Музична імперія: як працював головний меломан Києва

Він почав з вуличної торгівлі, а згодом створив цілу музичну імперію. Збудував один з найвідоміших заводів міста, відкрив магазин на Хрещатику. Історик Олександр Вітолін розповідає, як Їндржих Їндржишек завоював Київ.

Їндржих Їндржишек був найвідомішим чехом Російської імперії. Невдоволений пануванням Габсбургів, він вирішив розпочати нове життя в Києві. У напівсонному провінційному місті мігрант з Європи не знайшов собі рівних і став одним із найбільших підприємців Києва.

Їндржих Їндржишек народився 25 червня 1857 року в чеському містечку Їлемніце, що вимовляється легше, ніж ім’я нашого героя, і знаходиться на найвищій височині (451 метри) в Західних Судетах. І хоча золоті роки Їндржишека пройшли в Києві, він завжди пишався тим, що народився горянином, і вважав, що працелюбністю має завдячувати саме народженню в горах. Навіть листи він підписував псевдонімом «Горець». Ще однією складовою формулою успіху «Горця» була зустріч у молоді роки під час мандрівок горами з іншим горянином-угорцем. Той на прохання дати хліба погодував парубка, а потім пояснив, що якщо чоловік здоровий і має сили, то має просити не хліба, а роботи. Їндржишек з вдячністю згадував цей урок.

Потрапивши до Києва, Їндржишек почав торгувати. Перший магазин знаходився в його власному наплічнику. Торговий оборот маленької крамниці забезпечувався продажем гармошок і струн. Як тільки капітал вдалося примножити, Їндржишек одразу відкрив у 1883 році свій перший київський магазин музичних інструментів навпроти оперного театру. Підприємницький інстинкт підказував не спинятись, слід за магазином у Києві з’явилась майстерня з ремонту, потім завод з виготовлення інструментів. І нарешті магазин з гучною назвою «Депо музичних інструментів» на Хрещатику (нині в будівлі корпус КНУТКТ імені Карпенко-Карого). А для продажу нот довелося обзавестися й типографією.

У 1903 році Їндржишек почав торгувати зовсім новим для Києва товаром — грамофонними платівками. Успіх змушував розширятись, і «Депо музичних інструментів» переїхало до іншого будинку на Хрещатику, де можна було запропонувати покупцям на вибір одразу 200 піаніно і роялей. У цьому магазині інструментів вистачило б на цілий оркестр, що вже казати про вибір нот. А для тих, хто вирішив заощадити на артистах, в продажу був апарат Вельже-Міньойон, який програвав музику з спеціальних нотних котушок.

Логічним продовженням музичного бізнесу стала поява звукозаписувального кабінету. Микола Лисенко одним із перших відвідав «студію». Архівознавцям вдалося розшукати записи мелодій, награних найкращим композитором старого Києва. Звукозаписувальний кабінет Їндржишека мав один недолік — в ньому можна було зробити запис лише на восковому диску, який для подальшого тиражування відправляли в Берлін.

Їндржишек, бажаючи налагодити в Києві повний цикл звукозапису, переконав музичних ділків Берліну стати його компаньйонами. Так, біля заводу Гретера на Шулявці з’явився завод грамплатівок. Але як тільки виготовили перший тираж платівок, завод згорів. Оскільки на території було багато легкозаймистих складових, то після пожежі фактично нічого не вцілило. Порахувавши збитки, компаньйон з Берліна покинув Київ, тож Їндржишеку довелося відбудовувати завод самому. Та, можливо, пожежа після початку Першої світової війни (яку ще називали Великою) зіграла на руку Їндржишеку. Якщо до війни платівки австрійських і німецьких фірм мали попит у Російській імперії, то після оголошення війни на хвилі патріотизму до музичної продукції ворожих країн інтерес зник. Хто знає, яка доля спіткала б завод платівок на Шулявці, якби він асоціювався не з чехом, що став частиною Києва, а з Берліном?

Велика війна на перших порах сприяла популярності військових пісень. І Їндржишек не згаяв нагоди цим скористатись. Поки конкуренти записували старі марші, які вже набридли російським патріотам, у Києві записали абсолютно новий військово-патріотичний репертуар, зокрема й гімн країн-союзників. Завдяки цьому київський завод платівок залишив конкурентів позаду.

Останній штрих, який мав підкреслити розмах діяльності музичного короля з Києва, — величезний і різноманітний обсяг продукції, випущений на Шулявці. На заводі записувались цілі оркестри. Гастролі оперних тенорів у Києві теж не минали без запису їхніх арій. Підприємство Їндржишека було відкрите для всіх мов і жанрів. Для тих, кого не цікавили військові марші, на заводі записували гумористичні куплети.

Однак Велика війна поступово міняла світ. Їндржишек зміг компенсувати брак робочих рук, пов’язаний з мобілізацією робітників, оскільки в Києві знаходився табір військовополонених. Їндржишек робив все, щоб витягти з табору, де царювали голод і епідемії, якнайбільше чехів.

Побачивши в світовій війні можливість звільнення Чехії від австрійського панування, Їндржишек, який і до того був лідером чеського національно-культурного життя чехів Києва, став проявляти себе в військово-політичній сфері. Так у Києві почалась організація чеського легіону, який згодом відіграє важливу роль в революції. Також Їндржишек організував у Києві обозну фабрику, адже влада, плануючи війну, прорахувалась зі звичайними возами. Тож в Києві почали виготовляти вози та колеса.

Поява більшовиків у місті принесла ще більшу загрозу. Спочатку вони розтягували музичні інструменти з магазину та складів Їндржишека. А потім почалися арешти. Чеські більшовики почали доносити на своїх земляків. Все, чому присвятив своє життя Їндржишек у Києві, було втрачене. Завод перетворився на порожню коробку, чеська школа закрилась, Шулявський парк, який колись був осередком чеського життя, вирубали на дрова. А от революція в Австро-Угорщині дала надію на відродження Чехії. Їндржишек вирішив повернутись в Чехію.

У молодій Чехії колишньому київському багатію довелося починати все з нуля. Чехії було не до головного чеха Києва, а кращі літа нашого героя вже промайнули. Тому останні роки свого життя Їндржишек провів на дрібних посадах. Але він був по своєму щасливий, адже його мрія збулась — Чехія стала вільною.