіс у друзів чи знайомих. Завжди донатить, коли бачить, що збирає її друг/знайомий або його/її друг/родич/однокласник/знайомий. Якщо збирає кошти людина, яку дівчина взагалі не знає, тоді вже дивиться, що це за людина, чи є звіти за попередні збори, загалом довіряє своїм відчуттям.

— Доначу щодня. Через те що переважно доначу через інстаграм, мені навіть не треба шукати збори, вони самі навертаються на очі. Тільки встигай донатити. Регулярно налаштованих внесків не маю. Скидаю від 10 до 50 гривень. Намагаюся допомогти якомога більшій кількості людей потроху. Бо якщо скидатиму, наприклад, по 500 гривень, то на багато зборів мене не вистачить. На донати виділила 4000 гривень на місяць — спеціально перекинула їх на окрему картку, — розповіла Анна.

Вона додає, що у неї все розплановано. Наприклад, цього місяця вона закинула 1000 гривень на власний збір, залишилось 3000 гривень — по 100 щодня. І вона вже вирішує, як щодня витрачати ці 100 гривень: два донати по 50 гривень або кілька менших донатів.

Відновлення школи та допомога жінкам на фронті

Христина розповідає, що найчастіше донатить фонду Притули, «Повернись Живим» та «Українській призмі» — недержавній організації з найкращими міжнародними експертами в Україні. Це її земляки з Чернігова, які зараз допомагають відновлювати місто.

— Якщо бачу в стрічці фейсбуку інформацію про наших загиблих чи поранених героїв або пости про допомогу їхнім сім’ям, теж доначу 400-500 гривень. У Монобанку налаштовані внески на Фонд притули та «Повернись живим». Доначу десь до 5-6 разів на місяць. Коли я отримувала гонорари за свої статті в німецьких виданнях, донатила по 2000-3000 гривень. Німецький колега з баварського телебачення запропонував задонатити свій гонорар, ще трохи йому колеги з редакції докинули — і вийшла сума в 1000 євро. Усі вони пішли на ремонт однієї з чернігівських шкіл, — ділиться Христина.

Одна зі зруйнованих шкіл у Чернігові. Фото: Чернігівська міська рада

Киянка Аліна розповідає, що багато її подруг на фронті, є подруги, які збирають для своїх знайомих, близьких. Тому коли вона бачить їхні потреби, одразу кидає гроші, особливо якщо пишуть, скільки не вистачає, щоб закрити збір.

— Намагаюся підтримувати Жіночий ветеранський рух, для мене як феміністки важлива допомога жінок жінкам. Бо, наприклад, одна парамедикиня може врятувати багато життів. Якщо грошей немає, долучаюся до ініціативи Ярослави Кравченко «Всі по 10» — можна скинути лише 10 гривень, але завдяки цьому теж закривають багато потреб. Зранку скинула 10 гривень, і не бʼє по кишені, і масово переростає у серйозні суми. Колись не було зовсім грошей, я зробила акцію: витягаю карту на місяць (я тарологиня), а обов’язковий донат відправляють за це Жіночому ветеранському руху на каски та евакуаційну машину. Було майже 200 запитів, — розповіла Аліна.

Зазвичай вона кидає кошти кілька разів на тиждень. Повітряна тривога — час робити донат. Щось обстріляли — час робити донат. Нічого регулярно налаштованого немає, просто знаходить у коментарях у соцмережах банки й туди кидає. Так зручно.

— Середній донат — 100-200 гривень. У мене нестабільний заробіток, тому доначу коли є гроші. Приходить велика сума — роблю великий донат, немає грошей — працюю з оплатою госпітальєркам. Тому важко навіть порахувати, та я думаю, що це не дуже добре, рахувати, скільки ти витрачаєш на допомогу. Загалом витрати спонтанні: коли надходять гроші або ворог робить щось геть моторошне. Донати заспокоюють, — каже Аліна.

