Дон Кіхот з ганчіркою для київського транспорту

Станіслав Шепелєв — незвичний пасажир міського транспорту. У нього завжди з собою сумка з двома пляшками: водою та слабким розчинником, а ще — кілька цупких ганчірок. Комунальний транспорт — його власна арена боротьби із київськими маркерниками. Хто і для чого розписує написами салони трамваїв та чи може протистояти цьому одна людина?

— Те, чим я займаюся, — це по-любому боротьба. Нелегальні написи у транспорті є вандалізмом. Я борюся з цим явищем, витираю ті написи. Звісно, успішною моя боротьба не буде ніколи, бо у людей вироблена толерантність до таких порушень. Але донкіхотствувати необхідно.

Вже не пам’ятаю, коли це почалося. З дитинства захоплювався транспортом. Але якщо порівняти мене з транспортними фанатами, то вони просто технарі, закохані у конкретний тролейбус. Я — пасажир, люблю, коли мене возять, а транспортна мережа працює без збоїв.

Якось став свідком такої сцени, коли людина грубо відмовилася сплачувати проїзд. Заявила кондуктору: «Не буду платити, бо ваш тролейбус брудний». Здивувало, що людина таки сіла в цей тролейбус, а побачивши бруд, не вийшла на наступній зупинці і не замовила таксі, а продовжила їхати далі. Для мене то був правовий колапс і перший поштовх: а чому б мені не зайнятися цим питанням?

Згодом я зрозумів, що юридично відповідальне за стан транспорту депо. Там повинні всі написи відтирати, бруд прибирати, понівечене лагодити. Але ж ми всі бачимо, що депо чомусь не справляються. Трохи поспілкувався з різними людьми і зрозумів: транспортникам це просто нецікаво. Пасажири ж хочуть, щоб транспорт був охайним та доглянутим. Тож почав писати скарги на лінію 1551. Вони були успішними, написи витиралися, але повільно — по два-три тижні проходило. Я зрозумів, що цей спосіб ефективний, але повільний. Тоді почав дописувати у скарги, що готовий прийти на допомогу. З одного трамвайного парку прийшла відповідь: мене запросили на зустріч. Виявилося, що вони хотіли взяти мене прибиральником. Але в мене вже є офіційне місце раз, де я отримую в кількадесят разів більше, ніж пропонує парк. Тоді я і подумав: а чому б мені самому під час рейсів не покращувати ситуацію?

У пункті 4.1 правил користування трамваєм-тролейбусом чітко прописано, що пасажир зобов’язаний дбайливо ставитися до транспортного засобу, його обладнання тощо. Пописати маркером, розбити шибку, поламати сидіння — явно не дбайливе ставлення. Раніше це називалося вандалізмом. Чомусь коли людина приходить в кафе або ресторан, в неї не виникає бажання пописати там стіни або порізати сидіння. А в транспорті мало хто думає, що треба поводитись із повагою до майна комунального підприємства або приватного перевізника. Наче і кафе, і тролейбус — наше спільне міське середовище, але для кінцевого споживача послуг не так.

Все це не робить комунальний транспорт привабливим та зменшує бажання громадян ним користуватись. Існує теорія розбитих вікон: як тільки розіб’ють одне, і це лишиться безкарним та невідремонтованим, скоро у будинку будуть розбиті всі вікна. Ця теорія діє і на транспорті. Все починається з малого: написи, понівечені сидіння, побиті шибки, а потім — поламане електрообладнання.

Такі дії мають бути покараними, аби демотивувати шкідників робити це надалі. А зараз люди, які роблять написи в транспорті, визначають свої дії як певну ступінь крутості, спосіб реалізації. Зазвичай пишуть свій нікнейм в соціальних мережах або назву телеграм-каналу. Коли їжджу транспортом, постійно помічаю такі «витвори». Основна мета написів — додати популярності собі, коханим.

Мені доводиться знищувати їх сотнями. В метро, до речі, написів менше. На мій погляд, КП «Київський метрополітен» на відміну від КП «Київпастранс» має краще налагоджені процеси прибирання вагонів та підготовки до роботи на лінії. Звісно, і в метро зустрічаються написи, але їх набагато менше. Я навіть ставав свідком ситуацій, коли вандалів виводили з метро інші пасажири.

У мене завжди з собою дві пляшки. В одній вода, в іншій — дуже слабкий розчинник. А також три цупкі ганчірки. До того, як почав цю усвідомлену діяльність, працював у ЖЕКу. З тих часів в мене залишився померанчевий жилет. Зазвичай я потрапляю у транспорт не у години пік, коли ще небагато людей. Як є можливість, займаю кілька сидінь: на одне кладу сумку, на інше — того жилета. Тоді я спокійно приведу до ладу одне сидіння, потім перейду на друге, зроблю те саме. Тільки одного разу зіткнувся з негативною реакцією оточуючих. Людина казала: «Не треба, все одно завтра прийдуть уроди, які тут щось намалюють!»

Іноді навіть мрію зустріти того хлопака або дорослого лоба, які розписує транспорт написами. Не для того, щоб зробити зауваження, а щоби зрозуміти, що движує людьми. Хочу зрозуміти мотиви. Аналіз написаного дає певне розуміння, але його мало. Якось зайшов на один з телеграм-каналів, про який був напис. Побачив, пробачте, пацанчика, який ще не виріс із дитячих штанів, канал містить його хвалькуваті думки, а вершина його мрій — круте авто типу ламборджині. Звісно, зустрічається і реклама каналів, які продають наркотичні речовини. Як правило, вандали — це хлопці, мабуть, в них більше жага визнання. Не виключаю, що серед вандалів є дівчата, проте не стикався.

Якщо дивитися на зовнішній вигляд, то в інших містах країни нечасто побачиш недоглянутий транспорт. Коли ж говорити про написи у салонах, то буває різне. Я, звісно, люблю Вінницю, але навіть там зустрічаються написи. Пишуть маркерами у транспорті всюди — в Одесі, Запоріжжі, інших містах. Але київські маркерники безумовні лідери. Дуже люблю транспорт Львова, незважаючи на його певні приколи. Взагалі подобаються міста, які підтримують своє середовище доглянутим.

Читайте також: Богдан Гдаль: почни з себе та зміни місто;

Транспортные фанаты: многотонная любовь, романтика покатушек и немного ретро;

Катайся, как в Европе. 5 изменений для столичного транспорта;

Маршруты-рекордсмены Киева;

Засияют колпаки: как активисты меняют столичный транспорт.

Давай дружить в , самые крутые фотки лови в , все самое важное и интересное в , кратко и по делу в .