Вікенд на Житомирщині. Як ми їздили на Дружбівський кар’єр та у Камінне Село

Це місце включать у сім чудес України, вважають однією з головних туристичних бажанок, порівнюють з Мальдівами. Вікенд побував на Дружбівському кар’єрі, у Камінному Селі та інших цікавих місцях і розповідає, що варто знати та чого не варто говорити.

Село Радовель

Ми чекали кінця літа, коли людей в тих місцях поменшає. 1 вересня о шостій ранку виїхали з Києва, попили кави в Коростені, а на обід прибули в село Радовель.

Заселилися в готель навпроти місцевої школи. І готель, і школа заслуговують на окрему розповідь. Школа — суперсучасний ліцей з купою безплатних гуртків, де музику, наприклад, викладають музиканти житомирського гурту. Сам готель будувався як житло для педагогів і медиків села.

Їхали ми голодні та втомлені, і нас без проблем поселили трохи раніше. Номер просторий, з невеличкою кухнею, посудом, плитою, холодильником, на вигляд як зручна квартира. Ніч обійшлася в 1600 гривень.

Поки обідали, в сусідньому залі на святковий бенкет збирались вчителі — стильні, жваві, сучасні. Обід смачний, кухня заслуговує на високі оцінки на гугл-мапах.

Спитали у місцевих, почитали самі. Дізнались, що цей розвиток забезпечив колишній мешканець, який вклав у село 15 мільйонів доларів і продовжує це робити (офіційні джерела вказують, що в селі 1300 мешканців). Радимо почитати про школу та мецената, надзвичайно цікаво.

Дорогою милувалися чималим стадом корів на пасовиську.

Камінне Село

По ґрунтовій дорозі з ямами та пагорбами ми проїхали на схід від сумного села Рудня-Замисловицька. Навігатор вів у ліс, точніше в урочище на території Замисловицького лісництва. День був похмурим, настрій відповідним.

Залишили машину та пішли вглиб. Коли майже втратили надію, побачили перші гранітні брили. У цей момент вийшло сонце і видовище стало дивовижним: яскраво-зелений мох тішив око, вимитий дощем камінь блищав з-під зелені.

Далі ми знайшли схему розташування найбільш цікавих валунів і вказівники по маршруту. Хочеться подякувати тим, хто придумав і встановив. Ми переходили від одного каменя до іншого. Торкались м’якого вологого моху, притискались до кам’яних боків. Натрапили на капище і чомусь геть не чули пташок.

Наука точно не знає, звідки взялися ці гігантські валуни в лісі Камінного або ж Кам’яного Села. Чи льодовиком принесло 20 тисяч років тому, чи залишки прадавніх гір. Скупчення валунів та брил дійсно нагадує село: тут є Камінь-школа, Камінь-церква, Розколота хлібина. Загалом їх тут понад двісті, найбільші у висоту до п’яти метрів.

Дорогою туди й назад ми зустрічали різноманітний транспорт з суворими лісорубами.

Дружбівський кар’єр

Наступного ранку бруківкою та ґрунтовкою ми поїхали на Дружбівський кар’єр, заради якого все затівалось.

«Це наші житомирські Мальдіви!» — з гордістю сказали нам в готелі. Також це місце називають «поліським Памуккале». Чому такі порівняння використовувати не варто? Бо це прояв меншовартості. Невже ми не бачимо краси та цінності у власному, без порівняння зі світовими локаціями? Поважати та популяризувати — це називати своїми іменами, а не порівнювати з чимось відомим закордонним. Житомирщина цікава кар’єрами, густими лісами, численними ріками, різноманітними болотами, гранітними скелями.

У радянські часи тут видобували граніт. Біля кар’єру звели комбінат, де граніт переробляли на щебінь. Зараз від комбінату залишились руїни. Сам кар’єр затоплений. А селище міського типу Дружба, яке побудували для робітників комбінату, ніде не ділось.

Місцеві охоче заробляють на туристах: звели на березі декілька закладів харчування. Годують шашликами, шаурмою, наливають коктейлі та каву. Встановили чисельні глемпінги вздовж берега, можна орендувати ближче до води чи подалі. В оренду пропонують сапи та катамарани. А для любителів лакшері відпочинку є білий поміст з ліжками.

У Дружбі можна винайняти житло. Молода родина розповіла, що орендували квартиру в двоповерховому будинку за 500 гривень з людини. У хаті є все необхідне, до кар’єру пішки три хвилини.

Туристи, які хочуть автономії та економії, приїздять машинами та встановлюють намети або ж сплять у машинах. Місця на березі вистачає, є смітники та вбиральні. Однак спритні місцеві мешканці захоплюють цілі ділянки берега, встановлюють стовпчики, вішають таблички з цінами та заборонами.

Приїхати на Дружбівський 2 вересня було вдалою ідеєю. Є туристи, але геть нема натовпу, тож ми насолодились світанком, прогулянкою вздовж берега, коктейлями біля води. Зазирнули туди, куди можна, здалека подивились на інше. Дізнались ціни на оренду сапів і катамаранів. Багато фотографували. А найбільше всотували цю красу та велич.

Дорогою туди й назад ми зустрічали авто туристів і місцевих на байках. А купатися поїхали на сусідній кар’єр.

Дібровський кар’єр

За 3,5 кілометрів від Дружбівського кар’єру знаходиться ще один: не популярний, не інстаграмний, але неймовірно гарний. Доїхати непросто — крізь ліс, болота, ґедзів, калюжі на дорозі. Хоча дорогою це назвати важко, скоріш бездоріжжя. На ньому втрачені не один автомобільний номер і купа водійських нервів.

Але якщо проїдете, отримаєте мальовничі розсипи каміння та повне безлюддя. Ми були самі, купалися в казково прозорій воді.

З цікавого: трапляється, туристи плутають цей кар’єр із сусіднім і думають, що приїхали на Дружбівський. Насправді це місце для тих, хто не любить натовпів і модних локацій, обирає бути в тиші наодинці з природою. Можна ганяти на сапах, ставити намети та насолоджуватись спокоєм і красою.

Дорогою ми любувались розкішним болотом з бобровими греблями та граційними чаплями.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

50 грн  100 грн  Інша сума

Читайте також: Нарциси та біблійний потоп. 27 фактів про льодовики;

Кар’єри, краєвиди та голі Клички. За чим їхати в Коростишів;

Поїздка одного дня: принади Буцького каньйону;

Київщина чи Карпати? Обираємо будиночок для відпустки;

Затоплені, поштові та археологічні: 9 сіл на Київщині, які варто відвідати.