Жодного разу не були в Добропарку? Наша авторка теж. Тепер вона там побувала й написала короткий звіт, визнала власні помилки та додала поради. Тож коли краще туди їхати, що брати, на що дивитися?
Давно поглядала в бік Добропарку — всі ці фото лаванди, півоній, гойдалок серед квітів з’являлися в стрічці, але я все відкладала. І ось зібралася: власне авто, 40 хвилин від Києва — і ти вже посеред сотень гектарів зелені.
Перше враження — дуже красиво і дуже просторо. Навколо природа, неба багато, сонце лагідне, повітря чисте. Початок прогулянки навіть трохи медитативний: ідеш алеєю, дерева шумлять, квіти поруч, а в голові нарешті — тиша, наче злилася з природою. Але потім згадуєш, що квиток коштував 400 гривень, і починаєш трохи нервувати, що треба встигнути подивитися все.
Спершу ми завернули до артоб’єкта «Квітучі серця». Поки вони не квітучі. Але сама інсталяція гарна: великі металеві серця з оздобленням, всередині яких — підвісна гойдалка. Покататися можна, черга невелика. Фотографії виходять романтичні.
Натискайте на фото для збільшення
Далі — лавандова долина. Лаванда ще не в розпалі, але вже пахне, аромат змішується з теплим вітром і шумом листя — кайф. Хтось просто сидів на траві, хтось — позував на фотосесії. Це точно одна з найбільш інстаграмних локацій.
Ми пішли в бік озера Моне — красива назва, і ще гарніший вигляд. У воді вже з’явилося латаття. Квіток багато, особливо біля берегів. Посеред озера — альтанка, а поруч лавочки, де можна помедитувати під квакання жаб. Поруч — тюльпанова гірка, хоча тюльпани вже відцвіли. Залишилися тільки декоративні елементи, та сама величезна лавка-трон і вітряки. Атмосферно, але вже не так, як на квітневих фотографіях.
Далі — долина півоній. І знову — трохи зарано, але бутони вже почали відкриватися. Трапляються розпущені рожеві кулі, ніби глянцеві. Посеред поля стоять м’які мішки, з ними можна фотографуватися. Також багато дітей гралися біля кольорових зайців. Тут точно буде красиво вже за тиждень-два.
Дітям і дорослим подобається зелений лабіринт — невеликий і симпатичний. Далі артоб’єкт «Сінгапурські дерева» — високі металеві конструкції у вигляді квітів, ввечері вони підсвічуються.
Ми покатались на оглядовій каруселі. Ціна — 200 гривень. Це окремий кайф, бо згори Добропарк виглядає зовсім інакше: видно всю геометрію квіткових композицій, масштаби, і хочеш-не-хочеш — кажеш «вау».
Коли прийшов час перекусу, на фудкорті взяла хот-дог і лимонад — смачно і не надто дорого, вийшло близько 190 гривень. У продажу є морозиво, кава, млинці, локшина — вибір не гігантський, але цілком задовільно для перекусу.
Потім ми потрапили на безплатну тюбінгову гірку, де я відчула себе дитиною — безтурботно сміялась і так добре почувалася в той момент!
Наприкінці прогулянки дізналися, що тут є кемпінг, глемпінг і пляж. Улітку можна залишитися з ночівлею, поплавати в озері або в басейні Dobropool. Якщо спланувати не просто пів дня, а мінівідпустку — звучить краще. Але й ціни відповідні — ніч у номері коштує близько 3000 гривень.
Уже на виході побачили квітковий ярмарок, провела там пів години, обирала квіти на свій маленький балкончик.
Кілька лайфхаків
Їдьте зранку: після 12:00 людей стає дуже багато.
Добиратись без авто складно, тому краще на машині.
Візьміть воду, капелюх і сонцезахисний креп.
Візьміть павербанк.
Підпишіться на телеграм-бот «Добрик». У Добропарку багато різних трав, квітів і дерев — часом і не зрозумієш, на що саме дивишся. По мапі важко зорієнтуватися, де знаходимося й що саме перед нами. Не вистачало табличок із назвами рослин або хоча б QR-кодів. Уже дорогою назад ми дізналися про існування боту. Наприклад, він за фото визначає рослину й дає інформацію. Було б класно про це дізнатися ще на вході.
Враження
Добропарк — це не просто поле з квітами. Це цілий світ, де хочеться блукати. Але треба правильно вибрати час, от зараз — міжсезоння. Півонії ще не розквітли, тюльпани вже відцвіли, лаванда ще не на піку. Тож для повного «вау-ефекту» варто почекати середини червня або початку липня.
Не можу сказати, що це була поїздка з ефектом «вау». Проте коли їхала назад, відчула, що справді заспокоїлась і перевантажилася. З цим досвідом я б поїхала вдруге — не метушитись між локаціями, а роздивлятися деталі, відпочити тілом і головою. У парку є ще чимало локацій, які ми не встигли побачити, тому точно повернусь.
Адреса: село Мотижин, Макарівський район (Житомирська траса, 29 кілометр).
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Гарячий список. 50 справ на київське літо;
З Києва на вихідні: 10 крутих місць для перезавантаження та відпочинку;
ПроЗорі: як творили культові митці в Києві;
