Що переважить: мінуси кліше чи плюси оригінальності? Як дракони «створюють» сучасний бестселер-фентезі? Вікенд прочитав «Четверте крило» Ребекки Яррос, що спричинив неабиякий тікток-бум, і розповідає, чи виправдовує ця книга хайп навколо неї.
Дракон без свого вершника — це трагедія. Вершник без свого дракона — це смерть. Саме цими словами нас зустрічає, мабуть, найпопулярніша книга 2023 року — «Четверте крило» Ребекки Яррос. Увесь минулий рік можна назвати крилатим, адже лихоманка щодо нового романтичного фентезі торкнулась читачів по всьому світу. І Україна не стала винятком.
Історія починається у День Призову — тисячі 20-річних мешканців країни Наварра пробують свої сили в тому, щоб вступити до престижного військового коледжу Басґіат. Сам коледж поділений на кілька квадрантів (аналог факультетів), куди набирають писарів, цілителів, піхотинців і вершників.
Головна героїня Вайолет Сорренґейл — донька славетної генералки, вона очікує на випробування, яке має відкрити їй шлях до квадранта вершників. Та на відміну від інших абітурієнтів вона зовсім не відчуває радості чи трепету, адже все життя готувалась до іншої долі — стати писаркою. Однак плани дівчини перекреслив наказ матері, якому Вайолет не може не підкоритися.
Тож вона кидає виклик долі, але навіть коли небезпечні вступні випробування вже позаду, ризик померти зовсім не зменшується. Особливо зважаючи, що один із курсантів має персональні рахунки до матері Вайолет.
На перший погляд, зав’язка «Четвертого крила» до нудоти типова. Та й на другий теж. Перші 100-150 сторінок книги може здатись, що ви читаєте узагальнену історію будь-якого сучасного фентезі. Академія, де головна героїня навчатиметься та має ризик загинути, — є. Типові стосунки між учнями (у нашому випадку курсантами) з чітко розподіленими ролями друг/ворог — є. Любовний інтерес головної героїні — високий брюнет з неймовірними силами та темним минулим — є.
І коли вже здається, що книга точно нічим не зачепить, а вся її популярність завдячує лише алгоритмами тіктока, з’являються вони. Дракони. І ось тут починається справжня магія.
Дракони в «Четвертому крилі» неймовірні. Це повноцінні персонажі зі своїми характерами, своїми історіями та навіть своїми стосунками. Спостерігати за їхньою комунікацією з героями — суцільне задоволення. Ба більше — оскільки дракони мають певний ментальний зв’язок з вершниками, яких обрали, вони будуть з’являтися навіть у сценах, де фізично їх нема. Ось головна героїня лежить на самоті у своїй кімнаті, а в її голові тим часом триває суперечка з драконом. Ось вона розмовляє з викладачем, а дракон тим часом бере її на кпини та вставляє насмішкуваті коментарі.
З появою драконів оживає й сюжет. Звісно, не обійдеться без кліше жанру, але вони вже не настільки дратують і навіть органічно вписуються в історію. Нові випробування, сутички з іншими курсантами, польоти на драконах — кількість екшн-сцен зростає у геометричній прогресії.
І якщо з екшеном авторка впоралась на ура — він яскравий, динамічний, захопливий і водночас не перевтомлює читача — то з любовною лінією щось пішло не так. Власне, все пішло не так ще в першій сцені, де ми бачимо любовний інтерес Вайолет — Ксейдена Ріорсона, того самого високого брюнета, від якого всі близькі головної героїні радять триматись якомога далі, адже він страх як хоче її вбити. Але коли це зупиняло головних героїнь!
Ксейден — ходяче кліше. Візьміть до рук будь-яке популярне романтичне фентезі від Сари Маас чи Дженніфер Арментраут — і він буде там. Міняються імена, здібності, незначні деталі зовнішності, але суть лишається та сама. Уявіть собі Девіда Бекхема чи Бреда Пітта в кращі роки — і це буде він. Надзвичайно красивий, надзвичайно сильний, надзвичайно небезпечний. Одним словом — ідеал. Ну як на такого не запасти?
