Німці будували, діди танцювали: культова «Жаба» Києва

У житті кількох поколінь киян «Жаба» у Піонерському парку (нині — парк Хрещатий) була не просто майданчиком для танців, а легендарним та культовим місцем. Коли і як з’явився майданчик? Версії існують різні, але найчастіше старожили розповідають, що його побудували німці під час окупації Києва у Другій світовій війні. Після війни місто активно відновлювалося, а бажання насолодитися миром викликало до життя танці під оркестр. Проте інші джерела стверджують, що майданчик з’явився лише у п’ятдесятих.

Легенди про назву

Звісно, «Жаба» не була офіційною назвою. Офіційно всі літні майданчики для танців так і називалися — «танцмайданчик». Однак кияни швидко створювали оригінальні назви для улюблених місць літнього відпочинку — кафе, ресторанів, танцмайданчиків. Так і з’являлися «Жаба», «Зозуля», «Крокодил», «Слоник». «Жаба» була найпопулярнішою у столиці локацією для літніх вечірніх танців.

Існують кілька версій, чому місце прозвали саме так. Майданчик ніби причаївся в яру серед численних алей. А коли там танцювала величезна кількість народу, здавалося, наче величезна жаба рухається та дихає.

Найбільш очевидна версія пов’язана з особливостями конструкції. На майданчику була сцена для музикантів, а навіс над сценою нагадував жабу. Сам майданчик мав круглу форму та був огороджений зеленим дерев’яним парканчиком. Можна було посидіти поряд на численних лавках або ж прогулятися навколо зручними доріжками серед зелені.

Є версія, що назва прийшла з блатного жаргону, де слово означає літній танцмайданчик. Досить незвична версія, що назву дали моряки, які танцювали там «яблучко», а тим, хто дивився зі сторони, це нагадувало жаб’ячі рухи.

Музика та танці

У найкращі часи на критій сцені грав оркестр або хоча б невеличкий музичний колектив. Вхід коштував 30 копійок, аншлаг був постійно. Коли музикантам треба було відпочити, танці не зупинялися, тоді включали платівки з популярними шлягерами тих років. А от у період занепаду живою музикою вже ніхто не заморочувався, кияни пригадують, що колись танцювали навіть під радіо «Маяк».

У п’ятдесятих влада намагалася зупинити ганебне для радянського народу явище — субкультуру так званих стиляг. Танцмайданчики були тими місцями, де красувалися стиляги. Тому бюрократи, як могли, обмежували поширення «західної зарази». У танцях також. Адміністрація майданчиків мала спеціально затверджені інструкції — які мелодії дозволено виконувати, а які заборонені. Відповідно існував перелік дозволених та недозволених танців. Проте стримувати бажання молоді було нелегко. Навіть якщо вечірка починалася дозволеними танго, вальсами та фокстротом, далі вони все одно змінювалися на твіст та бугі-вугі. Виконувалися шлягери того часу — «Ріо-Ріта», «Бризки шампанського», «Квітучий травень», «Вдихаючи троянди аромат» та інші. Там же на майданчику навчали різних танців усіх охочих. За розповідями киян, за бажанням можна було опанувати падеспань, мазурку, польку та інші танці.

Публіка та демографія

Оскільки кожне покоління згадує свій період на «Жабі», виникає певна плутанина щодо того, яка ж там збиралася публіка. Звісно, найяскравішими персонажами були стиляги — молодь, яка кидала виклик сірій радянській сучасності. Вони хотіли кохати, слухати джаз, цілуватися на вулиці та танцювати бугі-вугі.

Кажуть також, що «Жаба» була місцем для мажорів та золотої молоді, а інші пригадують там бійки подільської шпани. Для когось це буле демократичне місце, куди йшли відразу після швидких та дешевих посиденьок у кафе «Слоник». А хтось впевнений, що у сімдесятих у «Жабі» збиралися передові студенти.

Є у Києві такі родини, у яких одразу кілька поколінь познайомилися на танцях у «Жабі». Існує навіть жарт про те, що половина дітей у місті народилася завдяки цьому майданчику. Кияни згадують улюблені танці своїх батьків, лавочки, на яких вони цілувалися, доріжки, по яких гуляли. Проте є спогади, що пристойна молодь туди не ходила, бо «Жаба» мала репутацію місця, де вештаються «погані заводські».

Час йшов, танцмайданчики змінилися модними клубами. «Жаба» просто перестала існувати. Коли влітку 2013 року залишки майданчика знесли, це викликало сум та обурення в усіх — і в тих, то вважав її місцем для поганої публіки, і в тих, для кого вона назавжди залишилася місцем юності, романтики та музики.

Бронзова пам’ять

У 2010 році скульптор Олег Пінчук зробив подарунок місту: неподалік від того місця, де знаходився танцмайданчик, він встановив свою бронзову скульптурну жабу. Шеститонну пам’ятку Пінчук присвятив своїй дружині, з якою познайомився на танцмайданчику, та іншим київським парам, які запалювали на «Жабі».