Фото: Олена Максимець/Вікенд
Тут приймають лише готівку, кажуть про Велику вітчизняну та не раді відвідувачам. Я, редакторка Вікенду, сходила на виставку порцеляни в Києві. І хочу розповісти, від чого у мене пригоріло.
Я побачила у фейсбуці анонс виставки до 100-річчя заснування Київського експериментального кераміко-художнього заводу. Завод мені цікавий, порцеляна також. Тож зареєструвала себе й доньку на кураторську екскурсію виставкою.
У музей декоративного мистецтва на території Києво-Печерської лаври ми приїхали завчасно. На вході зустрічали троє: охоронець, касирка та пані, чия роль невідома. На привітання відповідати не стали.
Питання грошей
На касі повідомили, що платити можна лише готівкою. Терміналу немає. Ми мали 300 гривень готівки, а треба було 320. Усі троє музейних працівників дивилися незадоволено. Спитала: «Що ж робити? Ми під дощем їхали з лівого берегу, щоб послухати кураторську екскурсію».
Порадили бігти до банкомату. Я не побігла. Дочекалася іншу відвідувачку, пояснила ситуацію, попросила 20 гривень готівки й пообіцяла одразу скинути їх на картку. Кияни і киянки — люди відкриті й чуйні, тож пані доплатила за нас 20 гривень, а від переказу відмовилася.
На сайті музею інформації про умови оплати не було. Адже замість сайту музею відкривається сайт букмекерської контори.
Питання речей
З рюкзаками й парасольками до музею не пускають. Тож пляшку з водою й телефон я взяла в руки, а порожній рюкзак і парасольку лишила в гардеробі.
Що я побачила в залі, де проходить виставка? Жінку з рюкзаком та купу відвідувачок з парасольками та великими торбами.
Зрозуміла, що правила в музеї діють, але дуже вибірково.
Питання організації
Кураторську екскурсію по виставці проводить Тетяна Сазонова. Вона директорка музею «Київський фарфор».
Головне, що вам слід знати про цей музей: його не існує. У музею немає приміщення, лише сайт і приватна колекція власників. Колекція стала основою виставки. А її співвласниця Тетяна — кураторкою.
Музей декоративного мистецтва надав приміщення на другому поверсі (про інклюзивність ні слова). Але музейники забули попередити, що екскурсії на групи більш як 25 осіб заборонені. Люди реєструвалися, як було вказано, та їхали на виставку, щоб почути: «Ви зайві, вас не пустимо».
Питання розуміння
Пані, яка заплатила за нас власні 20 гривень, пішла з екскурсії на двадцятій хвилині. Ми з донькою протрималися трохи довше.
Мені не вистачило структури та логіки. Так, кураторка точно чимало знає про завод, його кращих художників та їхні вироби. От тільки побудувати цікаву розповідь у неї не вийшло.
Зате постійно підіймалося питання комерції. Власники колекції хочуть заробляти на ній. І це зрозуміло. Просто в музеї вам пропонують щось купувати.
Питання експозиції
Залипати на роботи можна подовгу. Однак ресурс музею не дозволяє представити колекцію так, як вона на це заслуговує. Кияни вже мають із чим порівнювати. Хотілося б більше простору, світла та уваги до кожної роботи. Нехай би навіть було менше тих робіт.
Згадаю приватний музей порцеляни Олександра Швеця. Якщо ще не бачили, раджу відвідати.
Питання формулювань
До змісту питань чимало. «Під час Великої вітчизняної війни», — каже кураторка. «Другої світової», — поправляють відвідувачки. Тетяна повторює. Їй зауважують знову. Лише тоді кураторка виправляється.
«Тепер можна про це говорити, а раніше було заборонено. Солоха була характерницею», — каже кураторка. І далі розповідає про магічні здібності Вакули.
На цьому ми з донькою завершили пізнавальну екскурсію. А якби залишилися, то, мабуть, дізналися б ще багато «пізнавального та наукового».
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Зустріньте нас лагідно: гостинні та непривітні музеї Києва;
Торкатися, гратися, триматися: музеї Києва, де можна робити що завгодно;
Наполеон і Попелюшка: чим дивує музей порцеляни в Києві;
Мистецтво двох облич: що дивитися в майстерні Ади Рибачук і Володимира Мельніченка.
