Фото: Анастасія Мантач
Гамлет на біговій доріжці, єдиноріг і дим-машина — в театрі «Золоті ворота» пройшли перші покази вистави «Hamlet TBD». Вікенд відвідав, отримав яскраві враження та розказує, чому це треба побачити.
Звісно, це не той «Гамлет», що знайомий нам зі школи. Режисерка Тетяна Костинюк зробила постановку за п’єсою «Розенкранц і Гільденстерн мертві» британського драматурга Тома Стоппарда.
Уявіть: ви прокидаєтесь без розуміння, хто ви і де, але раптом починається вистава — і тепер у вас є ролі. Так сталося з нашими головними героями. П’єси Шекспіра досі стають натхненням для багатьох письменників, кінематографістів і театральних режисерів, адже з відомими усім творами легко гратися: витягуєш з них цікавий тобі аспект і виходить зовсім інша історія.
У Шекспіра Розенкранц і Гільденстерн — другорядні персонажі, яких король використовує, щоб позбавитись від Гамлета. Стоппард змусив їх задаватися екзистенційними питаннями. У постановці театру «Золоті ворота» вони уособлюють безпорадність перед зовнішніми обставинами, загадковою чужою волею чи долею. Потрапляючи всередину п’єси, вони намагаються зорієнтуватися за допомогою логіки та здорового глузду, але у світі театру свої закони — і дія продовжується, хай що ти робиш.
Така абсурдна ситуація вимагає відповідного втілення на сцені. Єдиноріг на афіші постановки ніби натякає на сон і фантазію, але їхні межі дуже пластичні й виокремити між ними хоч один чіткий шматочок реальності важко. Вже незвичайне привітання для глядачів налаштовує на сюрреалістичний лад, а епатажні образи та розкута поведінка, якої не очікуєш від героїв класичного театру, наприклад, пристрасна сцена між Гертрудою та єдинорогом, тільки підсилює це відчуття. Врешті глядачі почуваються майже такими ж розгубленими, як і персонажі.
Знайомий сюжет проглядається десь на тлі, але він тільки створює структуру для безпосередньої дії. На сцені «Золотих воріт» Розенкранц і Гільденстерн відчуваються нашими сучасниками і, можливо, співвітчизниками, які намагаються знайти сенс в абсурдній реальності.
Візуально це напрочуд цікаво — дзеркальні панелі, гра світла, приховані мікрофони, які розмежовують звук ніби з двох реальностей — звичайної, нашої, до якої відносяться головні герої, та театральної, з усіма її перебільшеннями, гримом і димовою завісою.
Чудовою знахідкою стала бігова доріжка, яка дозволяє Гамлету збільшувати та зменшувати напругу під час монологів і додатково демонструвати свій моральний стан.
У невеличкому залі театру персонажі знаходяться майже на відстані витягнутої руки, тому за них ще більше вболіваєш, хоча розв’язка вже відома.
Абревіатура TBD зі сцени не пояснюється, але в сучасному листуванні може означати «To Be Determined» або «To Be Decided», що українською перекладається, наприклад, як «ще не визначено». Тобто це сучасний аналог гамлетівського монологу «Бути чи не бути». Загалом «Hamlet TBD» — це яскрава емоційна п’єса, яка могла б видатися комедією, якби так не нагадувала незбагненний перебіг нашого життя.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Крок уперед. Як у Києві готували балет Баланчина;
Містична вистава «Тигролови». Як сміливі запалюють зірки;
«Дивний випадок із собакою у нічний час»: як дивитися незвичайну виставу;
