Злий повстанець і добрий гей. Дві вистави «Дикого театру»

Тортури, постріли, матюки й мертвий котик. А ще сантехнік-гей, який живе в родині вчительки. Оглядачка Вікенду подивилася дві найепатажніші вистави «Дикого театру» та розказує, чого очікувати від «Кицюні» та «Гей-параду».

«Кицюня»

— Якщо вам хтось порадив відвідати цю виставу, задумайтесь, може, ця людина вас недолюблює, — попереджає Ярослава Кравченко, директорка Дикого театру. — На вас очікують постріли, нецензурна лайка, катування, вбивства, погане поводження з тваринами та інші неприємні речі. Ви потрапили на найжорстокішу виставу Дикого театру — «Кицюня».

Вона створена за пʼєсою ірландського драматурга Мартіна Мак-Дони. Це той, хто написав сценарії фільмів «Залягти на дно в Брюгге», «Три білборди під Еббінгом, Міссурі» та недавнього «Банши Інішерина». Авторство вже натякає на кров, відірвані кінцівки, розтрощені мізки та гору трупів. «Кицюня» повністю відповідає очікуванням. До речі, право ставити цю пʼєсу Дикий театр виборов у конкурсі від Британської Ради.

Починається з жахливої події — вбили котика. Його понівечений труп знайшов на дорозі Денні, молодий ірландський панк Він приніс мертву тваринку хазяїну кота (останки кота несправжні, звісно). Але тут з’ясувалися жахливі речі! Насправді власник котика Бандери не Донні, а його син Патрік — жорстокий холоднокровний вбивця з повстанської армії, який зараз «десь щось підриває» в іншій частині Ірландщини. І який дуже засмутиться через втрату найдорожчої істоти. Тоді в бійні постраждають усі.

П’єси Мак-Дони — це завжди шок, епатаж, насильство, ненависть до людей. Але не треба лякатися. Весь цей треш зображений з гумором і влучними відсиланнями до сьогодення, тож замість чорнухи на сцені народжується талановита комедія. Так, гумор тут чорний і жарти вкрай нетолерантні, але важко пригадати щось крутіше в цьому жанрі! Сміливо, відверто й сучасно. А вишенька на торті — жива ірландська музика, яка звучить зі сцени.

Історія відбувається в Ірландії, яка боролась за незалежність від Англії. Аналогія з нашою війною читається одразу. Так у виставі зʼявляється подвійне дно, другий шар змісту. І ворог, якого катує головний герой Патрік, вже не абстрактний, а має певну національність і говорить мовою окупантів. Це додає перцю побаченому й робить виставу актуальною для кожного українця.

Режисер Максим Голенко уміє перетворити виставу на карнавал, балаган і свято. У «Кицюні» маємо змогу насолодитися цим в повній мірі. Там ми сміємось над речами, над якими не прийнято сміятись: над смертю, вбивствами, катуванням. Бо у творців виходить образити це весело. І показати, що найжорстокіші люди теж здатні любити, якщо не людей, то хоча б котиків.

Щоб визначитися, йти чи не йти на «Кицюню», зважте, чи витримаєте мат, постріли, останки котів і людей. Якщо готові, то отримаєте величезне задоволення! Для мене й багатьох глядачів це одна з найкращих вистав київської сцени.

«Гей-парад»

Колись мені здавалося, що тема гомосексуальності мене не стосується. Поки донька-підліток не зізналася, що вбачає в собі ознаки сексуального потягу до подружки. Нічого кардинального не сталося, дитина просто розмірковувала на тему себе й своєї ідентичності. Але мене охопив жах. Я уявила, як складно буде їй в нашому зашореному, агресивному й негативно налаштованому до ЛГБТ-спільноти суспільстві.

А ви колись замислювалися про це? Як відреагували б на такі запитання сина чи доньки? Що сказали б сусіди? Як повівся б ваш кум? Разом подумати про це пропонує Дикий театр з виставою «Гей-парад».

Вистава створена за пʼєсою сучасного українського драматурга Ігоря Білеця. Дія відбувається в пересічній українській родині з мамою-вчителькою, батьком у вічних пошуках роботи та двома більш-менш дорослими дітьми без особливих занять у житті. Панують безгрошівʼя, дрібʼязкові сварки й загальна зневіра.

Несподівано родині пропонують взяти участь в програмі з євроінтеграції, а саме поселити до них в квартиру представника ЛГБТ-спільноти й пожити певний час з ним поряд. Винагородою стане погашення чималих комунальних боргів. Після довгих вагань і суперечок родина погоджується на участь в програмі.

Через назву вистави люди фантазують, що це історія про геїв і гомосексуальні стосунки. Але навпаки, це історія про традиційну родину, вимушену спілкуватися з людиною, яку вони не розуміють, до якої ставляться упереджено, яка викликає агресію й нетерпимість. Відкритий гей Василь стає тригером і поштовхом для рушійних змін як сім’ї, так і кожного з її членів.

Попри складні питання в основі сюжети, вистава легка й весела. Коли зіштовхуються два протилежні світогляди, виникає безліч комічних ситуацій. Вони певною мірою анекдотичні й карикатурні, але мають глибший зміст, ніж здається на перший погляд. Ми сміємося над розтиражованими штампами та дурними стереотипами, глузуємо з зашореності й обмеженості. І нарешті з’ясовуємо власне ставлення до тих, хто відрізняється від нас.

Кумедність дійства підкреслюють і декорації. На сцені встановлена скляна будка з унітазом всередині. Вона перетворюється то в обідній стіл, то в масажний кабінет, то у вбиральню — місце для усамітнення. Дійство знімається на динамічну камеру й транслюється на великий екран. Це створює вкрай незвичний ефект. В принципі, це і є театральний простір. Решту треба дивитися, бо це смішно й актуально для нашого суспільства.

Актуальність підтверджує безліч коментарів під кожним анонсом «Гей-параду». Там повний набір образливих й огидних епітетів на адресу театру. А значить, обов’язково треба брати квитки!