Гілки та корені. Для чого кияни збирають палки

Фото: @olexandrpopesku

У Львові проходить виставка палок, де пропонують подивись на знайдені у дворі, лісі чи парку палку як на елемент культури. Вікенд знайшов у Києві людей, які збирають, колекціонують та використовують палки, та поговорив з ними про цей феномен.

Тетяна Дем’яненко

журналістка Українського радіо

— Уміння бачити природу успадкувала від мами. Вона з лісу завжди привозила мох, мухомори, шишки та дубові букети, які ми з братом прасували, щоб листя не скручувалося.

Я придивляюся не лише до палок, корчів, пнів. З кожного походу, подорожі, навіть іншими країнами пру валізами палки, каміння, сухоцвіти.

Коли ще до повномасштабного вторгнення ми поверталися з дітьми з Арабатської стрілки, добрі люди радили мені знахідки відправляти поштою. Бо там були і мушлі, і гарні великі південні шишки, і каміння, не тільки палки.

Окрема категорія мого захоплення — спиляні стовбури дерев, порожні всередині. Коли таке дерево порізати на млинці, то це готові рамки для картин і фотографій, опалубки для заливки епоксидною смолою. Це фактично вже витвори мистецтва.

Так само частини коріння. Колись на пляжі збирала шматки та корені старих дерев гарних форм. Потім ліпила з глини пташок і саджала на це коріння, робила підвіски, дарувала друзям. Коли у бабусі в селі пиляли дерево чи просто дрова, я брала гілку, обрізала зайве — і виходив міцний гачок. У мене по квартирі багато таких для рюкзаків, сумок. От ти прийшов додому і треба повісити важку сумку, а під рукою гачок із шовковиці чи вишні.

Словом, коли бачу щось, що можу застосувати вдома, я беру й тягну. Або потім повертаюся та забираю. З цим пов’язано багато кумедних історій. Наприклад, на пікніку я побачила в кущах гарні гілки хвилястої форми з колючками. Запитала у фейсбуці у друзів, здається, визначили, що то був глід.

Але з чого сміялися друзі? Наступного ранку о сьомій я подзвонила подрузі, щоб разом піти пиляти ці гілки. Вона каже: «Таня, сьома година ранку». Я кажу: «Так їх може хтось забрати». Сміються, коли кажу, що їх хтось вкраде. Кажуть: «Таню, крім тебе, воно нікому не треба».

Коли почалася велика війна, ми жили в Польщі. Я гуляла узбережжям Балтійського моря та побачила палки та корчі, відшліфовані водою, готові для створення підвісок. Днями була на Київському морі й там побачила такі самі, як на Балтійському морі, відточені, відшліфовані водою палки. А в мене не було з собою мішка! Мене друг возив, показав дикий пляж, а потім відбув на службу. А недавно приїхав на два дні, я кажу: «Негайно вези на Київське море. Мені треба ще палки». Він каже: «Слухай, ну я не знаю. Може наступним разом?». Я знову: «Ти що? Їх же хтось забере!» Ми поїхали, я щаслива, назбирала гарних корчів, коріння, палок. Зараз усе сохне, а я вже уявляю, що буду з цього робити.

Зберігання матеріалів — велика проблема. У мене на балконі диван, а в ньому близько 28 видів шишок. У залі комод, де тільки мушлі. Рік витратила, щоб усе класифікувати. Величезні суми витрачала на прозорі бокси, щоб було видно.

Якщо бачу десь на природі красиву палку, а краще дві, три або десять, не можу їх залишити. Може й не використаю одразу, але забираю і складаю. У мене в коморі на верхній полиці дуже багато складено.

Колись потрапила на цікаве місце на Поліссі, поблизу Чорнобильської зони, Іванківський район. Там болота. І була пожежа, а болото не горить, а тліє. І от власне, вигоріло болото, стліло й оголило коріння дерев. Можна було побачити повністю кореневу систему! Там моє серце забилося, бо я зрозуміла: якби в мене була якась техніка, якби могла провести там хоча б день! Уявіть: пиляєш пень, а під ним це коріння як сонце, реальне багатопроменеве сонце. Готова інсталяція — наприклад, в сільській хаті на білий сарай повісити таку штуку!

Там же на Поліссі в одній цікавій локації прийшла вода і загинув цілий ліс беріз. Напевно, не всі дерева переносять надлишок вологи. Це таке моторошне і красиве місце — ліс мертвих беріз! Звідти повний багажник набрала, ті березові гілки ще ніде не використовувала, але вони білі, ніжного, красивого, чистого кольору, обов’язково згодяться.

Володимир Ветроградський

арборист

— Я почав збирати палки понад 20 років тому, майже з дитинства. Надихнувся поїздкою на Дніпро, де знайшов топляки. Вода обробляє палки обвалюванням, згладжує краї піском, натирає водоростями, іншими водними рослинами й перетворює на естетичні елементи.

