Собака-антистрес. Історія Луни та Олени

Вони зустрілися за два дні до вторгнення. Одна врятувала іншу. Але хто кого насправді рятував? Киянка Олена Слободянюк розказала Вікенду про антистрес-собаку, яка завжди посміхається. І навіть познайомила з пухнастою хмариною.

«Раніше думала, що в міській квартирі доречно тримати лише маленьких собак. А оскільки я хочу велику, то це здавалося можливим тільки коли буде свій будинок. Тож мрія залишалася відкладеною на невизначений час. Десять років тому на Подолі я вперше в житті побачила самоїда, тоді не посоромилась, підійшла до чужих людей і попросила дозволу просто доторкнутися до собаки. Враження було, наче занурюєшся у хмаринку. І собака сприйняла дотик чужої людини абсолютно без агресії. Навіть здалось, що це їй до вподоби. Відтоді мрія про таку собаку засіла у серце, але здавалась захмарною.

Заводити собаку в планах на найближчі роки не було. Однак 22 лютого 2022 року сестра скинула посилання на сторис, де волонтерка розповідала історію Луни. Її щойно покинув власник і вона дуже схожа на собаку сестри — Бам-Бама, тільки більша», — згадує Олена.

Попередній власник собаки, як й інші іноземці в ті дні, квапився залишити Україну. Тож він сконтактував з представниками «Песиків Києва» і повідомив, що хоче віддати собаку в притулок. Олена каже, що найбільше вдячна йому за цей вчинок. Бо якби власник просто викинув собаку на вулицю за два дні до вторгнення, її доля могла бути трагічною.

Волонтери тоді ще не шукали родину для Луни, а лише розповіли її історію. Зазвичай у таких випадках у зооволонтерів є певний алгоритм. До прилаштування тварина має пройти медичний огляд, стерилізацію, вакцинацію, за потреби коригування поведінки з кінологом тощо. Лише після цього йде мова про нову родину. Однак Олена одразу написала з питанням, чи можна познайомитися з Луною для «вдочеріння».

Оскільки власник віддав собаку з паспортом, то й був відомий її точний вік — 2,5 роки, а також те, що був графік вакцинацій був порушений.

Коли йдеться про покинутих домашніх тварин, волонтери намагаються одразу знайти їм домашню перетримку, аби вони не зазнавали додаткових травм, потрапляючи у притулок із десятками, а то й сотнями інших тварин.

— Перше завдання волонтерів — швидко знайти людей, готових тимчасово прихистити собаку. Вийшло так, що Луна була на перетримці буквально у двох кілометрах від нашої квартири, — пояснює Олена.

Ввечері наступного дня, 23 лютого 2022 року Олена з партнером поїхали знайомитися з собакою. Домовились зустрітися в парку на Позняках.

— Це любов з першого погляду. Луна була трохи розгублена й збентежена: за кілька днів їй довелось побачити багато нових облич і втратити людину, з якою жила з дитинства. Нова квартира дівчини, що взяла на перетримку. Новий парк. Тут ще ми підходимо, знайомимось, беремо повідець і ведемо її гуляти. Однак уже тоді помітили, наскільки собака дружня, контактна, як вона легко підходить до чужих людей з проханням погладити. Було ясно, що за темпераментом це наша собака.

Поки ми говоримо, Луна встигла причарувати працівників кафе, де ми зустрілися, познайомитися з песиком-відвідувачем, позагравати до компанії молоді. Нарешті обрала собі місце — вмостилася біля військового, який зайшов на сніданок і каву. Чоловік кілька разів погладив красуню та відвернувся до телефону й тарілок. Але собака вперто лежала біля нього, а він час від часу косився на неї й посміхався.

— Вранці 24 лютого перші дзвінки були батькам. Наступний — з волонтеркою, яка відповідала за Луну. Вона вибачилася й пояснила, що зазвичай так не робить, однак ситуація надзвичайна. У неї під опікою більше 70 собак. І, звісно, вона їх не покине, виїжджати навіть не думає. Тож якщо ми готові забрати Луну, то маємо зробити це просто зараз.

