Уявіть: людина витратила десятки років, вивчила й описала Київ уздовж і впоперек, зібрала історичні та археологічні дані. Перевернула гори документів у міському архіві, на основі цих даних створила фундаментальну працю та відправила до Петербурга. А там його втратили на наступні 170 років!
Приголомшливу роботу Максима Берлінського ««Пространная история города Киева с топографическим его описанием», написану в 1800 році, в ленінградському архіві в 1970-му знайшла історикиня і краєзнавиця Лідія Пономаренко. Сучасним киянам, які зітхають про місто без тих, хто «понаїхав», з повноводними річками та давніми скарбами, праця Берлінського має бути особливо цікавою.
Зберегти стародавнє місто
Київ не повинен змінюватися, треба зберегти його таким, яким він був за наших предків, вважає багато хто. Але чи справді місто не змінювалося? Берлінський запевняє: змінювалося постійно, протягом багатьох століть.
«Існуючи майже 18 століть, і перебуваючи весь цей час у зосередженні різних народів, кожен з яких діяв на нього за панівним духом того часу, неможливо йому було не змінитися, ні у фізичному, ні в політичному, ні в моральному своєму існуванні. З першого, від давнини, ледь залишилися дрібні ознаки колишнього його буття, і то для спостережливого, цікавого ока; а в останніх якостях можуть нас дещо задовольняти лише перекази деяких істориків.
Нинішній Київ не схожий на колишній. Навіть самі гори й низини, на яких він живе, і води, що його зрошують, все змінилося, і крім стародавнього імені, в ньому все нове. Усе стародавнє стерте і згладжене минулими століттями».
Страждання від тих, що понаїхали
Кажуть, сучасний Київ страждає від тих, що «понаїхали». Але якщо послухати Берлінського, Київ і раніше приваблював приїжджих приємністю для проживання:
«Після винищення в 1811 році Подолу пожежею місто як побудовою будинків, так і правильністю вулиць, є в незрівнянно кращому вигляді». Адже й до пожежі «кількість мешканців у місті з року в рік почала множитися». Бо «багато з дворян, навіть з інших губерній, знаходять вигоду та приємність жити у цьому місті».
Річки великі та повноводні
Звісно, у минулому Києва були великі річки, чисті, повноводні та багаті. Наприклад, зараз легендарну Либідь вимагають відродити міські активісти, які пропонують створити на берегах річки громадський простір. Берлінський велич річки не застав і описує її так:
«Річка Либідь, про яку згадується ще з часів заснування міста Києва, представляє тепер струмок, що супроводжується болотами та кількома ставками».
Не в захваті він і від Почайни:
«Проти цього урочища знаходилося гирло річки Почайни… Звичайно, за старих часів мало й кращі джерела. Невідомо, чи така вода протікала тут раніше, але тепер тече в малій кількості, вохряного смаку та майже нездатна до вживання».
Та й з Дніпром були проблеми, виявляється:
«Бо відомо, що … останніми роками річка Дніпро біля самого Києва влітку стає дуже мілкою, немає сумніву, що в колишні роки гори були вищими, а річки глибшими».
Жахи Андріївського
Колись знаменитий узвіз був квітучим і багатим, а зараз він повільно вмирає попри всі реконструкції. Як не латай фасади, за ними — зневіра, у дворах розруха. Словом, занапастили в сучасному Києві колишню красу Андріївського узвозу.
Цікаво, що Берлінський теж бурчав через безлад у цій місцевості. У ті часи місто складалося лише з трьох частин: Печерська, Подолу та Старого (княжого) міста. Територія з Андріївською церквою належала до Старого міста.
«Перша оселя предків Києва, колиска князювання, найдавніша резиденція, — описує історик. — Немає місця…, де була б ціла земля, всюди щебінь, цегла, каміння, частини фундаментів, кістки та інші рештки довговічного міста. Але тепер немає жодного камʼяного будинку та жодного предмета, гідного зауваги. Окрім трьох камʼяних церков».
Відьмина гора
Кого в Києві не спитай про відьом, кожен назве місцем їхніх шабашів Лису гору, адже скільки написано та сказано про її містичну атмосферу! А ось Берлінський головною відьомською горою вважає інший київський пагорб:
«Крім Перуна, були… ідоли, поставлені на… найвидніших пагорбах Києва… найвищий старий Київ пагорб не залишався порожнім. Це місце, ймовірно з нагоди поваленого з нього в Дніпро ідола, називалося Хрещатицьким беремищем, останнім часом Кучинською горою… З цієї жахливої причини Кучинська гора від простолюдинів визнана була збірним місцем відьом і упирів».
Подільська інтелігенція
Стереотипи говорять, що тиха київська інтелігенція мешкає на Печерську та Подолі. А ось колишні подільські жителі зовсім не були тихонями, пише історик:
«У половині XII століття жителі Подільські, що стеклися з різних міст, бувши заможними й свавільними, нерідко починали хвилювання та втручалися у справи уряду».
Пораховані мешканці
Щойно міське статистичне управління озвучує кількість мешканців Києва, скептики одразу зневажливо морщать носи й кажуть, що цифри неправдиві, бо в столиці купа народу живе нелегально й ніким не порахована. Не виправдовуємо чиновників, але, здається, історія повторюється. Принаймні в розділі про населення Києва в Берлінського сказано: «Багатьох, хто промишляє і … наймається на службу, визначити неможливо. Така кількість жителів кожної частини міста за свідченням поліції дуже неправильна».
Рецепт міського щастя
Згідно з Берлінським «не багатолюдством жителів сильні міста, не пишнотою будівель прикрашаються, не старовиною марнославляться, і не розкішшю здаються бути квітучими. Згода сімейств і суспільств, розважлива економіка, чесна промисловість, просвітництво, вірність і доброчесність — це справжні способи їхнього благоденства».
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Ностальгія за жовтими бочками: як пили квас у Києві;
Журба чи хайп: культ минулого у спільнотах Києва;
Від розкоші до руїн: історії відомих київських садиб;
От шедевра до открытки: 5 знаменитых фотографов старого Киева;
Подтрибунники или классики: 5 фотографов, которые снимали Киев 20 века.
