В українських кінотеатрах стартував довгоочікуваний фільм «Джокер: Божевілля на двох». Продовження, якого всі дуже прагнули, але якого не мало б існувати, адже перший фільм задумувався як самостійна картина. Тож чи було рішення знімати сиквел вдалим і чого чекати від нового «Джокера» — читайте в огляді Вікенду.
Оригінальний фільм 2019 року перевернув гру: чи не вперше історію про персонажа з коміксу показали не як розважальний popcorn movie з яскравим екшеном та очевидною мораллю, а у вигляді складного психологічного трилера. Це було явно не те, чого чекали від міксу найпопулярнішого в попкультурі лиходія та режисера «Похмілля у Вегасі». І такий обман очікування спричинив справжній фурор.
Стрічка стала першою картиною з рейтингом R, яка зібрала мільярд доларів у прокаті. А її головного актора Хоакіна Фенікса відзначили за найкращу чоловічу роль на таких преміях як Оскар, Золотий глобус, BAFTA.
Тож попри заяви режисера Тодда Філліпса, що про продовження й мови бути не може, другу частину таки взяли в роботу. Фенікс повернувся до ролі коміка-невдахи Артура Флека, який переродився божевільним маніяком Джокером і став символом боротьби з системою. А головну жіночу роль отримала Леді Гага, зігравши кохану Джокера Харлі Квін.
Сіквел має підназву Folie à Deux — французький термін, яким називають психічний розлад, що поділяють і відчувають дві людини одночасно. Він частіше за все виникає у близьких пар, наприклад, близнюків або подружжя, ізольованих від інших людей. Це, власне, і є основою сюжету — історія божевільного кохання, переповнена сюрреалізмом і вибуховою сумішшю реальності з вигадкою. Але про все по порядку.
Події сиквелу розгортаються одразу після закінчення оригінального фільму. Після серії вбивств, одне з яких сталось у прямому ефірі, Флек опиняється у психлікарні «Аркхем». Над ним йде суд, який називають процесом століття, адже його дії викликали масові заворушення по всьому Готему. Тож система прагне зробити з нього показовий приклад невідворотності покарання. Захисниця Флека хоче переконати присяжних, що Артур — хворий, а Джокер — це його друга божевільна особистість, яка взяла контроль над слабким чоловіком, що протягом життя переживав травму за травмою.
Тим часом Флек у психлікарні зустрічає Харлі Квін — і між парою моментально пробігає іскра. Уже в другій спільній сцені вони вивалюють одне на одного свої травми та болі. Звісно, все можна було б пояснити тим, що вони просто соулмейти — споріднені зболені душі, яким достатньо одного погляду, аби сформувати міцний союз. Водночас складається враження, наче автор хотів проскочити момент зав’язки стосунків цих двох, аби перейти до найсмачнішого — поринання у спільний безум. Або зав’язку порізали на монтажі. У будь-якому разі такий поспіх дещо псує враження, і через цей хиткий фундамент вся історія сприймається з недовірою.
У подальшому на нас чекають почергово сцени з зали суду, сцени божевільного кохання, а між ними — музичні номери. Дуже багато музичних номерів. Хоч Гага запевняла, що це в жодному разі не мюзикл, офіційно другий «Джокер» — це музично-психологічний трилер. Варто бути готовим, що в картині дійсно багато співають.
Але ефектних постановок, від яких сироти виступають на шкірі, тут не так уже й багато. Моментами здається, що така кількість співів вмотивована винятково бажанням продемонструвати пісенний талант Гаги. Чи розтягнути хронометраж — бо фільми, менші за дві години, тепер уже й фільмами важко назвати. У якийсь момент глядач тісно порідниться з персонажем Фенікса, адже після чергової пісні Харлі Квін той майже благатиме припинити.
Не подумайте, що музичні номери у стрічці лиш аби були. Вони яскраво показують, як тріщать по швах залишки здорового глузду головного героя. Фактично таким чином нам привідкривають двері в збожеволілий розум Флека — де реальність настільки змішалась з мареннями, що важко відрізнити перше від другого.
Каталізатором цих марень якраз і стає Харлі Квінн. З кожною сценою вона підштовхує головного героя до думки, що з нього намагаються зробити жертву, слабку людину, якою він не є. Що Джокер — це не захисний механізм травмованого хлопчика, а справжня сутність Флека, яку варто прийняти, а не придушувати.
Словом, складних філософських і не тільки роздумів у фільмі вистачає. Усі вони ще й вдало втілені на екрані Гагою та Феніксом — обоє показують високий рівень акторської майстерності, у їхніх персонажів віриш, навіть якщо цього не можна сказати щодо загального сюжету.
Авторам вдалось створити насичену й захопливу картинку — фільм атмосферний, з естетичними кадрами, майстерними саундтреками та вдалими костюмами.
З мінусів — може скластись враження, що форма переважає над змістом. Є відчуття, що стрічку навмисно робили максимально фестивальною, навіть певною мірою артхаусною. І якщо у першому фільмі свіжий підхід зацікавлює й чіпляє суттю й роздумами, то у сиквелі ідеї блякнуть перед яскравою обгорткою, в яку їх запакували.
Також фільм досить затягнутий і не надто наповнений подіями. Місцями сюжет просто топчеться на місці й по третьому колу проганяє одні й ті ж ідеї.
На другого «Джокера» все ж варто сходити тим, кому зайшла перша частина — він добряче покопирсається у вашій голові й однозначно змусить побачити сенси. Однак черговим проривом стрічка не стала й вище першої не стрибнула, а подекуди навіть зробила крок назад.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Не говори зі злом: як ідилія стає пеклом;
Фільм «Бітлджюс Бітлджюс»: стильно, огидно, смішно;
Нова помста «Графа Монте-Крісто»: до чого готуватися українським глядачам;
