Другий після Шекспіра. Де дивитися Мартіна Макдону в Києві

Фото Drew Anthony Smith для Observer

Режисер, який ламає правила, драматург, що тіснить на сцені Шекспіра. Вікенд розказує про режисера Мартіна Макдону та постановки за ним в різних театрах Києва. Готуйтеся до табуйованих тем, чорного гумору та моральної неоднозначності.

Мартін Макдона — не тільки успішний кінорежисер, він входить до переліку найбільш популярних драматургів: його твори ставлять в театрах світу частіше за інших авторів. У Британії він навіть мав історичне досягнення: став другим після Шекспіра, чиї чотири п’єси одночасно йшли у Лондоні. Його історії переважно відбуваються в маленьких ірландських поселеннях, то що ж приваблює до них глядачів?

Ви можете знати Мартіна Макдону як партнера Фібі Воллер-Брідж, головної акторки та сценаристки серіалу «Погань». Або як режисера таких кінохітів, як «Залягти на дно в Брюге», «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі» та «Банші Інешеріна». Але в кіно він пішов вже після гучного успіху в театральному світі. Та й режисером став швидше з необхідності, бо бажав мати більше контролю над втіленням свого задуму, ніж зазвичай має сценарист.

Культове кіно

З шести фільмів Мартіна Макдони-режисера чотири номінувались на Оскар, п’ять — на БАФТА, а оскільки шостий вийшов цього року, то він зможе підвищити цей рахунок в 2027-му. «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі» та «Банші Інешеріна» отримали Золотий глобус як найкращі драми та за сценарій.

Перший фільм Макдони «Шестизарядник» був короткометражним, за нього режисер отримав свій поки що єдиний Оскар.

«Сім психопатів» — чорна комедія про сценариста Марті, який шукає натхнення в спілкуванні з реальними психопатами, тоді як його друг-актор Біллі займається викраденням собак, щоб повертати їх власникам за винагороду. Випадково викравши улюбленця жорстокого гангстера, Біллі перетворює життя на кривавий бойовик.

«Залягти на дно в Брюге» — кримінальна трагікомедія про двох кілерів, які переховуються в невеликому туристичному місті, бо один з них на завданні випадково застрелив дитину. Головні ролі виконали ірландські актори Брендан Глісон та Колін Фаррел. Чорний гумор і меланхолія створили таке ж влучне поєднання, як і ця парочка, а разом з абсурдними ситуаціями та красою Брюге вони надійно помістили стрічку на високе місце в серцях кінолюбителів.

«Три білборди за межами Еббінга, Міссурі» — складна історія про пошук справедливості. Френсіс Макдорманд грає жінку, чию доньку зґвалтували та жорстоко вбили. Поліція не поспішає нікого заарештовувати, тому вона винаймає три білборди, де розміщує нагадування про злочин. Але місцевих більше турбують білборди, ніж вбивство дівчини, адже багато хто співчуває невиліковно хворому шерифу. Стрічка отримала визнання як публіки, так і критиків.

Фільм «Банші Інешеріна» отримав дев’ять номінацій на Оскар. Ця трагікомедія про двох друзів, що живуть у маленькому селищі на вигаданому ірландському острові Інешерін. Один з них раптово вирішує перестати спілкуватись з іншим, що матиме низку сумних, абсурдних та жорстоких наслідків. Тут знов зустрівся чудовий дует Глісона та Фаррела, доповнений яскравим юним Баррі Кіоганом.

«Дикий кінь номер дев’ять» Френсіс МакДорманд новий фільм майстра, який виходить в український прокат 6 листопада. Це історія про агентів ЦРУ на острові Пасхи, які «борються не лише зі змовами, а й зі своїм темним минулим».

Не тільки кіно

Окрім кіношних, Мартін Макдона тричі отримував театральну Премію Лоренса Олів’є. Макдону відносять до британської театральної течії In-yer-face (що у вільному перекладі може звучати як «прямо в пику»), котра панувала в 1990-х і позначила бунт проти минулого, політкоректності, пафосу. Замість традиційних творів прийшла буря нових яскравих п’єс про сучасне життя, і вони справді відрізнялися від того, що існувало раніше. Моральна неоднозначність, чорний гумор і табуйовані теми — ось три дикобрази, на яких тримався In-yer-face. Ну, бо слони — це занадто класично.

Протягом кількох запаморочливих років театр був новим рок-н-ролом — справді крутим місцем,

— театральний критик Aleks Sierz.