Спочатку просто збирав, потім почав робити цікаві конструкції. Дарував друзям, найцікавіші лишав собі. Робив підставки, використовував як вішаки, віддавав комусь як основу для макраме. Маю навіть дві заготовки луків для стрільби, на жаль, поки не завершені.

У мене ціла система: одні палки очищаю від кори й обробляю поверхню з виділенням фактури, інші додатково стилізую, якщо розтріскується, то тріщини вмію виділити. Різьблення та стилізації під природне вивітрювання створюють цікавий ефект.

Іноді використовую своєрідне морення, а краї гілок стилізую під природний злам. Цю методику природного зламу згодом став використовувати в арбористиці, моїй професійній діяльності. За цією методикою обробляю дерева поважного віку, де є можливість зберегти гілку, яка не несе загрози надалі: щоб це мало вигляд не кронованого дерева зі звичайним рівним обрізом, а наче природно зламане. І на дереві поважного віку це естетично.

200-річна шовковиця на території Києво-Могилянської академії, найбільша шовковиця в Києві, оброблена за цією методикою. Це завдяки тому, що дерево не обрізалося роками, і була можливість попрацювати з великими гілками.

Раніше я вважав, що моє хобі вузьконаправлене, закрите, яке на широкий загал і не винесеш. Але з часом почав його інтегрувати у профдіяльність. У місті багато зрізують живих дерев, а я їх не ріжу, роблю тільки санітарну обрізку, видаляю сухостій. Буває, підсаджую людей на це справу, показую замовникам красу тієї чи іншої палки, а вони потім використовують її в інтер’єрі.

Як і ви, я чув про виставку палок, що пройшла у Львові. Вважаю, це досить непоганий початок, якщо ця тема вийде на широкий загал, люди почнуть цим займатися, особливо тепер, коли всі зосереджені на війні, то це гарна можливість трохи перемкнутися від тривог прийти до себе. Це можливість своєрідного відпочинку, коли спочатку шукаєш у звичайному красу, потім обробляєш, думаєш, що з цього можна зробити, де прилаштувати в інтер’єрі. Виходить свого роду палкотерапія. І вона працює.

Людмила Касьян

ландшафтна архітекторка, кураторка шкільних садів

— Зараз курую два шкільних сади. Маю знаходити те, чим діти насправді цікавляться, закривати їхні потреби — створювати такі простори, що притягують дітей до природи, зацікавлення їх природою.

Для мене палки та всі природні матеріали — частина адаптації до квартирного простору. Я не здатна жити в квартирі, але зараз змушена. Без палок не уявляю собі свою оселю. Прямі кути, білі оці пластикові вікна, підвіконня закладаю палками, рослинами, камінням, це мій спосіб адаптації.

Також використовую їх у роботі. Приношу дітям, прикрашаю ними простір, створюю для школи сезонні декорації, композиції, де використовую палки. Зараз робитиму дітям ксилофон із палок.

Живу поруч із парком на Воскресенці, знаходжу палки там, щось тягну з подорожей. Іноді підбиваю чоловіка, їдемо на природу, і звісно, додому веземо палки, рослини, каміння. Ще збираю лікарські рослини. Радію, що є машина з багажником, тому можу привезти палки більші, об’ємніші.

Подобається сосна, бо вона кручена. Люблю місця, де є шанс побачити палки у воді, так вони найкрасивіші. Коли довго полежать, вони вибілюються, стають гладенькими й такими скульптурними, що не потрібно ніяк не обробляти й у них нічого не заводиться.

Раніше я обробляла палки з лісу, інакше можна додому принести короїда і він поселиться в меблях. Тому клала палки в духовку, прожарювала, щоб ніхто звідти не повилазив. З палками для нашого саду теж треба обережно, щоб не принести якогось шкідника, який попсує сад.

Потім палки кудись прикручую, на них можна щось вішати. У шкільному просторі на них дещо чіпляю, прилаштовую якісь композиції, використовую як опору. Палки самі є композицією і місцем для композиції.

У нас є загороджене поле біля школи, туди мають доступ діти житлового кварталу. Місцеві діти спочатку приходили на поле грати в футбол. На початку літа діти побачили, що на полі складені палки. Це були різні палки, ми їх важко діставали. У місті взагалі не дістанеш палок, тому хтось звідкись привозить. У молодому ЖК дерева ще молоденькі, палок ніде взяти і це прямо раритет. І діти прийшли по палки, вони їм потрібні. Добре, коли їх достатня кількість, бо якщо мало, діти починають битися ними або за них.

На мою думку, природні матеріали — необхідний елемент виховання дітей. Матеріали, які не мають прямого визначеного функціоналу, а діти самі мають придумати, що з ними робити. Тому я топлю за пригодницькі дитячі майданчики. Я бачу, як діти приходять гратися на майданчик біля мого будинку. Неподалік там смітник, а біля нього складають габаритне сміття, викидають меблі. Коли комунальники обрізають дерева, теж туди складають. І діти приходять і звідти щось тягають. Бо саме палок їм бракує.