Ретельна перевірка фондів і донат власного авто для нищення орків

Ірина в перші дні донати скидала у фонд «Повернись Живим». Далі були знайомі з близького кола спілкування, які займались евакуаціями, доставками та перегоном авто. Потім дійшло до того, що сама двічі відкривала банку для збору донатів: для друга та його побратимів. Так назбирали на одяг, берці та автівку. Зараз донатить тільки друзям, купує речі, які просять, та відправляє на фронт або місцевому фонду в рідному місті та руху «Всі по 10» від Ярослави Кравченко.

— Було дуже гірко, коли в перші тижні задонатила ледь не всю місячну зарплату на фонд, а зрозуміла, що хлопцям бракує екіпу та краще ці кошти витратила б адресно, придбавши необхідні речі. У березні я подарувала власне авто Азову — теж свого роду донат, тому пару мертвих кацапів — теж мій вклад, — каже Ірина.

У перші тижні повномасштабної війни скидала все, що було, у фонди, але десь із квітня почала розподіляти донати між різними зборами. Якщо для близьких або знайомих на щось значне (авто/зброя/дрон) — може скинути суму від 800 гривень до 2 тисяч. Якщо таких нагальних зборів нема, розкидає менші суми, але винятково від прямих постів знайомих людей в залежності від того, на що збирають: здебільшого 200-300-500 гривень.

— На донати зараз йде приблизно той бюджет, який до війни був у мене під категорію «мої маленькі забаганки, красива одежина, два кіло суші» та «відкладаю на мотоцикл». Усі донати тільки спонтанні. Тобто я знаю, що однозначно протягом місяця хтось зі знайомих буде на щось збирати й просто розкидаю між такими зборами свій бюджет, або зосереджую свої донати в збір, який я й проводжу, — ділиться Ірина.

Вона додає, що ніхто не знає, спалять авто військових завтра чи за три дні. Коли спалять — тоді й донатимо. Ірина вважає, що планувати донати можна, напевно, в тому випадку, якщо тобі не дуже цікаво, з ким що відбувається особисто, а суто скинув у фонд раз на місяць усю суму й далі не читаєш новин.

Фото: Depositphotos.

Журналіст Богдан каже, що для донатів обирає відомі фонди, які спрямовують кошти саме на військове обладнання. У світі є безліч програм і структур, які сконцентровані на гуманітарній допомозі, але водночас багато хто з них виступає «пацифістами» та не хоче «фінансувати війну», тобто вкладати в ЗСУ.

— Окремо читаю на сторінці Фонду, як фінансується адміністративна частина. В ідеалі це має бути донор, який покриває ці витрати. Адже не хочеться своїми донатами, зокрема, фінансувати піар у соцмережах, зарплату пресслужби, оренду офісу тощо. Найліпшим для мене в цьому плані залишається «Повернись живим». Там прозора структура, зрозуміла звітність і чітко вказано, хто фінансує сам Фонд. Дуже зручно відправляти донати, коли Фонд є в мобільному додатку твого банку, — зазначив Богдан.

Він категорично не розглядає для донатів міжнародні структури з материнськими офісами не в Україні, бо часто поважні організації (як Емнесті інтернешенал чи Червоний Хрест) можуть несподівано показати себе не з кращого боку.

Більшість донатів Богдана — імпульсивна. Найчастіше відправляє якусь суму, коли бачить тривожну новину або з кимось спілкується щодо ситуації на фронті. Донат допомагає виплеснути емоції.

— Загалом виходить десь 5-10% від заробітку на місяць, які раніше заощаджував винятково для себе. Раніше також відправляв донати на роботі, коли хтось у колективі проявляв ініціативу зібрати кошти для конкретних потреб певної структурної одиниці ЗСУ. Наостанок — невеличка фінансова допомога друзям, знайомим чи родичам, у яких сталася біда через економічну ситуацію, це теж є своєрідним донатом та підтримкою, — підсумовує Богдан.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Знайти стержень: 7 історичних уроків для українців;

Палка суперечка чи Ukrainian Sratch: правила і заборони;

Кохання та розставання: як війна змінює стосунки;

Дослідження роду: як українці шукають своїх предків;

Онлайн чи офлайн: яке навчання обирають українці для школярів.