Театр відтворював тодішню естетику, що базувалася на героїновому шику та фільмах Квентіна Тарантіно. Відвідування театру стало дещо екстремальним досвідом, адже дія на сцені вторгалася у особистий простір глядачів, піднімаючи морально незручні теми, демонструючи шокуючі сцени та щедро використовуючи лайку. Театр також був місцем національного самовизначення — драматурги використовували не літературну англійську, а її діалекти, наприклад, Макдона — ірландо-анлійський.

Драматург, який не любить театр

Макдона каже, що сам не дуже любить ходити в театр, його смаку більше відповідають фільми Мартіна Скорсезе та Серджіо Леоне. В юності постановки були для нього задорогими та нудними, і він ходив на них, лише щоб побачити улюблених кіноакторів. В інтерв’ю The Guardian драматург називає «Справжній Захід» Сема Шепарда, «Вбивцю Джо» Трейсі Леттс та «Американського буйвола» Девіда Мамета єдиними п’єсами, які йому коли-небудь подобалися. «Я ходив на Мамета, бо там грав Пачіно, але здебільшого вся ця театральна справа викликає у мене сильний дискомфорт, аж до того, що я реагую так само, як мої батьки — знаєте, “Театр не для таких, як ми”». І попри це, його п’єси отримали успіх ще до досягнення автором 30 років.

Розділяючи кіно й театр за механізмами впливу на глядача, Макдона каже, що його п’єси не будуть екранізовані.

Ірландець чи ні

Батьки Макдони родом з Ірландії, і хоч сам Мартін народився і досі живе в Лондоні, він багато часу проводив з ірландськими родичами та часто відвідував Ірландію. Більшість його п’єс розгортаються у маленьких ірландських селищах, ізольованих на островах затоки Голуей. Але історії, які розказує Макдона, далекі від красивої пасторальної картинки, він звертається до темряви в людині, розкриває чвари, злість та насильство, що вирують у таких замкнутих спільнотах та серед найближчих людей.

Крім звинувачень у аморальності та надмірній жорстокості, Мартіну Макдоні закидають трансляцію культурних стереотипів про шалених, небезпечних і некультурних ірландців, а також те, що він не може називатися справжнім ірландцем. Митець стверджує, що не вступає в такі суперечки. «Я … не відчуваю, що маю захищати те, що я англієць, чи те, що я ірландець, бо, певною мірою, я не відчуваю ні того, ні іншого. А, з іншого боку, звичайно, я і те, й інше». Важко заперечити справжність його ірландської самоідентифікації, коли згадати, що незадоволений пишними тостами на честь Королеви Британії Макдона сказав «від’їбатися» Шону Коннері, який просив його поводитись тихіше.

Чим особливий стиль Макдони

Серед музичних вподобань, які найбільше повпливали на його становлення, Макдона називає Nirvana, Sex Pistols та The Pogues. Його стиль драматургії теж можна порівняти з панком та гранджем. Всі його п’єси містять шокуючі сцени, а також часто переповнені відчуттям похмурості, нігілізму та відчаю. Він тримає глядача у напрузі, перемикаючись між жорстокістю і сміхом.

Гадаю, я ходжу по межі між комедією та жорстокістю, бо, на мою думку, одне висвітлює інше. І так, я схильний заходити якомога далі, бо, на мою думку, можна бачити речі чіткіше через перебільшення, аніж через реальність.

Критики стверджують, що кінець 20 століття створив стійку аудиторію, яка потребувала жорстокості для розкриття тем, що потребують обговорення. Макдона стверджує, що ми всі буваємо жорстокі тим чи іншим чином, але сенс його творів не у цьому. Глядач може співчувати та емоційно під’єднуватись до негативних персонажів, попри їхні жахливі вчинки видно їхню трагедію. І все це подано не як пафосна, позбавлена реальності п’єса, а як життєва історія зі знайомими типажами.

Чому його п’єси популярні в усьому світі

Хоча творчість Мартіна Макдони зрозуміла та приємна далеко не всім, театральні режисери продовжують працювати з його п’єсами, відкриваючи їх і відкриваючись у них.

Можна сказати, що п’єси Макдони відповідають класичним вимогам, адже, за Аристотелем, трагедія повинна викликати гнів, страх, співчуття, і цим змушувати глядача відчувати духовне переживання. Можливо, перші дві складові тут все ж переважають, викликаючи полярні реакції публіки: одні хочуть вийти на сцену та зупинити те, що відбувається, а інші вирішують, що це найкраще, що вони коли-небудь бачили. Але такі п’єси однозначно змінюють уявлення про театр, звільняють його від клейма «для обраних», знімають вінець облагородженості.

