Поки одні українці бережуть старі та створюють нові сорочки, інші викидають чи знищують спадщину. Ще цінний одяг можуть викрасти злодії або погризти миша. Вікенд зібрав історії про те, як вишиванки зʼявлялися на світ чи знаходили своїх власників.
Ганна Сухобрус
— Я — організаторка культурного проєкту «Бабусина Хатка». Він про спогади, родинні звʼязки, історію, наше дитинство, батьків, дідусів і бабусь, про красу та унікальність українського села. Мріяла створити затишне та «своє» місце для кожного, тому в нас немає жодних обмежувальних ліній, ми відкриті для всіх охочих. І, як заведено в селах раніше, ключі не боялися давати відвідувачам, які завжди бережно ставилися до Хатинки.
У Хатинці зібрані надзвичайно важливі для мене речі: окрім розшуканих з усієї України вишивок та історичних предметів побуту, є рушники та вишиванки, над якими працювала моя бабуся. Точніше, були: нещодавно нашу Хатинку пограбували, винесли всі вишивані речі, дорогі мені як памʼять. Для мене особисто вони не мають ціни. Та я гаряче сподіваюсь, що вкрали мій особистий скарб винятково з метою продажу, і тому постійно моніторю сайти на кшталт OLX і прошу друзів і знайомих звертати на них увагу. Десь у світі чекають на повернення додому вишиванки з Хатинки, і це мій великий біль.
Ми періодично їздимо експедиціями по селах, шукаємо автентичні речі для нашої Хатинки. Якось нам подзвонила сусідка — вона продавала хату, де жила її мама. У будинку залишалося дуже багато старовинних речей, які збиралися просто викинути. Рівень мого шоку був безмежний — там було 7 чи 8 жіночих сорочок, вишиті на домотканому льоні рушники, доріжки. Було 3 мішки скарбів! Я, чесно кажучи, не могла повірити, що люди збиралися це все просто викинути — вперше я стикнулася з подібним ставленням. Звісно, ми все це викупили, зберігали, показували відвідувачам — на жаль, не зберегли. Але під час поїздок селами ми неодноразово стикалися з ситуаціями, коли люди просто спалююсь, знищують такі історичні безцінні речі.
Ангеліна Шостак
— Ми взяли з собою з Бахмута зовсім небагато речей — документи, фотоальбоми, пару джинсів, светрів і футболок. Проте я взяла велику валізу, в яку спакувала всі вишиванки, серед яких є вишиті моєю матусею, є парні, що ми планували вдягти на 30-ту річницю весілля в Єгипті в березні 2022-го, сорочка, в якій я фотографувалася біля коледжу транспортної інфраструктури, де в 1917 році вперше на Донбасі підняли синьо-жовтий прапор.
Olga Maliuta
— Першу вишила сама собі — не сорочку, сукню. Шила її теж сама, хоч вона й не традиційного крою, але з традиційним деревом життя зі слобожанських рушників (тамбурний шов). Потім вишила ще одну вишиванку за мотивами гри «Космічні загарбники». Схему розробляла сама — це ж пікселі, прикинула, які кольори хочу, які види загарбників хочу зобразити. Шила по льону — насправді було важко рахувати, то я спочатку робила трафарет за допомогою монтажної сітки. Загалом це історія про те, що вишиванка може розвиватися.
Окрім того, маю декілька придбаних, а зараз планую вишити ще одну сорочку традиційного крою, але мотивами самчиківського розпису.
Євген Дейнега
— Першу вишиванку купив у серпні 2014 року на сувенірній розкладці в парку Шевченка в Дніпрі. Вдягав її лише на свята, і за сім років її зжерли миші. А ось другу мені вишили руками як подяку за допомогу, і для мене це не сорочка, а оберіг.
Вікторія Стрільчик
— Колись у Львові зустріла особливу вишиванку у магазинчику «Стародавній одяг». Для мене було відкриттям те, що такі речі можна придбати. Я й не збиралася її купляти, але була три дні у Львові — і весь час вишиванка не виходила з голови: хотілося ще раз її торкнутися, роздивитися. Річ мала мій розмір, і саме такий фасон, як мені подобається — в підлогу. Купила, а коли вже привезла додому, я її відчула. Вона для мене сакральна. У ній був великий розріз (до «причинних місць»), і я розуміла, що ця сорочка від жінки, яка годувала дитину. Вона мені була якась тепла-тепла, енергетично наповнена, незвичайна. Виготовлена вручну — домоткана, вишивка теж ручна.
