Великодні традиції, скарби та їжа. Виставка Дерево Життя

Фото: Марія Кулеша

Повертаємо своє, бо так багато стерто з пам’яті, знищено або вкрадено. Виставка «Дерево Життя» — про наші великодні традиції, писанки, рецепти, ритуали. А ще про важкий шлях і тяглість традицій.

Дерево життя

Чому така назва виставки? Українська культура розглядає квітуче дерево як метафору життя. Мистецтвознавиця Діана Клочко нагадує, що дослідники знаходять цей образ як у найдавніших керамічних артефактах на території України, так і в декоративному мистецтві 11-12 століть. Згадаємо відомі колти (жіночі прикраси) зі скарбу, знайденого біля Десятинної церкви. На опуклих пластинах кольоровою емаллю виконане дерево, обабіч нього — дві пташки.

У 15-16 століттях розвивалися сади, в тому числі й ботанічні. Тож деревні орнаменти з’являлися на текстильних виробах, посуді, в книжкових ілюстраціях.

У другій половині 17 століття в архітектурі «мазепинського бароко» панували виті гілки, виноградні лози. Майстрині-черниці гаптували їх золотими та срібними нитками на італійських оксамитах. У гербах заможних родин закріплювалися гілки та листя як символи процвітання. У селянському побуті рослинними мотивами прикрашали скрині, рушники, килими, вжитковий посуд, ритуальні писанки, кахлі.

Три частини Дерева Життя

У розділі «Коріння» творці виставки представили початковий етап формування спадщини, серед експонатів — трипільська кераміка, античні фрагменти, порохівниці, скрині, рушники та інші предмети побуту пізніших часів. Всюди знайдемо рослинний орнамент.

«Стовбур» — це про громаду, родину, традиції та цінності. Ми спираємося на цінності та єднаємося навколо них, особливо у складні часи. Що нас наповнює та об’єднує? Прості й важливі речі: традиції, стіл, спільна трапеза, розмова з близькими. Серед експонатів — колекція писанок, рушники, святкові строї, великодні кошики, форми для пасок, картини Віктора Зарецького, Миколи Пимоненка й Павла Макова.

Розділ «Крона» ставить болюче питання: що далі? Тут зібрані сакральні розп’яття, антимінс і Плащаниця — символи найвищої жертовності й воскресіння після смерті, а поряд — простір вшанування загиблих захисників України та зона для дитячих активностей. Символічно пов’язані жертовність, воскресіння та майбутнє.

Серед експонатів

Пряничні дошки

Медові пряники (медяники) пекли не лише на Різдво, весілля чи день народження, а й до Великодня. Використовували спеціальні форми — дошки з груші, берези, липи, рідше з вільхи та осики. Різьбили на них силуети риби, півня, коня, лева.

Великодній посуд і перепис Грушевських

Ті, хто пече та готує, зацінять особливий стіл в центрі зали. Там зібрані свічники, підставки для писанок, посуд для великоднього столу, численні форми для пасок печених і сирних. А також перепис, за яким пекли паски в родині Михайла Грушевського. За цей розділ наша величезна вдячність Олені Брайченко та Центру гастрономічних досліджень.

— Великдень посідає особливе місце у нашій сучасній культурі, адже він увійшов у святковий календар не лише вірян. Свято, яке переслідувала радянська влада, довгий час існувало у тіні, замовчувалось і не було публічним. Однак багато людей трималося традиції, зберігаючи та примножуючи її, — нагадує Брайченко.

Великодню передував піст, коли утримувались від споживання м’ясної та молочної їжі, не справляли весілля та не вселялись у нову хату. Перед Великоднем прибирали й білили оселю (на Гуцульщині хати були з дерева, тож їх вимивали всередині та зовні), прали й готували чистий одяг до свята, діставали святкові рушники та скатертини.

Неділя — кульмінація свята. Для освячення наїдки складали до кошика, загортали у хустинку чи рушник, клали в бесаги, везли на возі чи викладали в ночви. Завершувалося великоднє святкування через тиждень, після поминальних днів і вшанування померлих близьких і рідних. Обрядовими стравами до Великодня є паска, крашанки та ще безліч наїдок, притаманних різним регіонам.

Для випікання пасок використовували глиняні, металеві посудини, змащені жиром. Сьогодні ми звикли до солодкої паски з родзинками, але паски не завжди були солодкими, раніше це був білий хліб з якісного пшеничного борошна. Тому в етнографічних матеріалах часто трапляються свідчення, що паску їли з крашанками, вершковим маслом чи запеченою підчеревиною.

Сьогодні поширені паски з білою верхівкою, однак цей звичай з’явився лише на початку 20 століття. Водночас зберігається й більш давня практика прикрашати паски символами з тіста: «хрестами», «косичками», «гусочками», «пташками», «квітками», «драбинками», «дубовими листочками». Змащували яйцем, щоби виріб був лискучим.

Дослідниця згадує знакові молочні пасхальні страви: плесканка (сирна запіканка), сирна паска (солодка з родзинками та цукром), грудка сиру, сирні коники, грудочка масла.

— М’ясні страви й і досі популярні: це копчені та печені ковбаси, запечені шматки м’яса чи підчеревини, холодець, паштети. У минулому заможні родини готували ціле печене молочне порося, начинене гречаною кашею чи рисом. Ті ж, хто не міг дозволити собі таку розкіш, найчастіше запікали в маслі щуку чи іншу рибину.

До м’ясних страв подають хрін чи цвіклі (буряк із хроном). Про хрін в українській культурі існує чимало легенд і вірувань. Вважалось, що на Великдень неодмінно потрібно його скуштувати.

Картина та кошики

Поруч із посудом виставлені кошики різних форм, виготовлені сучасними майстрами. Кошик майстра з Полтавщини повторює форму кошика, який бачимо на великій картині Віктора Зарецького «Солдатка». Це робота кінця 1980-х років.

Антимінс Петра Могили (1630-ті роки)

Цінний експонат музею — антимінс Київського митрополита Петра Могили, виготовлений у 1630-ті роки у друкарні Києво-Печерської лаври. Це атрибут християнського богослужіння, на якому здійснюється літургія. Він виготовлений з лляної чи шовкової тканини, з гравійованими зображеннями, записами імен владики та глави держави, дати освячення. Зі зворотного боку є зашита кишенька з часточками святих мощей мучеників.

Витинанка

Інсталяція Дарії Альошкіної називається «Дерево пам’яті». Вона є центром експозиції та присвячена захисникам, які боронять країну зараз, та пам’яті про полеглих.

Викрадені скарби

У кожному розділі виставки особливе місце відведене фотопринтам експонатів, які росіяни викрали з наших музеїв на окупованих територіях. Один з найболючіших прикладів — картина Миколи Пимоненка «Великодня заутреня» (1891), викрадена російськими окупантами з Херсонського обласного художнього музею імені Шовкуненка в листопаді 2022 року. Втрачені сторінки нашої культури, як же хочеться вірити, що вони повернуться додому!