Окрім специфічного ірландського діалекту англійської мови, що використовується в п’єсах Макдони, усе інше можна вважати універсальним. Його Ірландію можна знайти в усіх куточках світу, якщо інтерпретувати її як місце вічної боротьби між добром і злом в людині, а ірландські селища — як наші душі, де гніздяться особисті слабкості, пороки, обрáзи та надії. Ці п’єси гарно локалізуються саме тому, що будь-хто, жодного разу не бувавши в Ірландії, може уявити розіграні ситуації.

Режисер «Каліки з острова Інішмаан» Кирило Кашліков влучно сказав: «Мені здається, не лише ірландці знають, як болить душа від самотності…»

Звісно, через переклади важко відчути особливості мови автора. Часто театри не готові шокувати публіку, окрім перерахованого вище, ще й «вуличною» мовою, тому згладжують лексику. Це трохи змінює настрій п’єс, але в той же час робить поріг входу для театралів нижчим.

Чи всім глядачам це потрібно? Звісно ні. Чи всім варто це спробувати? Ну, ми б радили. Але з урахуванням вашого морального стану! Ще раз наголосимо, що у п’єсах Макдони часто є психологічне і фізичне насильство.

П’єси Макдони в Україні

Перш за все: якщо ви більше любите літературу, ніж театр, у 2020 році у Видавництві Анетти Антоненко виходила збірка з трьома п’єсами Макдони — «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані». Насолоджуйтесь!

На відміну від Шекспіра, у Макдони лише 9 п’єс. Не всі вони однаково популярні серед театральних режисерів. То які ж сюжети вибирає Макдона? Нижче опис п’єс та їхні постановки у нас (список не вичерпний). Обережно, є спойлери!

«Королева краси з Лінана»

У центрі п’єси стара Меґ та її дочка Морін, які живуть у сильній взаємній антипатії. Морін втомилася доглядати за прискіпливою та хитрою матір’ю, яка, на її думку, прикидається більш немічною, ніж є насправді. Коли Морін починає плекати надії на стосунки і власну сім’ю, мати робить все, щоб не дати їм шансу втілитись. При цьому психічний стан обох не можна назвати стабільним. У п’єсі є сцени тортур (засовування руки в гарячу олію) та вбивства, а також багато морального насильства. У психологічному плані п’єса зосереджується на динаміці влади між Меґ та Морін.

Найближчі вистави:

6 листопада — Майстерня С. Калантая та І. Капінос (Київ, Teatroom), режисер Павло Шпегун.

20 листопада — «Театр для людей» (Харків), режисер Андрій Лебідь.

22 грудня — Театр «Золоті ворота» (Київ), режисер Максим Голенко.

Минулі постановки:

Київський національний академічний Молодий театр, режисер Андрій Білоус.
Театр імені Леся Курбаса (Львів), режисер Ігор Задніпряний.
Сумський національний академічний театр імені Щепкіна, режисер Дмитро Демков.
Аматорський театр «БУ!» (Вінниця), режисер Григорій Сиротюк.

«Каліка з острова Інішмаар»

Біллі Клейвен — сирота-інвалід, який живе у прийомній родині на острові Інішмаар. Місцеві жителі регулярно висміюють його стан та дивні звички. Біллі дізнається, що Роберт Флаерті знімає документальний фільм на сусідньому Інішморі. Стверджуючи, що він захворів на туберкульоз і йому залишилося жити близько трьох місяців, Біллі переконує знайомого взяти його в поїздку на Інішмор, звідки він їде до Америки на кінопроби. Коли фільм виходить в кінотеатрах, всі впевнені, що Біллі вже помер, але кіносеанс розкриє різні місцеві таємниці.

Найближчі вистави:

21 листопада — Театр «Березіль» (Харків), режисер Степан Пасічник.

Минулі постановки:

Національний театрі імені Лесі Українки (Київ), режисер Кирило Кашліков.
Рівненський обласний український музично-драматичний театр, режисер Володимир Петрів.
Харківський академічний драматичний театр імені Шевченка, режисер Степан Пасічник.
Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Шевченка, режисер Андрій Бакіров.
Дніпровський драматичний молодіжний театр «Віримо!», режисерка Катерина Слюсар.

«Людина-подушка»

Не-ірландська п’єса Макдони. Її називають кафкіанською антиутопією. Катуряна, автора коротких оповідань, у яких часто зображено насильство над дітьми, допитують два детективи. Виявляється, що його брат Міхал під тортурами зізнався, що вбивав дітей під впливом цих оповідань, а Катурян нібито йому допомагав. З розвитком сюжету глядачі дізнаються про страшні події в дитинстві Катуряна та Міхала, що стали основою таланту першого і причиною безумства другого, але каральна машина вже запущена.

