Що почитати на Гелловін. 12 книжок з містикою та жахастиками

Затишні відьмочки, добра київська містика та моторошні жахастики. Яке читання оберете цієї осені? Письменниця Ольга Карі зібрала 12 книжок в тематичному огляді.

Надтаємне товариство незвичайних відьом, Сангу Манданна

Легка, приємна, затишна, спокійна казкова історія для тих, хто не хоче надміру лякатися в гелловінський вечір. А найперше, потребує дрібки доброї магії, покараних зловмисників і щасливого фіналу. Міка Мун – найсправжніша відьма, яка веде сторінку в інстаграм, де видає себе за несправжню чаклунку. Бо ж відьм не буває насправді, чи не так? Але одного дня Міка отримує листа-запрошення до загадкового маєтку, де живуть дивовижні і вкрай дивні люди (до речі, підписані на її інстаграм), які опікуються трьома дівчатками, маленькими відьмочками. Трійця вкрай потребує гувернантки з чаклунськими здібностями, яка навчила б їх опанувати свої магічні сили і правильно користуватися чарами. Авжеж, авторка переконує читачів, мовляв, Міка пристала на пропозицію, бо їй стало так шкода милих дівчаток та інше бла-бла-бла. Та нас не обдуриш. Міка одразу ж запримітила в маєтку «того-самого-буркотуна-бібліотекара-красунчика», який настільки був нерадий її появі, що мало яка відьмочка не взялася б довести йому – без неї цей дім та його пожильці аж ніяк не обійдуться!

Лель, Світлана Вертола

Прекрасна і ніжка історія про київські барахолки, таємні луки з дивовижними квітами, затишні квартирники і закоханого бога. Втім, бог іще неповнолітній, тому його тато, як верховний бог і головний патріарх родини, рішуче кладе край стосункам із земною дівчиною, мовляв, були там, плавали, знаємо, чим усе це скінчиться! Тримайся від неї якнайдалі, юначе! Ще й старший брат докладає усіх зусиль, щоб розлучити юнака із коханою. Але любов виявляється єдиною силою, здатною приборкати батьківський гнів і накладене прокляття, а ще дає правильні підказки, коли вибір стоїть між безсмертям та коханою дівчиною. Дуже атмосферне читання на один вечір, коли хочеться трошки драми, трошки чудес і обов’язкового геппі-енду!

Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми, Мелінда Тауб

Інтриги, магія, чари, демони і класичний сюжет улюбленої історії для любителів «альтернативного погляду» на події, що відбувалися у «Гордості та упередженні». Що, як скандальна Лідія Беннет – не просто вам недолуге дівчисько, яке втрачає голову в присутності хвацьких офіцерів? А що, як улюблена сестра Кітті – насправді не людина, а дворова кицька? А підступний красунчик Вікгем насправді ще гірший, ніж ми уявили собі з розповідей Дарсі, бо виявляється справжнім демоном? І що з цим усім робити іншим членам родини? Якщо ви кохаєтеся в «переспівах» та «альтернативних версіях» відомих сюжетів, особливо класичних, і вже давно прочитали варіацію із зомбаками, то тепер настав час надихатися магією, чарами і розумними відьмочками з родини Беннетів.

Не моє ім’я, Меган Лаллі

Моторошний трилер про серійного вбивцю, втрачену пам’ять та хлопця, який опинився за крок від в’язниці. Одного вечора підліток Дрю і його кохана Лола не на жарт сваряться, після чого дівчинка, затраснувши дверцятами машини, зникає в темряві. Додому Лола так і не повертається. І поки все містечко проріджує ліси й річку в пошуках зниклої дівчини (або хоча б її тіла) і готується звинуватити Дрю в убивстві подруги, в сусідньому штаті посеред ночі поліцейський підбирає на дорозі геть розгублену юнку, яка не знає ані свого імені, ані хто вона, ані звідки вона. Тієї ж ночі до поліцейського відділку вривається чоловік, який запевняє, мовляв, нічна знайда – його донька, Мері Бун. Більше того, чоловік показує фотографії та документи, які неспростовно доводять: це таки його дитина. Дівчина не сперечається, бо хоч і не пригадує чоловіка, та на фотографіях, які він приніс до відділку – безперечно, вона. Отже, він і справді її тато! Втім, минає лише кілька днів у віддаленій хатинці на схилі гори, коли «Мері» починає підозрювати – батько не говорить всієї правди, а часом і відверто бреше!..