Я поставила за мету зібрати повністю костюм української жінки — ходила Києвом, на барахолках шукала інші елементи. Знайшла плахту — теж домоткану, з натуральної вовни, початку 20 сторіччя. До речі, моя вишиванка народилася наприкінці 19 сторіччя, їй на сьогодні понад 150 років. Плахту я знайшла полтавську, вишивка на вишиванці — теж полтавська. І треба було знайти крайку на плахту. Знайшлася плахта середини 20 сторіччя. Тепер маю такий жіночий-жіночий наряд.
Стрій дійсно сакральний: витягти, походити в ньому та скласти назад. Думаю, передам дітям, бо це скарб, який треба передавати нащадкам. Там кожна стрічечка, кожний шовчик зроблені з любовʼю. Ручна робота, але, якщо не знати, ніколи не здогадаєшся. Складочка до складочки, всі вони ідеальні.
А загалом вишиванок у мене дуже багато — я люблю їх. І діти носять, і онук. Це наш святковий одяг.
Тетяна Чеховська-Косцова
— Моя перша вишиванка була наприкінці 80-х. Я почала виступати у складі народного ансамблю, грала на сопілці. Тато на лірі та козобасі. І лише коли народилася донечка й стала підростати, я вишила собі власну вишиванку.
Рік тому, залишаючи Україну, у свою валізу на трьох (я та двоє дітей) перше, що поклала, — це вишиванку кожному, наш прапор і тканини, щоб було, з чого на чужині робити мотанки.
Ми повернулися в Україну. Наші вишиванки — з нами.
Таня Лисенко
— Перша — з садочка, досі лежить. Така вже аж жовта, але класна. Дрібна вишивка руками.
Улюблена — прабабусина. Сорочка та спідниця. Обожнюю, якась магічна сила від них.
Ще одна улюблена — та, яку подарувала розвіднику. Військового кольору, вишивка — листя дуба та жолуді, поєднані з пікселем. Шикарна. Коли я її побачила, кілька місяців мріяла купити та подарувати Йому. Змогла!
Сучасної, в якій можу вийти, — на жаль немає. Але мрію про красиву неканонічну вишиванку. Буде! Мрії ж здійснюються.
Hanna Morgun
— Моя перша та єдина вишиванка була куплена в далекому 2012 році на класнючому фестивалі АртПоле. Ця вишиванка старезна, придбала її в чувака, який їздив по селах і перекуповував вишиванки у людей. З цією сорочкою у мене багато хороших спогадів — з нею я була і на фестивалях, і на маршах у вишиванках, і багато ще де.
Lyudmila Pryimachuk
— Маю кілька вишиванок. Найдорожча — прабабусина. Їй понад сто років. Бабуся Марина сама її виткала, зшила й вишила. Для мене вона як оберіг. У цій вишиванці я дуже комфортно почуваюсь. Люблю одягати її на фотосесії. Сподіваюсь передати її своїй онучці, яка колись народиться.
Max Cherkasov
— У нас вдома було багато вишиванок — справжніх, старих, лляних, ще з царськими гербами з Чернігівської області. Мама іноді носила. Усе віддав в колекцію закладу, який доглядав маму до її кінця, — вони мали багато різних екземплярів, і мені тоді здалося це доречним.
У мене одна вишиванка — україно-єврейська, з магендавидами. Коли стояли на залізничній станції в Тель-Авіві, щоб їхати до Єрусалима, якась бабуся була нею вражена, навіть розчулилася.
Марія Вітязь
— Першу мені подарувала майбутня свекруха у 2001 році. Носила її в універ, навіть на захист вдягала. Тоді нечасто зустрічався такий одяг. Моя вишиванка трохи зносилася, і стала тепер замала.
Зараз вишитої сорочки не маю. Змінилося ставлення, коли в школі у сина почали вимагати вдягати вишиванки. Не хочу, щоб цей символ був, наче піонерська краватка.
Alyona Deriabina
— Перша вишиванка збереглася з моїх 5 років — якщо колись зʼявиться донька, їй буде. А взагалі вишиванок носила стільки, що й не перерахувати, але то були не мої: з 5 до 12 років займалася українськими народними танцями в ансамблі «Вітерець». Зараз є кілька власних, але то мас-маркет, хочу справжню, автентичну, та й увесь стрій. Поки полюю.
Олена Брайченко
— Мої дві бабусі, народжені у двадцятих роках минулого століття, не носили вишиванок. Одна з них була вчителькою історії та географії та створила у селі великий краєзнавчий музей на чотири кімнати, з вишивками та іншими експонатами. Але сама вишитих сорочок не носила. Інша шила сукні міського крою за своїми ескізами, але вишиванок теж не мала. Не знаю, чи носила її мама (моя прабабуся), але у моїй скрині немає сорочок, які б дісталися мені у спадок.
