Фото: Depositphotos.
Що трапиться, коли спробувати взяти під контроль перебування онлайн? Чому відбуваються зриви та які несподівані відкриття можна зробити? Журналістка Вікенду Дар’я Філіп’єва влаштувала експеримент на місяць — скоротила перебування в мережі, гортання стрічок і читання новин. Ось що з цього вийшло та якого неочікуваного висновку дійшла.
Я — студентка четвертого курсу факультету піар і журналістики. Працюю в SMM і пишу статті. Це означає, що я майже не випадаю з онлайну. Робота в редакторі, аналітика трендів, нескінченні повідомлення, домашні завдання та оновлення стрічки — день за днем мій мозок перетворювався на жорсткий диск, забитий інформацією без жодного сортування.
Одного вечора в мене розрядились усі гаджети, і я зрозуміла, що втратила здатність просто сидіти в тиші. Якщо був вільний момент, автоматично брала телефон. Навіть якщо не було потреби. Просто за звичкою. Я вирішила поставити експеримент: чи можливо хоч трохи очистити голову від інформаційного шуму, не втрачаючи професійних навичок і не випадаючи з потоку подій?
Я не могла просто «вимкнутися», тому встановила конкретні правила за підказками з книги психолога і поведінкового нейробіолога Даніеля Левітіна The Organized Mind: Thinking Straight in the Age of Information Overload.
- Фільтрувати вхідну інформацію. Відписалася від новинних каналів, залишила лише один із політичними подіями. Також раз на три дні переглядала столичний паблік.
- Обмежити час у соцмережах. Одну годину на день я виділила на стрічку тіктоку й переглядала тільки підписки, де контент був корисним для мене, відмовилась від стрічки рекомендацій. Для роботи я теж встановила цикли: 1 година — пошук інформації, 3 години — робота, від якої я не відволікалась в процесі.
- Без телефона зранку та ввечері. Жодних стрічок новин перед сном і після пробудження.
- Чіткі цифрові кордони. Я перестала відповідати на повідомлення миттєво. Для комунікації залишила собі 10 хвилин кожні три години — цього вистачило, щоб розгрібати всі чати й не почуватися відірваною від реальності. Спершу здавалося, що я пропускаю щось важливе, але потім зрозуміла: якщо щось справді термінове, мені зателефонують.
- Режим «справжнього вихідного». Раніше навіть у вихідні я все одно перевіряла робочі чати, відповідала на повідомлення або моніторила тренди. Тому вирішила впровадити правило: один день на тиждень — без роботи, соцмереж і новин.
Ось що з цього вийшло
Мозок чинив опір. Рука автоматично тягнулася до телефона, навіть якщо знала, що мені там нічого не треба. Найгірший момент настав на третій день: я настільки звикла отримувати потік інформації, що без нього відчула дивну порожнечу. На декілька днів я була дуже пригнічена, здавалося, що забрали щось важливе, в моєму житті зник сенс, і я залишилась геть сама. Проте це тільки допомогло мені зрозуміти наскільки я залежна від телефону. Ті чотири години, які я працювала з ноутбуком, не закривали відчуття тривожності, хотілося відкрити тікток або ютуб.
Я почала записувати думки в блокнот. Спочатку це здавалося дивним, але пізніше помітила, що це справді допомагає розкласти думки по поличках. Без гуглу й стрічки соцмереж доводилося чесно розбиратися з тим, що в голові. А ще помітила: коли записуєш тривогу на папір, вона ніби втрачає силу. Думки не здаються такими хаотичними. Дивно, але працювало.
На восьмий день експерименту я зірвалася. Відкрила тікток «на хвилинку» і залипла на дві години. Потім ще пів години прокрастинувала в інстаграмі. Але ось що цікаво: я помітила, що це не дало задоволення. Навпаки: мозок ніби затуманило, я стала розсіяною та втомленою. Тому дня два не могла працювати, текст просто не писався. Це був поворотний момент. Я нарешті усвідомила, що не інформація контролює мене, а я можу контролювати її.
Я почала швидше писати статті. Чомусь без постійного моніторингу новин думки стали чіткішими, тексти виходили швидше. Також з’явилося більше енергії після роботи. Я думала, що інформаційне перевантаження втомлює лише психологічно, але виявилося, що воно забирає й фізичні сили. На цьому тижні поговорила з рідними та друзями, пояснила, чому рідше відповідаю. На щастя, вони мене зрозуміли, домовилися про час спілкування.
До кінця місяця я помітила, що вже не хочу прокидатися й одразу хапатися за телефон. Час без екранів перестав здаватися втраченим. Про блогерів, від яких я відписалася на початку експерименту, я вже й забула. Робота стала структурованою та якісною, почали приходити нові ідеї.
Відмовитися від непотрібного контенту. 90% інформації, яку ми споживаємо, не має жодної цінності. Відписка від зайвих каналів = миттєве полегшення.
Не залишати соцмережі «на фоні». Найгірше — це постійно оновлювати стрічку між справами. Краще визначити конкретний час для цього.
Визначити часові проміжки. Можна скласти графік, коли потрібно працювати онлайн, коли відповісти у чатах чи коли хочете переглянути інший контент.
Замість хаотичного скролу — свідомий вибір. Читати або переглядати щось справді корисне або цікаве.
Тестувати альтернативи. Якщо тягне до телефону, варто поставити собі запитання: «Що я зараз хочу отримати? Відпочинок? Натхнення? Відволікання?» І замінити це на більш усвідомлену дію.
Однозначно. Цей місяць не змінив мого життя радикально, але точно зробив його якіснішим. Головне відкриття — інформаційний потік не має бути неконтрольованим. Його можна впорядкувати, і це дасть не лише спокій, а й більше енергії та часу для важливого.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Не фотостудія, а ресторан: як у HeyGuys заборонили фотозйомку;
Київ для своїх. Маленькі місця з великими сенсами;