Птахи та інші оповідання, Дафна дю Мор’є

Класика горору: бентежні історії, в яких нема відвертих жахіть, моря крові чи трупів, але які проникають читачу під шкіру і лишаються там назавжди. Що пасуватиме до Гелловіну краще, ніж пронизливо апокаліптичні «Птахи» (до речі, сама авторка люто ненавиділа екранізацію Гічкока, який, на її думку, спотворив всі сенси, що вона закладала в історію)? А як щодо зникнення коханої дівчини в моторошному монастирі високо в горах, дістатися куди не під силу жодній живій людині з оповідання «Монте-Веріта»? Що скажете про «Яблуню», історію чоловіка, який так сильно ненавидів свою дружину, що навіть після смерті лютував на дрібні й великі розсипи кохання, що вона лишила йому по собі? Найбентежніша, химерна й моторошна, як на мене, історія у цій збірці – «Маленький фотограф» про відчай і безвихідь, які можна мало не руками помацати.

Зайчик, Мона Авад

«Темна академія» помножена на чорний гумор й іронічний стьоб над письменницьким ремеслом. Головна героїня, молода письменниця, яка відвідує університет і унікальний тамтешній курс письменницької майстерності, із заздрістю поглядає в бік одногрупниць – чотирьох вишуканих дівчат, які звуть одна одну «зайчиками», ходять нерозлийвода і люто нахвалюють творики одна одної. Головна героїня їх зневажає, але при тому все готова віддати, щоб долучитися до них. І на передостанньому курсі її мрія стає дійсністю – «зайчики» запрошують її на літературний Салон Непристойностей. Події салону запускають вервечку найхимерніших і чудернацьких подій: дивно заплетені коси, хлопці, в яких вибухають голови, дивовижні трунки, пухнасті зайчики, що стрибають галявиною, і олені, які рогами патрають тих кроликів, повні кишені загадок і криваві тельбухи по всьому Салону вишуканих письменниць. А від себе скажу: в першу чергу, це історія про кохання (химерне, та й по всьому!).

Химерне і моторошне, Марк Фішер

А давайте розберемося, чому нас так приваблюють «жахастики», історії про дивовижне, бентежне, страхітливе? Трохи анатомії ужасного: есей британського письменника Марка Фішера аналізує кілька знакових творів 20 століття, що підпадають під означені категорії – химерного й моторошного, і береться пояснювати тонку, але очевидну між ними межу. Одна з тих книг, що дає читачу сув’язь ключів до таємних дверцят і секретиків улюблених текстів. Як от, під яким ще кутом можна і треба читати «Сяйво» Стівена Кінга, що, власне сталося із зниклими дівчатами з «Пікніку біля навислої скелі» Джоан Ліндсі і як розуміти твори Дафни дю Мор’є. Втім, тут йдеться не лише про книжки, а й про канони мотрошно-химерного, таємничо-загадкового і бентежного загалом – тут і про музику, тут і про кіно. Якщо після есею вам не захочеться терміново передивитися «Твін Пікс» (обов’язково поїдаючи улюблений агентом Купером вишневий пиріг), послухати The Fall, перечитати і прочитати Лавкрафта, Веллса, Діка і, авжеж, Стівена Кінга, перечитайте есей ще раз.

Незнайомець нагорі, Ліза М. Матлін

Книга вкотре нагадує, чому не варто купувати дім, де стався кривавий злочин. Блогерка-письменниця, за фахом психологиня, яка насправді не така вже й популярна, як собі уявляла, і не така же шанована, як хоче вірити, купує свій перший дім. А оскільки з чоловіком грошей вони мали не так багато, то вистачило хіба на «дім з убивством» – похмурий маєток, попередній власник якого зарубав дружину сокирою і ледь не убив доньку, та встигла втекти, але куди поділася – ніхто не знає. Сусіди б воліли зрівняти те жасне одоробло із землею, але нерухомість є нерухомість. Дім отримав нову власницю, чиє минуле – теж мало не одна суцільна таємниця і травма. Коротше кажучи, будинок і нова власниця знайшли одне одного. Спойлер, без якого не можу обійтися (і я вважаю, що кожен видавець зобов’язаний подібні спойлери розміщати на самому початку книги!!!) – з котиком все буде добре, бо якби не було, я б і дочитувати не стала, не те, що рекомендувати.