О восьмій ранку ми приїхали по собаку. Вона пручалась, обгавкала нас, не хотіла сідати в машину. А ми вмовляли довіритися нам. Здається, автомобілі стали для неї травматичним досвідом, бо саме в автівку її посадили чужі люди, забрали від власника та відвезли в чужу квартиру. І тепер знову кудись везуть інші люди. Зараз, за два роки в новій родині, вона досі не любить поїздок в авто. Ми працювали з кінологом, але для Луни це все одно болісний тригер. Коли їде з дому, в неї істерика. А коли на машині повертаємося назад, то поводиться спокійно.

Це не була занедбана собака. Думаю, господар її по-своєму любив. За характером і поведінкою видно, що вона нічого не боїться, не знає заборон і не залякана. Колишній господар лише раз звʼязувався з волонтерами. І то щоби посваритися, що в їхній розповіді про собаку виглядає негарно. «Я — хороша людина, — доводив він. — А ви так представляєте так, наче я поганий».

З часом Олена провела невеличке власне розслідування, щоб дізнатися, куди саме виїхав іноземець:

— Було цікаво, куди їде людина, яка не може забрати з собою собаку. З’ясувалося, він перебрався в Емірати. Дійсно, Луні краще було лишитися тут, ніж жити в країні, де навіть увечері може бути + 38 градусів. Згодом він писав волонтерам, що можливо колись повернеться і забере собаку. Але я більш ніж впевнена, що ніяких планів на повернення у нього насправді не було. Разом з Луною волонтери отримали невеличкий хазяйський спадок — 200 гривень і пакетик найдешевшого вологого корму. На щастя, волонтери одразу подбали про собаку, закупивши для перетримки все необхідне — від мисочки та корму до іграшок. Потім цей «пакет малюка» отримали ми. Отак ми і стали Pet-parents (пет-перентс), це з англійської батьки домашнього улюбленця. Мені це ближче, ніж «власники собаки». Бо це не власність, це — повноцінний член сім’ї.

З собакою та мінімальним набором вирушили до батьків Олени на Вінниччину. Всюди були страшенні пробки. Але зажурені люди з забитих речами сусідніх авто посміхалися й махали, коли повертали голови та бачили білосніжну собаку. Посміхалися й військові на щойно створених блокпостах.

Батьки Олени мешкають у приватному будинку, у них є такса. Так Луна опинилася в черговому новому місці.

— Ще вранці, коли ми прийняли рішення забрати Луну, я подзвонила батькам і спитала, чи можна приїхати з собакою. І тепер впевнена, що це не ми врятували Луну, а вона нас. Переглядаю фото тих перших днів і бачу, що єдині знімки, де батьки посміхаються, — це коли вони обіймають Луну. Вдома їй самі вкололи необхідні вакцини, зробили обробку від паразитів і кліщів.

Уся родина небайдужа до долі безпритульних собак та намагається допомогти — і їжею, і медичною допомогою.

Олена допомагає в пошуках власників собак, що загубилися. Ще до появи Луни вона робила репости по місцевих групах:

— Публікують багато повідомлень, людям важко знайти один одного в цьому потоці. А часто досить просто бути уважною та звести людей, які знайшли собаку, з тими, які загубили. Для цього потрібно розповсюдити оголошення по місцевих групах. У кожному районі є такі, наприклад, «Собаки Голосієва» чи «Зооварта Березняки». Коли знати групи, то це справа двох хвилин.

Раніше я була впевнена, що волонтери — це якісь дуже особливі люди. Однак насправді взяти собаку на перетримку може будь-хто, тим паче, що волонтери забезпечують необхідним, завжди на зв’язку, від людини — лише турбота, догляд і прогулянки з тимчасовим підопічним.

Пам’ятаю, пізніше волонтери, в яких ми брали Луну, прихистили з квартири на Борщагівці шістьох самоїдів. Це були занедбані собаки, які ніколи не бачили вулиці, вони постійно народжували. Чорні розплідники — це страшенна проблема. Такі заробітчани експлуатують тварин для народження цуценят і дорогого продажу. Стан собак при цьому їх геть не хвилює.

