Вишивка для модниць: як зібрати київський стрій

Як за вишивкою розрізнити київські регіони та як виглядали модниці раніше? Чи можливо зараз зібрати традиційний стрій? Музей Івана Гончара втілює проєкт «Жива традиція». В його рамках герої та образи унікальних старовинних світлин з колекції музею оживають та переносяться у сьогодення. Ми дізналися, як це відбувається.

Про вишивку Київщини

Територія сучасної Київської області поділяється на чотири етнографічні регіони. Традиційне народне вбрання кожного має свої особливості. Оскільки вишивка була основним способом оздоблення вбрання, то за нею можна впізнати, з якого регіону одяг.

Північна частина Київської області (Чорнобиль, Іванків, Димер, Бородянка) входить до етнографічного регіону Полісся. Тут переважають сорочки вишиті давніми техніками: занизування, заволікання, рідше — хрестик. Ці техніки дозволяють створювати геометричні орнаменти. Колір вишивки переважно червоний або чорний з незначними доповненнями інших кольорів.

Основна частина Київської області на правому березі Дніпра (власне Київ, Макарів, Васильків, Богуслав) належить до етнографічного регіону Середня Наддніпрянщина. Київщина. На цій території завдяки жвавим торговельним процесам найшвидше поширювались всі новинки: імпортні тканини, нові форми одягу, орнаменти та техніки вишивки. Найпопулярнішою тут стає так звана «брокарівська» вишивка — рослинні орнаменти, виконані червоним і чорним кольорами у техніці хрестик. Така вишивка в 20 столітті поширюється і на решту регіонів України, але саме на Центральній Київщині вона стає широко вживаною вже з кінця 19 століття. Але зберігається тут і більш давня вишивка — білим по білому з традиційними геометричними орнаментами або нитками складного вохристого кольору, фарбованими в корі дуба.

Невеличка частина Київської області на лівому березі Дніпра (майже весь лівобережний Київ, Велика Димерка, Калита) належить до етнографічного регіону Середня Наддніпрянщина. Чернігівщина (колись ця територія входила до складу Чернігівської губернії). Характерними є геометричні орнаменти, вишиті технікою гладдю прямою та косою, побутувала техніка вирізування та хрестик. Кольорова гама була досить різноманітною: червоний, чорний, білий кольори. Вишивка могла бути монохромною, або поєднувати ці кольори.

Основна частина Київської області на лівому березі Дніпра (Бориспіль, Яготин, Переяслав-Хмельницький) входить до етнографічного регіону Середня Наддніпрянщина. Полтавщина. Тут побутують сорочки з традиційними орнаментами, вишитими білим по білому. Техніки вишивки дуже різноманітні: гладь пряма і коса, вирізування, ретязь, скісний вивід і зерновий вивід, мережки і, звичайно ж, хрестик. Орнаменти тут не завжди чітко геометричні, часом вони набувають рослинно-геометричного характеру: «ламане гільце», «деревце», «гарбузове листя». Нитки для вишивки могли фарбувати натуральними барвниками — корою дуба, вільхи — або вишивати невибіленими нитками по білому полотну. Наприкінці 19 століття в моду входить червоно-чорна брокарівська вишивка, що поступово витісняє всі давні орнаменти і техніки.

Для вишивки Київської області загалом характерним є одночасне побутування давніх і нових технік вишивки, геометричних і рослинних орнаментів, а також найрізноманітніше їхнє поєднання.

Про репліки традиційного вбрання

Відтворити традиційний український костюм дуже дорого та складно, так само, як скажімо, традиційне японське кімоно.

Для проєкту «Жива традиція», втіленого музеєм Івана Гончара, було відтворено девʼять образів з різних регіонів України. За репліками вбрання зверталися до колекціонерів, власників відшитих зараз сорочок і строїв. У Києві є декілька майстрів, які займаються відшивом традиційного костюма. Вони бувають у Музеї Івана Гончара, досліджують традицію та неймовірно точно відтворюють її.

Наприклад, світлина із романтичною назвою «Танець» була зроблена у 1940-х роках. На ній Олена та Марія у селі Любарці, Бориспільського району, Київської області, танцюють у місцевому вбранні.

Дівчата вдягнені в святкове вбрання:

вишиті сорочки з тонкої крамної (мануфактурної) тканини, що було певним показником статків, адже дозволити собі купити тканину могли не всі,
рясні спідниці, оздоблені тасьмою та складками (ще одне свідчення заможності, адже що більше тканини — то багатше вбрання),
керсетки;
вишивка на сорочках брокарівського стилю — це рослинні орнаменти, виконані у техніці хрестика, переважно червоного і чорного кольорів. Така вишивка в середині 20 століття повністю витіснила традиційні геометричні орнаменти;
святковий головний убір дівчат — вінок зі штучних квітів і восківок, доповнений широкими шовковими стрічками (на жаль, фото не передає яскравої палітри їхніх кольорів);
взуття — сучасне, не традиційні високі шнуровані черевички, а відкриті туфлі. У поєднанні з білими шкарпетками такі туфлі були своєрідним модним трендом того часу;
доповнюють святкове вбрання комплекси прикрас — багато разків кольорового намиста.

На фото-реконструкції для відтворення сорочки першої героїні було обрано домоткане полотно, брокарівський візерунок замінено традиційним геометричним орнаментом (вишивка на уставці та розкидка квадратних елементів по рукаву). Техніки вишивки — коса гладь і штапівка (поверхнево-нашивна техніка). Спідниця оздоблена складками і жакардовою тасьмою, керсетка пошита з оксамиту. Вінок зібраний з паперових завощених квітів і листочків, доповнений восківками і пружинками. Сучасні стрічки кольором підтримують вінок і створюють особливе яскраве обрамлення для вбрання темних кольорів.

На другій героїні сорочка з тонкого фабричного льону з традиційним геометричним орнаментом, вишитим у техніках коса гладь і хрестик. Спідниця з тонкої вовняної тканини оздоблена оксамитовою тасьмою, для відтворення керсетки обрано жакардову тканину. Вінок зі штучних квітів і листочків, з восківками. Сучасні шовкові стрічки доповнюють вінок і додають кольору стриманому, майже монохромному вбранню.