Тому я сама купую собі вишиванки стилістичні або сучасного крою — такі, як роблять Etnodim та інші виробники. Я не купую автентичні вишиванки, бо не збираю колекцію, а носити автентику вважаю неправильним. Другий момент, який я спостерігаю вже понад 20 років, — це те, що, наприклад, особисто для мене вишиванки або поїдання борщу не є тим елементом, який посилює відчуття автентичності, тобто воно не розмивається й не збільшується завдяки зовнішнім атрибутам.
Так само я категорично не сприймаю вишиванки, перешиті зі старих рушників та вишивок — як на мене, це невігластво. Утім, мені дуже подобаються майстри, які відшивають нові речі за старими ескізами, тобто займаються реконструкцією. Їхні вироби коштують дорого, і це ціле мистецтво. Дуже люблю тих, хто працює в етнічному стилі, але робить абсолютно новий, сучасний продукт, масовий або творчий.
Ася Счастливцева
— Найулюбленішу вишиванку купляла в Яремчі. Білий по білому. Вишивала старенька майстриня з гірського села. Неймовірні відчуття від тієї вишивки: коли вдягаю, ніби крила виростають. Бережу її, більше милуюся, ніж ношу. Є ще кілька інших кольорів, але з машинною вишивкою. Гарні, але без особливих вражень, їх ношу під різні штани.
Olenka Onohda
— Першу вишиванку я купила досить давно — ще в ті часи, коли це не було в тренді. Десь так у середині 2000-х, дуже просту, машинної роботи, на Андріївському узвозі. У ній пішла в РАЦС, додавши віночок з бурʼянів, що росли поруч.
Друга зі мною давніше, але поза увагою. Єдина цінна річ, що залишилася від бабусі. Довго лежала в сховищі «під диваном». У дитинстві здавалася мені якоюсь дурнуватою, оскільки в неї дивні кольори. Тільки згодом до мене дійшло, наскільки це велика рідкість — у нашому суспільстві мати хоч якусь реліквію. Вишиванку бачили спеціалісти, кажуть, це приблизно 1930-1940 роки. Бабуся (вона з Дніпровщини) померла вже давно, подробиці дізнатися не зможу.
Хоч це й не етично з точки зору зберігання автентичної речі, але бабусину вишиванку я дозволяю собі вдягати на День Незалежності. Минулого року ще й на День вишиванки вдягала.
Victoria Sydorova
— Моя перша вишиванка виготовлялася спеціально для мене на замовлення на чернігівській фабриці «Ярославна» (це одне з найстаріших підприємств цього профілю в Україні) для важливої події — мене номінували на конкурс «Жінка року» у 2014 за професійну та громадську діяльність. Це чорна вишиванка з синьою вишивкою. Завжди беру її з собою за кордон, вдягаю на свята, вона побувала на параді у Варшаві й досі є улюбленою. Вишиванки — це стильно і сучасно!
Катерина Соловйова
— Я купила свою першу вишиванку торік у Львові. Це навіть не вишиванка, а трикотажна кофтинка з вишивкою, але у мене виник порив, а грошей на щось інше не було. До того мені вдавалося жити без вишиванки (я про всі ці шкільні свята та корпоративні заходи, коли треба було бути у вишиванці). Просто не вважала, що це must. А торік прийшло усвідомлення й інтерес до всього українського. Захотілося бути причетною до свого культурного коду, коріння та ідентифікувати себе, відзначити цей день і себе в ньому. Цьогоріч куплю собі вже справжню, з вишивкою свого регіону — колись на уроках праці я вишивала мапу України та оздоблювала кожну область місцевим орнаментом, відтоді трохи шарю. Але саме та перша вишита трикотажна кофтинка стала для мене символічною, бо це про усвідомлення себе українкою нарешті.
Yulia Baranovska
— Маю вишиванку ручної роботи, купила колись на Сорочинському ярмарку, в Полтавській області багато виробників. Ще купувала сукню, але, як виявилося, то вже турецька вишивка — у них налагоджене величезне виробництво вишиванок для нас, цсе, що продається онлайн, реклама в фейсбуці, яка мені зʼявляється, — то все з Туреччини. Гарна якість тканини й вишивки, за ціною доступно.
Lyudmila Levenets
— Мою вишиванку вишила мені мама за мотивами вишивки з рушника, яким була прикрашена ікона у бабусі. Дорога для мене річ.