Тих собак врятували й прилаштували. З господарями ми в одному чаті, спілкуємося, зустрічаємося. Вважаємо, що ми наче з однієї родини. Часом я долучаюся до порятунку фінансово, коли потрібне дороге лікування для врятованої собаки. Коли знайшли Луну, на неї теж відкривали банку. Тоді зібрали гроші на перші потреби. Коли ми забирали собаку, компенсували ці витрати. Це не є вимогою, просто нам це здалося правильним.

Поступово Олена втягнулася в різні рятувальні операції. Якось побачила оголошення, що біля станції метро «Вирлиця» лежить покусана собака. Протягом кількох днів Олена по черзі з іншою рятувальницею їздили шукати ту собаку. Вона залишала свій номер телефону в районних групах і просила набрати її, якщо хтось побачить собаку. На четвертий день, коли вже зневірилася, подзвонив чоловік. Сказав, біля озера Тельбін схожа собака просто застрибнула до нього в машину. Врятованого песика Олена назвала Френком, Фраником.

Під час його обстеження та надання медичної допомоги Олена дізналась, що в багатьох клініках є пільги для «волонтерських» тварин, а подекуди й безплатні огляди. У зоомагазині біля дому Френку подарували ошийник і повідець.

*^{Олена з Френком під час пошуку родини}*

— Моя задача була привести собаку до ладу. Найперше — вакцинувати. А ще обробити, зняти сотню кліщів у лікарні. Потім вдома ми його викупали, я розмістила оголошення в соцмережах, запустила рекламу в інстаграмі. Майбутні власники побачили Френка, приїхали познайомилися та забрали його в Черкаську область. Ім’я так і залишили. А на річницю усиновлення нас з Луною запросили, ми їздили до них в гості, досі товаришуємо. Також в цю саму родину забрали онкохворого песика Арчі з Франківщини, для якого я була також фінансовим куратором, але який, на превеликий жаль, не дожив до нашої зустрічі.

Пізніше, після Френка, у нас вдома жили два занедбаних, залишених під час війни самоїди. То був час блекаутів, з трьома собаками на 19 поверсі без світла та ліфту було не дуже, тому екстренно знайшли перетримку у чудової вчительки з Чернігівщини, яка мала ще двох самоїдів, теж дівчаток. Ось приклад: у мене є бажання врятувати та гроші на утримання, але немає території та умов. А у людини є територія та умови, але нема вдосталь коштів на утримання. Стається метч — ми чудово доповнюємо одна одну та рятуємо одразу двох собак.

Ця історія затягнулася на сім місяців. Але за цей час ми знайшли обом собакам родини. Одна зараз мешкає в Польщі, інша — у Великобританії. До Польщі собака поїхала зі знайомою волонтеркою, вона її передала особисто в руки власника, побачивши всі умови та особисто познайомившись. Пара з Великобританії приїжджали знайомитись з собакою в Україну, пізніше повернулись, аби забрати в родину. Від них ми почули британське прислів’я: не ти обираєш собаку, а собака має обрати тебе.

Окрім того, подружились з дівчиною Ксенією, у якої Луна була на перетримці, і разом возимо собак до місця призначення. Уже мали дві поїздки в Умань та околиці, дві поїздки на Чернігівщину. Жартуємо про песомобіль для перевезень.

Приємно бачити, як змінилося наше суспільство за останні роки. Вважаю, ми на правильному шляху. Наші військові в окопах і бліндажах є потужним прикладом, як дбати про чотирилапих. Дехто зі знайомих так само, як я, завжди має з собою корм на підгодівлю. Бо ніколи не знаєш, де зустрінеш голодних собаку чи котика.

Також спостерігаємо перші прецеденти, коли закон карає за жорстоке поводження з тваринами. Звісно, штраф в тому мізерному розмірі, як зараз, — це ні про що. Але реакція суспільства на випадки жорстокого поводження з тваринами міняється. Стає нормальним викликати поліцію. Люди починають розуміти, що в містах існують комунальні служби, які можуть надати тваринам першу медичну допомогу, відловити, стерилізувати, вакцинувати тварин. Тож діляться номерами цих служб і волонтерів.

Чимало кавʼярень і супермаркетів дозволяють відвідування з собаками. Мрію, що все більше людей братимуть собак з притулків замість того, щоб купувати їх в сумнівних розплідниках. У притулках багато собак: будь-яких розмірів, мастей, породні та безпородні, але всі чудові й дуже-дуже хочуть бути в родині.

