З артом та грантом. Як відкрити майстерню кераміки

Змінити офіс на майстерню посеред війни, відчайдушно вірити в себе, робити ремонт та боротися за грант, підтримувати початківців та створювати вази-артобʼєкти. Керамістка та засновниця студії «318» Дар’я розповіла Вікенду, як змінила економіку на кераміку та як допомогти митцям, чиї майстерні постраждали від обстрілів.

Ще кілька років тому Дар’я й не думала пов’язувати своє життя з мистецтвом. Вона працювала в офісі — економісткою, маркетологинею, але ніде надовго не затримувалася.

— Завжди було важко від рутини й офісів. Я відчувала, що це не мій шлях. Натомість дуже любила працювати руками — більшість моїх хобі так чи інакше з цим були пов’язані.

Глиняний метч

З глиною Дар’я познайомилася за пів року після початку повномасштабного вторгнення. Вона вирішила, що повернення в офіс — це шлях у нікуди.

— А з глиною стався стовідсотковий метч, одразу після першого заняття. Буває відчуття, наче так завжди й мало бути. Це воно.

Ще до того Дар’я бачила відео, як працюють керамісти, й дедалі більше хотіла спробувати. Тож почала шукати майстрів у Києві, писати про курси. Так потрапила до Софії Горбачевської, у якої отримала базу знань і різні техніки. А далі — щоденна практика.

Відмова від посуду

На початку Дар’я ліпила все, що завгодно, аби набити руку. Першою була маленька тарілочка з червоної глини, потім кілька мисочок, кілька невеличких ваз і чашечка. Вони досі зберігаються в батьків і друзів.

— Досить швидко я зрозуміла, що посуд ліпити нецікаво. Хотілося більших і складніших форм. Тому у мене переважають вази, глеки, свічники. Навіть була серія світильників.

Першою проданою роботою стала ваза.

— Зліпила першу роботу у джгутовій техніці, вона особлива для мене. Зараз здебільшого працюю саме в цій техніці, хоча на початку вона давалася мені важко.

Від інстаграму до гранту

Перехід від хобі до продажів стався природно. Спершу Дар’я викладала фото в інстаграмі, друзі й знайомі почали купувати. Згодом створила окремий профіль для кераміки — і виявилося, що роботи цікаві й ширшій аудиторії.

Мрія про власну майстерню з’явилася відразу. Але бракувало досвіду й грошей, тому два роки жінка працювала в коворкінгу.

— Там я познайомилася з колежанками, від яких багато навчилася, і знайшла класне ком’юніті.

Зрештою стало зрозуміло: час рухатися далі. Але ключовим викликом було купити муфельну піч.

— Отримати грант від Дії «Власна справа» було дуже складно. Пів року спроб — і з п’ятої заявки мені схвалили фінансування. Приміщення вже орендоване, ремонт ведеться, але без печі нема сенсу починати. Коли погодили, я видихнула з полегшенням.

Приміщення Дар’я шукала прискіпливо: близько до дому, з можливістю встановити піч, достатньою потужністю мережі й водою.

— Мені дуже пощастило знайти саме таке. До того ж тут, в інституті автоматики, велика художня спільнота. Це справжня удача — бути серед талановитих людей, які підтримують одне одного.

Назва студії теж проста — за номером приміщення, 318.

— Працюю сама, але розвиваю коворкінг для початківців, щоб у них теж було місце навчатися й творити.

Процеси улюблені й не дуже

Від ідеї до готового виробу минає близько місяця. Ліплення може тривати від кількох годин до кількох днів. Потім — сушка, бісквітний випал і глазурування.

— Найбільше люблю саме ліпити, найменше — глазурувати. Навіть гарну форму можна зіпсувати невдалою комбінацією глазурей.

Однією з найкропіткіших робіт стала ваза «Кукурудза» — кожне зернятко майстриня приклеювала вручну. Вона не була технічно складною, проте потребувала багато часу й уваги до деталей.

Дар’я не робить серійних однакових виробів, публікує наявне на сторінці.

— Зазвичай хто встиг — той купив. Повтори можливі, але це ніколи не буде ідентичний виріб. Можу зробити серію схожих за задумом ваз, але точних копій у ручній роботі не буває.

Вона також береться за індивідуальні замовлення.

— Головне — щоб це була ваша ідея, а не плагіат. Можна навіть прийти на майстер-клас і спробувати зліпити власноруч. Терміни ті самі — близько місяця. Ціна рахується індивідуально.

Зараз Дар’я веде соцмережі без графіка. Особливо активною сторінка стала після відкриття майстерні. Багато підписників прийшли завдяки «дням відкритих майстерень» на Нагірній, 22, які щомісяця організовує спільнота митців.

Майстерня під час війни

Будівля, де розташована студія, нещодавно постраждала від обстрілу.

— Це сталося вночі, я чула вибух, бо живу поруч. Ішла зранку з думкою, що вікна точно винесло. Моя майстерня вціліла: удар прийшовся в іншу частину споруди. А от багато сусідів-митців втратили вікна, двері, їхні роботи посікло склом. Відновити частину з них неможливо.

Дар’я каже: найкраща підтримка для митців зараз — купувати їхні роботи, щоб вони могли відновлювати свої простори.

Студія 318 — це ще простір для інших керамістів. Тут можна працювати у форматі коворкінгу, але лише для тих, хто вже має базовий досвід роботи з глиною.

Є кілька абонементів:

1 день — 1200 гривень;
5 днів на місяць — 4000 гривень;
місяць (30 днів) — 9000 гривень.

У вартість входять усі матеріали: глина (Sibelco/Witgert), порошкові поливи Colorobbia, ефектарні поливи Amaco Potter’s Choice, підглазурні фарби Amaco. Також доступні випали в печі на 900 і 1200 градусів.