Анна Перевозник
— У мене поки що одна вишиванка, купила її у 2012 на стихійному ринку в центрі Дніпра. Вишивка ручна. Обожнюю цю сорочку. Дуже хотіла мати якусь, а це перша, що змогла собі дозволити. Носила завжди на День вишиванки та на День Незалежності, потім почала в ній ходити ще на вибори, на Великдень, багато разів вдягала на концерти Океану Ельзи. В Іспанії вона для мене стала ще набагато важливіша. Це моя візитівка, вдягаю на всі важливі події, особливо повʼязані з батьківщиною — у Кордобі потужна спільнота та асоціація українців. Хотіла б вишити й зшити сама, але не вмію. Як трохи розбагатію, замовлю ще одну чи декілька ручної роботи. У вишиванці завжди відчуваю гордість і причетність до України. І вдячність, багато вдячності своїй родині, місту, країні.
Олена Добровольська
— Першу вишиванку придбала в Києві влітку 2013 року в підземному переході, продавчиня віддала не задорого, бо мала повертатися вже додому, здається, у Франківськ. Тепер скрізь вожу з собою.
Є ще одна, але її купляла як стилізацію, це італійська бавовняна блуза з домотканим мереживом чорним по чорному. У ній я проводила семінари в Донецьку, на мене тоді дивились як на дивну. Оглядались, коли проходили повз. Це зараз воно звично, а тоді, в тих краях це було як виклик.
Chernovol Elena
— Першу вишиванку купила у Львові у 2010 році. Мріяла тільки про таку — білу по білому. Знала, що шукала, і за три дні знайшла рідненьку. І вперше вдягнула на День Незалежності там же. Вразило то святкування. Львівʼяни навіть памʼятники вдягали у вишиванки. Це було справжнє свято, а після повернення я ввела на роботі «день рідної мови». Раз на тиждень всі мали спілкуватися соловʼїною. Здається, працівники напружувалися, а клієнтам подобалося, вони теж підключалися. У березні 2022 просто покидала речі у валізу. Згодом виявилося, що в моїй валізі опинилися куртка, джинси, футболка й вишиванка. Як же я зраділа! Вдягала й вдягаю часто, на роботу й просто під настрій.
Yuliia Lavreniuk
— У мене перша вишиванка — точніше, сорочка, дуже подібна до вишиванки — була з дитинства. На ній фактично не було вишивки, але був принт з червоних хрестиків, і здалеку вона сприймалася як справжня вишиванка, я дуже любила її вдягати. А от класичну вишиванку мені подарував батько майже 10 років тому (знайшлася вона на Івано-Франківщині за немаленькі гроші), і я дуже її люблю. Вона тоненька, з дуже якісного легкого матеріалу, з вишивкою улюблених синьо-блакитних кольорів і тоненьким поясом у комплекті. Взагалі вважаю, що на гарну якісну вишиванку не варто шкодувати грошей, і точно треба обирати натуральні тканини. Але знайти свою ідеальну насправді при величезному виборі не дуже легко. Давно мрію про сукню-вишиванку, але своя поки ще так і не знайшлася.
Anzhela Deomina
— У мене три вишиванки: одна вишита власноруч бісером, друга — повсякденна, машинна вишивка, але пошита на замовлення, під мої розміри. Ще одна моя сорочка вишита на замовлення та чекає на день нашої перемоги.
Вишиванки для дітей і племінниць вишила бісером сама. Уже підросли, потрібно оновити. Торік гордість мене прямо розривала. День вишиванки зустріли у Львові. Вдягнулися, вийшли на площу Ринок. І тут з якогось магазинчика виходить пані й бачить нас: «Боже, що це за краса? Де ви таке замовляли?» Син гордовито: «Це мама сама вишивала!»
Пів року їздимо світами. Коли виїздили у жовтні минулого року, з собою склала документи, найулюбленіші ґердани та всі наші вишиванки.
Найдорожча вишиванка, вишита найдрібнішим бісером, передається у нашій родині по жіночій лінії. Її подарувала моїй прапрабабусі дружина цукрозаводчика Катеринича у 1861 році разом з вільною грамотою.
А ще у 2011 році заміж виходила у вишитій сукні від Оксани Полонець. Бережу її, як оберіг, і мрію зробити круту фотосесію на якусь річницю весілля.
Ілона Тароло
— У мене лише одна вишиванка, її подарували мама з сестрою. Мені було важливо, щоб це була «жива» річ — вишита вручну. Таку мені й обрали. Якщо вдягаю, то лише на особливі події: національні свята, сімейна врочистість, визначальні для держави події, наприклад, вибори президента. Для мене це дуже особлива та дорога серцю річ. Вона має своє окреме місце в шафі. Я завжди свого роду готуюсь, перш ніж вдягти її, очищаю розум та думки. Вишиванка — це символ моєї приналежності, усвідомлення того, що я частинка свого народу, тому безмежно її люблю та бережу.
Читайте також: Від лялечки до панночки. Київська вишиванка;
Вишиванки для киянки: як роблять автентичні фотосесії;