Будинок Старлінгів, Алікс І. Герроу

Хто сказав, що на Страшвечір, Самайн та Гелловін не можна читати історій про справжнє кохання? Тим більше, якщо любов розквітає в стінах моторошного маєтку, яким тиняються чудовиська та незбагненні істоти, зустріч із якими уже багатьом доглядачам будинку вартувала життя? І хоча любовна лінія, на перший погляд, тут далебі не основна, виписана вона бездоганно, без банальностей, без пещених красенів-героїв, без запаморочливої вроди героїнь. Але цій книзі не бракує потаємних пригод, давніх легенд та проклять, підступних ділків, монстрів та мандрів позаземними всесвітами. Головна героїня Опал з дитинства одержима дитячою книгою жахів «Підзем’я», авторка якої володіла моторошним маєтком Старлінгів. І одного дня обставини складаються так, що Опал отримує роботу в маєтку, за яким тепер наглядає неприязний і відлюдькуватий Артур, чиї манери і кострубата зовнішність ладні відлякати будь-якого відчайдуха, хто наважиться вдертися на територію. Той самий номер він намагається провернути і з Опал, але дівчина настільки сильно потребує грошей, що грубість Артура не здатна її відштовхнути. Тим більше, що таємничий будинок, здається, має власні плани на дівчину…

Ночі бісів, Шардіцька Катержіна

Історія має вайби трьох моїх улюблених книжок – «Крабату», «Ритуалу» (про нього нижче) і «Житковських богинь». Мені взагалі ця книга уявляється таким собі янг-едалт сіквелом до «Житковських богинь» – ті самі краї, чорна відьма, зашорені зашугані селяни, які бояться власної тіні і того, що про них подумають сусіди. Однієї грудневої ночі, в той моторошно-урочистий період «напередодні свят», коли, як вірять місцеві жителі, розчахуються брами між світами, з дитячого садка зникають четверо дітей. П’ята із них – Дора бачила на власні очі, що сталося з її друзями. Але дівчинці ніхто не вірить. Її сварять за брехню, лупасять вдома, знущаються на вулиці, тож, зрештою, вона замовкає. Але роман не про Дору. А про Астрід, одну із зниклих дівчат, яка через 12 років після загадкового зникнення, так само загадково повертається додому. Повертаються й інші зниклі діти, усі, окрім маленького Макса, рідного брата Астрід. Здавалося б, місто має тішитися, не кажучи про родини дітей! Але місцеві воліють борсатится у забобонах й упередженнях, аніж повірити підліткам. А темна тінь і жахлива мара уже наблизилася до села упритул, і жодна комендантська година не може врятувати людей від бісів. Це неймовірно захоплива історія, а те, що авторка виписує «жасне» не з вигадок, а з місцевих міфів і вірувань робить історію ну дуже достовірною!

Сніданок з Борджіа, Ді-Бі-Сі П’єр

Головний герой вирушає на науково-технічну конференцію, але погодні умови переривають його подорож над Лондоном: усі рейси скасовано, а місце для ночівлі знаходиться тільки у віддаленому готелі, де до всього ще й не працює зв’язок. Тим часом десь між аеропортами та залізницями Європи на головного героя чекає кохана дівчина, яку він вмовив потай помандрувати на цю конференцію разом із ним – хай вони і дорослі люди, але все-таки він її викладач, і разом мандрувати на офіційний івент їм не годиться. Головний герой опиняється в моторошному готелі із дуже дивними постояльцями, які спочатку здаються йому досить приязними людьми, навіть обіцяють дати мобільний, щоб подзвонити коханий. Але чим темніша ніч і чим ближче ранок, тим дивнішою стає їхня поведінка. А на світанку готель уже оточений поліцією!

Ритуал, Адам Невілл

Книга не для слабких духом. Описи настільки графічні, що, читаючи, фізично відчуваєш мряковий холод дощового лісу, бачиш біле зблякле небо, чуєш чвякання мокрого ґрунту під ногами, відчуваєш задуху страшної лісової хатинки, а шкіри торкається крижана ранкова паморозь… це щось неймовірне! Книга по-справжньому страшна, нереально моторошна, тут нема вигаданих монстриків, потойбічної паторочі і привідів, натомість оживає щось неосяжно прадавне і дуже недоречно потривожене. Отже, четверо давніх шкільних друзів, які вже обросли життям і родинами, на 15-ту річницю завершення школи вибралися на хайкінг до Швеції. Пригода не задалася від початку, всі пересварилися, тож в певний момент вони вирішують «зрізати» шлях, бо всім вже кортіло повернутися на базу, сісти в літак і розійтися кожен у свій бік – цього разу вже назавжди. Вони сходять з офіційної туристичної стежки і йдуть навпростець через заповідний ліс. Книга складається з двох частин. В першій частині читача накриває жахом від того, як безжально і страшно прадавня темність полює на героїв, а в другій вже виникає логічне питання: а якого біса ті герої взагалі полізли своїми брудними ручиськами в автономну і сховану від світу екосистему і почали в ній порядкувать? Готуйтеся спати з нічничками по всьому дому, поки читаєте «Ритуал».