Найближчі вистави:

12 листопада — «Малий театр» (Київ), режисер Павло Харченко.

Минулі постановки:

Перформативна вистава в рамках проєкту «Книжка на сцені», «Малий театр» (Київ), режисерка Олена Апчел.
Центр сучасного мистецтва «Дах», режисер Владислав Троїцький.
Театр «Сузір’я» (Київ), режисер Тарас Бенюк.
Дикий театр (Київ), режисер Денис Капустін.
Херсонський театр імені Миколи Куліша, режисер Сергій Павлюк.

«Самотній Захід»

Колмен і Вален Коннор — два брати, батько яких нещодавно помер від нещасного випадку з дробовиком (насправді, навмисне застрелений одним з братів). Єдине, що цікавить Валена, — це його матеріальні блага, а єдине, що цікавить Колмена, — це діяти на нерви Валену. Брати безжально та бездумно цькують один одного. Їхні стосунки глибоко непокоять місцевого священика, отця Велша, який переживає кризу віри. У поведінці братів він бачить усе те, що йому не вдалося виправити у своїй парафії. Отець впадає в депресію та топиться, залишивши братам листа, де благає їх відновити нормальні стосунки, оскільки від цього залежить, чи його душа потрапить в пекло. Але чи здатні вони на таке?

Минулі постановки:

Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра (Київ), режисер Олександр Соколов.

Варто зазначити, що Мартін Макдона в 2024 році відмовився від авторського гонорару з цієї постановки — на час війни в Україні та протягом трьох місяців після її завершення.

Театр «Срібний острів» (Київ), під назвою «Брати».

«Лейтенант з Інішмора»

Один чоловік на острові Інішмор звинувачує хлопчика у вбивстві кота. Цей кіт — улюбленець його сина Падрайка, якому чоловік боїться повідомити правду. Член Ірландської національно-визвольної армії, відомий як Божевільний Падрайк (настільки божевільний, що його не взяли в Ірландську республіканську армію), катує наркоторговця, вириваючи йому нігті на ногах. Прямо посеред процесу він отримує повідомлення від батька, що його улюблений кіт захворів. Стрімголов примчавши додому, Падрайк дізнається, що кота вбили його вороги, і влаштовує криваву помсту.

Минулі постановки:

Дикий театр (Київ), режисер Максим Голенко, під назвою «Кицюня».

«Усікновення руки в Спокані»

Таємничий чоловік на ім’я Кармайкл шукає свою зниклу ліву руку вже 27 років. Двоє закоханих, Тобі та Мерілін, стверджують, що володіють його давно відрізаною кінцівкою, і прагнуть отримати винагороду, яку Кармайкл пропонує за її повернення. Ексцентричний портьє готелю Мервін втручається в угоду, і його присутність загрожує зіпсувати весь процес. Свою постановку цієї п’єси Молодий театр охарактеризував як «легку комедію з глибоким підтекстом, яка дарує не лише сміх, а й справжнє тепло».

Минулі постановки:

Київський національний академічний Молодий театр, режисер Андрій Білоус, під назвою «Однорукий».

«Череп у Коннемарі»

Ця п’єса обертається навколо Міка Дауда, алкоголіка, який працює гробарем. Його робота полягає в викопуванні та розбиванні старих кісток, щоб звільнити місце для свіжих трупів. Тепер Мік має викопати останки своєї дружини, і разом з ними він розкопує минуле, оскільки Міка звинувачували у її вбивстві. Він жахається, виявивши, що її більше немає там, де він її залишив.

«Кати»

Гаррі — другий найкращий кат у Британії. Він бореться за скасування страти через повішення, але коли таємничий гість заявляє, що викрав дочку Гаррі, будь-які гуманістичні прояви зникають з дій ката.

«Дуже-дуже-дуже темна матерія»

У п’єсі Макдона приписує темний секрет двом визначним європейським письменникам — Гансу Крістіану Андерсену та Чарльзу Діккенсу. В цій реальності їхній успіх побудований буквально на «літературних неграх» – двох конголезьких пігмейках, яких письменники тримають в полоні, поводячись з ними недбало, через що конолезка Дікенса помирає. У п’єсі також з’являються бельгійські мандрівники в часі, які бажають вбити другу конолезку, щоб вона не змогла перешкодити їх колоніальним звірствам.

Щоб ви не вибрали — літературу, театр чи кіно — Мартін Макдона принесе вам яскраві емоції, хоч і не факт, що позитивні. Та хто не ризикує, той не отримує катарсис!