Лялькові правила. Як зберегти традицію мотанки

Фото для публікації надані Історико-меморіальним музеєм Михайла Грушевського

На обкладинці — копії музейної колекції, створені сучасною майстринею Ларисою Дідик

Чому хрест на обличчі не має лякати? Як ці ляльки стали такими популярними? Де вчитися в’язати традиційну мотанку? Про це Вікенду розповіла Ярослава Левчук, культурологиня та дослідниця українського дитячого фольклору, старший науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського.

Звідки такий сплеск цікавості до мотанок?

— Ми зараз у пошуках форм, через які можемо бути цікавими світові. Наприклад, як шведи зі своїми дерев’яними кониками. Мотанка — елемент нашої традиційної культури. Іграшка, фактично зроблена з нічого, з залишків, при цьому має довершений вигляд. Вона не є унікально нашою, адже в інших народів теж є ляльки з тканини.

Дехто вважає мотанки моторошними через хрести на обличчях.

— Я займаюся вивченням дитини в традиційній культурі й переконана, що мотанка в першу чергу — ужитковий виріб (тобто має практичне застосування, а не тільки естетичне призначення). Звісно, вона може, як будь-яка річ, бути символом чи уособленням чогось. Хрест як декоративний елемент надзвичайно поширений в українському народному мистецтві. Тому не дивно, що він опинився на обличчі в ляльки-мотанки.

Олександр Найден, доктор мистецтвознавства, збирач і дослідник витворів народної культури, дослідив та описав мотанки Наддніпрянщини. На його думку, хрести на обличчях взяті з традицій, які принесли на наші землі кочові племена. У тих же черкесів є такі ниткові хрестоподібні малюнки на обличчях ляльок.

Хіба через те, що ми зробимо хрест на обличчі нашої ляльки, з нами станеться щось погане? Ми ж вишиваємо хрести на рукавах сорочок. Це сакральний символ не лише в християнстві, він був поширений в усьому, чого торкалися рука людини. Хрест — це ще й геометрія, яку українці надзвичайно люблять. У нас стільки різноманітних геометричних орнаментів!

А як щодо думки, що мотанка є оберегом?

— На мою думку, оберіг — те, чим людина наділяє певний предмет. У кожного щось своє. У мене, наприклад, намисто від львівської майстрині з Георгієм, який перемагає змія. Коли його вдягаю, мене це психологічно підтримує.

Отак ми наділяємо якусь річ сенсом, і вона стає для нас важливою. Інше питання, чи набуде це масовості. Певним чином наші герб і прапор теж обереги.

Цікаво, що зараз майстрині намагаються хрестоподібне обличчя мотанки максимально увиразнити. Роблять так, щоб хрест був видний повністю, всі його частини.

Найдавніші українські ляльки-мотанки, які зараз існують, — колекція етнографа та краєзнавця Марка Грушевського. Вона зберігається в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського. Це ляльки з Наддніпрянщини. Колись Олександр Найден написав про них статтю. У тих ляльок хрест частково прихований. Його верхня частина ховається за стрічками, очіпком чи хусткою. Такий традиційний варіант обличчя ляльки сильніший декоративно.

Були певні правила виготовлення мотанок?

— Це було дуже індивідуально. Дехто каже, що їх ніколи не шили голками. А в колекції Марка Грушевського є шиті голками ляльки. На Черкащині для виготовлення цих ляльок вживалося все, що люди мали. Тканина була дорогою, а на ляльок йшло небагато матеріалу. Могли бути шматочки шовку, простої тканини, чийогось одягу, що вже не годиться для ношення. Це природа дитячої іграшки — її виготовляли з того, що було під руками.

Ті мотанки, які ми зараз маємо як сувенірні, це наслідування ігрових ляльок Наддніпрянщини. У ляльок з колекції Марка Грушевського 3 чи 4 нитки переплітаються на обличчі. Сучасні майстрині розвинули й видозмінили орнамент з ниток, бо це просто й водночас дуже красиво. Так і поширюється.

Ви робите такі ляльки?

— Раніше ляльки-мотанки робили практично всі. Можливо, не такі майстерні, як на Черкащині, але всі вміли, це не потребувало якихось особливих навичок. Я теж роблю, це така надихаюча штука та неймовірне поле для творчості.

Часом я використовую тканини з секонду, беру старі речі своїх дітей. Не підтримую використання для мотанок старих традиційних речей. Мотанка робилася з клаптиків та залишків, зі старого одягу. Якщо хочеться, щоб лялька виглядала більш автентично, можна зробити її зі свого старого одягу, як це робилося завжди. Але я б точно не використовувала для цього старі рушники, килимки.

Для ляльок шукаєте на секондах натуральні тканини?

— Це залежить від того, для чого потрібна тканина. Якщо для майстер-класу, то підбираю матеріали, з якими легко працювати дітям. Наприклад, трикотаж — хусточку з нього легше зав’язати. Дітям легше мати справу з ним, ніж в’язати цупку тканину. Так, натуральний матеріал ляже краще, але є конструктивний момент. Доведеться підшивати, щоб краї не обсипалися.

Особливих вимог до тканини не маю, основне — щоб легко було працювати й щоб гарно лежала. З ниток більше люблю бавовну. Можна і з вовни складати обличчя, але вона не так гарно ляже.

А де дорослим вчитися робити мотанки?

— Дорослим, які хочуть вчитися робити мотанки, раджу для початку почитати статті Олександра Найдена, подивитися, як виглядали давні мотанки. В інтернеті багато ілюстрацій з його книг, він всю свою колекцію замальовував. А тоді шукати майстриню, яка робить саме такі ляльки. Я раджу музей Гончара. Там навчають гарні майстрині.

Якщо хочеться давати подальше життя традиціям, то я б трималася менш декоративного, більш стародавнього традиційного вигляду ляльки. Мотанка — це особливість нашої культури, яку ми можемо поширювати, але бажано не дуже змінюючи.

А ще мотанки — водночас дуже проста і надзвичайно художня річ. Невловним чином вони відтворюють поставу, зовнішній облік жінок того часу. Це реально магія, бо коли дивишся на старі ляльки, то наче бачиш красиву дівчину чи бабусю. Сучасні мотанки на підставочках з вінками втратили свою подібність до людської постаті. А в давніх ляльках вона є. У мене не завжди теж виходить цього досягнути, у наших сільських майстринь виходило, вони вміли це передати.