Тому Вайолет у кожній спільній сцені з Ксейденом (я не жартую — буквально У КОЖНІЙ) буде відчувати, як її тілом розливається тепло, а серце починає битись швидше й нескінченно підмічатиме, який же він з біса гарний. У якийсь момент у черговій сцені, де головна героїня пускає слину на Ксейдена, вам захочеться битися головою об стіну. Але це не допоможе. Вайолет, наче підліток в пубертаті, продовжуватиме мріяти про те, як вилазить на Ріорсона, наче на дерево. Тому легше просто змиритися з цим.
@xxbookloverx Xaden Riorson 😍 #fourthwing #xadenriorson #shadowdaddy #romance #fantasy #dragons #dragonrider #basgiathwarcollege #tairnandsgaeyl #xadenandviolet ♬ original sound – Liv | Booktok+Gaming Creator
Фан-арт до «Четвертого крила»
Хтось скаже: це просто типова ознака романтичного фентезі. Я скажу: це лінивий спосіб показати хімію між персонажами. Нам уперто намагаються продати троп «від ненависті до кохання», але він не працює, якщо головна героїня тільки й думатиме про красу чоловіка, якого мала б боятись до смерті. Дивує ще й така відверта об’єктивація любовного інтересу. Це точно жива людина чи шматок м’яса? А можна нам персонажа, який буде захоплювати не зовнішністю грецького бога, а харизмою та характером? Ну будь ласка!
Та, як не дивно, шаблонність любовної лінії не переважує решти плюсів «крила». У першу чергу книгу витягують, звісно, дракони, але й другорядні персонажі відвойовують свій шмат уваги. Хтось відверто біситиме (не тому що погано прописаний, а якраз навпаки), інший потрапить у саме серденько. А хтось це серденько розіб’є на друзки. Готуйте носовички — без трагізму не обійшлось.
А що зі світобудовою? Про нього нам розповідатимуть викладачі на уроках, Вайолет під час випробування (тут варто похвалити Яррос за оригінальний хід — героїня вголос переказує знання про континент, аби заспокоїти свої нерви) та інші персонажі в розмові з головною героїнею. Під час екскурсів в історію можна звірятися з мапою — це допоможе краще розуміти місцеву геополітику.
Найцікавіше, звісно, авторка припасла на фінал історії. Тут події вже розгортаються з карколомною швидкістю, а фінальний твіст багатьох змусить здивовано зітхнути (а когось вигукнути: «Я так і знав/ла!) Історія завершується кліфхенгером, однак він достатньо органічний, щоб не дратувати, а скоріше заохотити до прочитання наступної частини.
То чи варте «Четверте крило» всієї тієї популярності, яку книга отримала за останній рік? І так, і ні. Якщо ви очікуєте чогось оригінального, нового формату, незвичних художніх прийомів — ви розчаруєтесь. Це стандартна фентезійна історія, яка навряд чи стане новою класикою.
Разом із тим, це хороша історія. Попри велику кількість кліше, вона затягує, змушує хвилюватись за персонажів, зацікавлює новим світом. Після неї не хочеться запитати: «Нащо я це прочитав/ла?» Скоріше вигукнути: «Дайте ще драконів!» Тож якщо ви не очікуєте чогось, що підірве ваш мозок, а просто хочете пірнути у світ захопливих пригод, магії та драконів, ця книга — те, що вам потрібно.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Крилата лихоманка. Як фентезі про війну та драконів стало феноменом;
Українська книга: поза зоною комфорту;
Від Котляревського до Жадана: як матюкаються українці;
У пошуках друзів по читанню: гайд книжковими клубами Києва;
Для битви та весілля: як киянки шиють одяг для закордонних ельфів.
