Суп, аніме та сакури: де шукати Японію в Києві

Японія наче маленька країна, але всякого японського у Києві дуже багато. Їжа та солодощі, магазини та спорт, мистецтво та сакури — чого тільки не знайдеш в українській столиці! До 11 лютого, дня заснування Японії, Вікенд проконсультувався зі справжніми японофілами та зібрав кілька цікавинок, які пов’язують Київ та східну країну.

Кількість суші-барів та ресторанів японської кухні на одного мешканця Києва — один з найяскравіших показників любові киян. Проте є версія, що справжня причина такої популярності — результат маркетингу японського уряду, який поставив собі амбітну мету — створити армію шанувальників місцевої кухні по всьому світу. Начебто уряд країни планує зробити японську кухню третьою за поширеністю у світі після французької та китайської.

Можна сказати, що в Києві реалізація цієї програми йде цілком успішно. Суші-сети стали вже традиційною їжею для киян. Тепер в них нова забавка — порівнювати рамени від різних закладів та вирішувати, який з них найраменніший. Рамен — це популярний японський фаст-фуд, який впевнено можна назвати київським гастротрендом. Вікенд свого часу також залучився до дослідження теми та провів власну «битву раменів», аби визначити переможців.

Звісно, у Києві чимало магазинів японських брендів. Це і автосалони, і фірмові магазини побутової техніки. Але справжнім улюбленцем киян став бренд Miniso, створений спільно японським дизайнером та китайським бізнесменом у 2013 році. Яскраві мілашні магазини бренду пропонують недорогі товари найширшого асортименту. Там можна знайти все від косметики до техніки, від посуду до білизни.

Кухня та магазини — далеко не єдина популярна японська тема у Києві. Років вісім тому усю країну заполонили школи гейш усіх масштабів та форм. Там навчали українок бути витонченими та спокусливими водночас. Багато таких шкіл працювало у Києві. Але ідея не пройшла перевірку часом. Може українки вирішили, що мають власні чесноти та цінності, або українські чоловіки не зацінили східних принад. Словом щось пішло не так. Тож школи гейш в нас не прижилися.

Набагато краще склалося з японськими видами спорту: у місті безліч клубів та секцій, де займаються карате, дзюдо, айкідо. Вони давно перестали бути екзотичними чи загадковими для киян. Ось наприклад 23 лютого Федерація айкідо України до свого 20-річчя проводить дитячий фестиваль. Подробиці — на сайті Федерації.

Національна збірна України з сумо входить у трійку світових лідерів протягом 15 років. Сумо — це єдиноборство, в якому на круглому полі два великих за розмірами борці визначають, хто з них сильніший. Бойове мистецтво походить з Японії, зараз воно є олімпійським видом спорту. Слідкуйте за анонсами змагань на сторінці Спортивного комітету у фейсбуці.

Новачків та сенсеїв запрошує на заняття київська федерація кендо — традиційного японського фехтування. Там немає вікових обмежень та вимог до початкової фізичної підготовки. Можна прийти подивитися заняття, аби дізнатися про особливості тренувань. Подробиці для тих, хто готовий стати на Шлях меча, — на сайті федерації.

Де шукати японське мистецтво у Києві? Звісно, у музеї Ханенків. Тут представлені нецке, холодна зброя, предмети для чайних церемоній, декоративні речі. А також — колекція гравюр, яку збирав ще Богдан Ханенко. Як розповідають поціновувачі японської теми, колись у Києві існувала спеціалізована галерея «Нецке», але на жаль, вона не витримала випробувань часом та закрилася.

29 лютого у Національній опері показують японську трагедію «Мадам Батерфляй» («Чіо-Чіо-Сан») італійця Джакомо Пуччіні. Свого часу японська культура вразила композитора свіжістю, поетичністю та глибиною образів. Створенню історії допомогли дві жінки — дружина японського консула у Римі та актриса Сада Якко, до якої Пуччіні звертався, аби відчути особливості інтонації та ритму японської мови. В результаті Чіо-Чіо-сан, ніжна гейша, прозвана метеликом за витонченість, стала найулюбленішою героїнею композитора. Замовляйте квитки на сайті опери.

Не можна говорити про Японію, не згадавши аніме-культуру. У Києві діє аніме-клуб «Міцурукі», який проводить зустрічі шанувальників аніме та японської культури, перекладає та озвучує аніме, адаптує та видає мангу. Сторінка клубу на фейсбуці є найбільшою україномовною анімешною спільнотою у соціальній мережі.

У 2017 році Україна і Японія відзначили 25 років дипломатичних відносин. Що це означало для киян? Що сакур у нашому місті стало ще більше. Звісно, саме «японське місце» у Києві — це парк Кіото між станціями метро Чернігівська і Лісова. Алея сакур тут — найдовша і занесена в книгу рекордів України. Її довжина — 987 метрів, а по обидва боки пішохідної доріжки росте 360 дерев.

Парк закладений у 1972 році, а міста Кіото та Київ є побратимами. Японці подарували парку гранітну пагоду і допомогли створити сад каменів. У ньому ви знайдете камінь почесного сидіння, камінь-охоронець та інші цікавинки. У парку Перемога також шанують японське ландшафтне мистецтво. Там комунальники встановили японський місток, висадили поряд деревця сакури, розбили «сухий струмок» з каменів і створили клумбу в японському стилі.

Найкрутіше місце, яке рекомендують усі київські японофіли, – це українсько-японський центр КПІ. На базі університету імені Ігоря Сікорського центр вже 17 років знайомить з історією, культурою країни, проводить курси японської мови та традиційних мистецтв, різноманітні заходи. Зараз у центрі працюють 17 груп з вивчення японської мови (є й дитячі), 10 груп японських мистецтв. Є бібліотека з японської тематики з книгами, періодикою, аудіо- та відеоматеріалами.

Чим ще можна займатися у центрі?

Грати в ґо та шьоґі (японскі шахи), вивчати партії найкращих майстрів цих ігор.

Знайомитися з мистецтвом ікебана (створення флористичних композицій) та ошібана (пресована флористика, спосіб «писати» картини за допомогою сухоцвітів).

Засвоювати японську каліграфію.

Знайомитись з теорією та практикою носіння кімоно.

Вчитися грати на флейті шякухачі.

Проводити чайні церемонії та готувати традиційні японські солодощі.

До речі про солодощі: 13 лютого — час поринути у алхімію шоколаду та магію японських рецептів. Беремо український гарний настрій, бельгійський шоколад, японський чай Matcha, кіпрські горіхи та спеції. І творімо магію на майстер-класі про традиції святкування Дня Закоханих у Японії та Європі, який пройде у українсько-японському центрі КПІ.

Що треба знати про традиційні японські солодощі? Вони називаються вагасі і на смак європейця не є справжніми солодощами: в них немає ані цукру, ані шоколаду. Японські ласощі готуються з рису, квасолі адзуки, водоростей агар-агар. Але на майстер-класі трохи відійдуть від класики та спробують адаптувати східні рецепти до наших смаків. Побачимо, що з цього вийде.

Адреса: просп. Перемоги, 37, бібліотека КПІ, 4 поверх. Запис за телефоном 204 81 66, кількість місць у групі обмежена.

Сайт центру.