Наскільки дорого утримувати собаку, залежить від статків власника. Шампунь може бути і за 70 гривень, і за 900. Луна протестувала обидва. Без потреби у лікувальних властивостях це лише справа гаманця. Що пів року Луна проходить базове обстеження, це кілька тисяч гривень. Періодично відвідуємо ортопеда, мали проблеми зі шкірою, тому дерматолога теж знаємо. Мішка корму на 12 кілограм вистачає приблизно на три місяці. Це близько трьох тисяч гривень. І щодня вологий корм — баночка на 150 грам за 55 гривень. Це преміальні корми з хорошим складом. Додатково Луна приймає лососевий жир як джерело омеги та комплекс вітамінів для суглобів. А ще обробка, вакцини, косметика для подушечок лап тощо.

Щодо смаколиків та іграшок, то тут теж обмеження винятково в можливостях власника. У грудні Луна з’їла сушених ласощів на 3 тисячі, а у січні й на тисячу не подужала. Випереджаючи питання, доначу я втричі більше, ніж витрачаю на собаку, тому попрошу не докоряти. Загалом на базові потреби вкладаємось у декілька тисяч на місяць.

Якщо я вас переконала, можете почати з чогось простого. Спробуйте вигулювати собак. Їм важко знаходитися в притулках, потрібна соціалізація та хоча б деколи вигул. Тож приїдьте за попереднім погодженням на ВДНГ в Тимчасовий притулок, у Патрон Центр або до дівчат з Песиків Києва на Виноградар, візьміть собаку на прогулянку. Спробуйте брати собак на домашню перетримку. Або наважтеся стати фінансовим донором. Днями блогери приїхали в Гостомель у притулок, познайомилися з тваринами, розповіли про них на своїх сторінках. І запропонували підписникам стати онлайн-кураторами, тобто профінансувати утримання тваринки на місяць. За одну добу всі тваринки того притулки отримали кураторів! Отже, просвітницька діяльність також важлива.

Зазвичай собаку та котика волонтери віддають з випробувальним терміном. Він може тривати тиждень, два, як домовитесь. Це час, за який тварина та людина намагаються вжитись разом, перевіряються на сумісність. Часто люди бояться, що не справляться і не зможуть повернути тварину, якщо зрозуміють, що не витягують. Це стосунки, притирка, вивчення характерів. Для того й існує випробувальний термін, щоб ви могли зрозуміти, це вам під силу чи ні. Якщо ви один одному не підійдете, краще повернути тварину і в жодному разі не передавати далі у будь-які «добрі руки». Звісно, ліпше такого не допускати й одразу зважувати все серйозно перед таким відповідальним кроком. Але буває різне. І волонтери своїх підопічних не покинуть.

На завершення хочу підсумувати, як можна допомагати тваринам, не будучи досвідченим волонтером.

Підгодовувати безпритульних тварин, залишати воду влітку.
Робити репости в локальні спільноти, підтримувати зоозахисні петиції тощо.
Допомагати з контентом: знімати сторис для притулків, робити фото підопічним, допомагати з оформленням оголошень про прилаштування .
Допомагати з соціалізацією, вигулом собак, аби вони не здичавіли у вольєрах, особливо важливо для молодих собак.
Фінансово підтримувати збори на лікування чи утримання тварин або ж стати фінансовим опікуном конкретної тваринки.
Транспортом: можна стати перевізником, який допоможе доставити тварин з притулку у нову родину, чи з вулиці у притулок, чи бути трансфером для поїздок у лікарню тощо.
У холодний час — пустити погрітись. Це надасть тварині сил для виживання.
Викликати комунальну службу чи волонтерів, коли бачите травмовану тварину.
Стати родиною. Це найбажаніше, найважливіше, що можна подарувати покинутій тварині.

А що собака може дати взамін?

Більше спілкування та більш насичене життя за потреби. Наша Луна віддає шерсть на плетіння шкарпеток для військових, а ще викликає сотні усмішок щодня у сусідів та перехожих. Антистрес-собака. Хіба цього замало?