Готові пластикові майданчики — не для розвитку, вони провокують на них написати, видряпати. Дитина природно налаштована на дослідження. Вона досліджуватиме тим способом, який ви їй залишите. Якщо це буде готовий пластиковий об’єкт, вона буде досліджувати його всіма доступними способами. Якщо це будуть палки, вона з ними щось буде створювати.

Ася Харитонська

мама

— Ми почали збирати палки вісім років тому, коли синові було роки два-три. Спочатку він знаходив їх у будь-якому місці. Ми тоді жили у квартирі, тож складали знайдене в куточку загального коридору.

У 2022-му, коли ми вимушено подорожували Європою, він примудрився знайти палку посеред Відня, де п’ять дерев і все закладено бруківкою. І ми тягалися по всьому Відню з тією палкою!

Коли народилася молодша донька, вона швидко підхопила зацікавленість брата. У її візочку завжди повно палок і тепер усе наше подвір’я в палках. Вони всі різні. Якщо палка особливо цікава, вона посідає особливе місце.

Старшому зараз 10, молодшій майже три. Коли приходять друзі дітей, усі в захваті від цих палок. Б’ються, ними наче на мечах, кидають їх.

Коли приходять друзі з собаками, то й собаки тягають, жують ці палки. Інколи так розгризають, що роблять унікальними, з зазубринками. Ідеально для підв’язування, бо з зазубрин нічого не спадає, чудово тримається.

У власному будинку з палками стало легше. Поруч лісосмуги та сусіди, які обрізають власні декоративні дерева. Якось сусіди спиляли кучеряву вербу, таку покручену з цікавезними палками. Ми з сином позабирали, бо вони хотіли викинути, тягнули цілий багажник вербових палок. Зараз використовуємо як опори для в’юнких рослин: кліматисів, ожини, духмяного горошку, настурції тощо. Це красиво. Ще зробила парканчики для городу та квіточок і основу для декоративного великоднього віночка, який додавав настрою.

З цікавих знахідок є соснова палка цікавої перекрученої форми, сильно погризена собаками, ми знайшли її взимку в Парку партизанської слави. Син нею колупав лід на озерах, йому було цікаво, чи він потріскається. Зараз ця палка прикрашає у нас квітник.

Є в колекції й палка в формі пістолета, це її природна форма.

Серед прикольних є товсті стебла любистку: коли зрізані підсихають, то на вигляд майже як бамбук, поводяться як бамбук, тільки пахнуть любистком. Це зараз дитячі улюблені палки-мечі для боїв. Ще є палка Тризуб. Син із нею носився роки два чи три. Ми перевезли її з квартири в будинок і тут використовували для всього: як опору для троянди і для помідорів, і діти нею гралися. Потім її догриз сусідський собака.

Коли десь гуляю й бачу, що хтось щось підрізає, можу взяти свіженьку гілочку, щоб поставити воду. Часто вони дають корінці, потім можна саджати та прикрашати подвір’я.

Нещодавно познайомилася з сусідкою, вона флористка й шукала, хто з сусідів купив дрова, щоб попросити кору. Корою обклеює коробочки, в яких збирає чоловічі букети з овочами та ковбасками. Я показала їй свої палки, і ми зійшлися. Навіть подарувала їй кілька штук зі своєї колекції. Вона обіцяла з них зробити декори.

Навесні вирішила зробити на городі розумні грядки, у них за технологією закладається деревина, її треба багатенько. Усе думала, де її взяти, бо сад так рано ніхто не обрізає. І якраз після заморозків приїхали комунальники та підрізали дерева під електричними проводами. Так у мене з’явилась купа різних палок і гілок. Ми з донькою ставили їх на візочок і везли. Гілки здорові, тягнулись за нами по дорозі. Стали місцевими зірками, всі нам привітно махали і посміхалися. Бо дворічна дитина, яка у візочку міцно тримає величезну палку, що тягнеться по дорозі, і за нею біжать місцеві собаки, — цікаве видовище.

Близькі та друзі по-різному ставляться до захоплення. Є друзі, які радіють, що можна мене покликати на допомогу, коли вони обрізатимуть свій сад. Сусіди кличуть повибирати щось цікавеньке. Забрати можу все: красиве — на декор, решту на шашлики. Інші залишки — в розумні грядки.

Чоловік не сильно розділяє нашу з дітьми любов до палок. Але, здається, звик і перестав з цим боротися. Коли трирічна донька затягла в хату одну з красивих покручених палок і сказала, що прикрасить нею кімнату, чоловік змирився з тим, що палки подобаються всім, окрім нього.

Нещодавно були з дітьми за кордоном на морі. Штормом на берег викинуло шмат деревини, яка давненько була у воді: з дірочками, вкрита морськими водоростями цими. Довелося цей шмат деревини з Іспанії тягти додому, бо син її дуже захотів. Привезли, вимили щіточками, висушили й тепер ця прикраса стоїть в сина на підвіконні, він усім її показує.