Коли світ побачив фото з Бучі, він здригнувся. Коли Україна дізналася жахливі подробиці окупації, то завмерла в горі та люті. Як виглядає Буча зараз та що там відбувається? Фотографка Sasha Che поділилася з Вікендом враженнями та знімками звідти.
— Друзі-волонтери запросили поїхати з ними відвезти гуманітарку та зробити світлини для фотозвіту. Тож ми їхали двома машинами. Не знаю, наскільки зараз реально туди дістатися якось інакше, ніж власним транспортом. Мати перепустки чи спеціальні дозволи на в’їзд не потрібно, але слід бути готовим до того, що вашу машину обшукають на блокпості.
Дозвіл на зйомку ніхто не питав, в цілому люди реагували спокійно, але просили їх не фотографувати. Можна було знімати будівлі, місто. Звісно, навіть не намагалася фотографувати військових.
Фото клікабельні
Раніше я кілька разів бувала в Бучі. Пам’ятаю, як вперше потрапила туди взимку у 2012 році та ще подумала: «Як класно, коли-небудь я куплю тут будиночок». Потім приїздила туди, щоб працювати фотографом на різних заходах. У 2019 році ми в Бучанському парку святкували весілля друзів.
Цього разу першим, що вразило, були зламані сосни на під’їзді до Гостомеля. Потім ми проїжджали обстріляні будинки та вигорілі будинки, стіни з відбитками куль. Загалом місто має кращий вигляд, ніж я боялася. Особливо після того, як там вже добряче попрацювали сапери, комунальники та волонтери. Хотілося плакати, хотілося вбивати, хотілось обійняти кожну людину в Україні. Як могла, стримувала емоції, бо я ж приїхала працювати.
Людей на вулицях небагато, здебільшого біля громадських центрів. У частині міста немає води та електроенергії. Поки не працюють магазини, тож місцеві мешканці виживають зараз переважно на гуманітарці. Молоді, окрім військових і волонтерів, майже не бачила. Усі чимось зайняті: хтось прибирає, хтось лагодить комунікації, хтось займається розподілом гуманітарки та видачею пайків.
Найскладніше було бачити, що русня прицільно гатила по жилих будинках. І не те щоб у мене були сумніви. Їх не було. Просто коли бачиш оті відбитки пострілів коло вікна чиєїсь спальні чи дитячої, бере страшна лють. Я й слів не підберу, щоб описати.
А найтепліші враження у мене від блокпостів: чоловіки заклопотані, на серйозній роботі, бо потік машин доволі великий, але всі чемні, усміхнені, спокійні.
Головне — Буча вже почала відновлюватись. Поки лише те, що є найнеобхіднішим для життя. Але далі буде більше, настрій відчувається в повітрі. Щось відновиться, щось зведеться нове. І повернуться люди, і знову зроблять затишок, і цінуватимуть його ще більше.
Читайте також: Великий чат, котики та війна: як живе передмістя Києва;
Не тільки російський корабель. Топ українських марок;
Запеклі патріоти: як працювало маріупольське підпілля;
