Pink Floyd зіграли з Андрієм Хливнюком пісню, якій вже понад сто років. «Ой, у лузі червона калина» написана в 1914-му, коли українці лише мріяли про незалежність. Але вже тоді вражали мелодійністю світ, згадує історик Олександр Вітолін.
Соломія Крушельницька зачаровувала. Українська зірка оперної сцени співала в рідному Львові, Одесі, Санкт-Петербурзі, Кракові, Варшаві, Парижі, Ніцці, Мілані, Римі, Неаполі, Нью-Йорку, Буенос-Айресі та Сантьяго. Її голос приніс тріумф «Мадам Батерфляй» композитора Пуччіні. Спочатку публіка освистала виставу. А от коли маестро переробив твір для Крушельницької, то артистів 17 разів викликали на сцену на біс.
Також тріумфувала в Європі капела Олександра Кошиця, яка стала взірцем культурної дипломатії УНР в роки революції. Кошиць познайомив світ з музикою Миколи Леонтовича та надихнув Пітера Вільговського на Carol of the Bells. Лише через роки «Щедрик» повернувся до України після розпаду СРСР. А от «Легенда» Леонтовича, яка зривала оплески у Празі, Відні, Лондоні, Парижі, Брюсселі, Амстердамі, Барселоні, Женеві, Варшаві, Берліні на жаль призабута.
Станіслав Людкевич за допомогою музики додав нового звучання віршам Івана Франка й Тараса Шевченка. Шевченків «Кавказ» і «Заповіт» стали візитівкою композитора. Людкевич також зробив чималий внесок у музичну педагогіку. Однією з перлин його творчості стала «Українська баркарола».
Час від часу українські політики підіймають питання про зміну слів гімну України. Зазвичай це виглядає дуже сміховинно і жалюгідно. Примітно, що «Молитву за Україну» на слова Олександра Кониського і музику Миколи Лисенка, ніхто не згадує. Можливо, композиція могла б претендувати на статус державного славня, однак заспівати «Молитву за Україну» під силу не кожному.
Ви ж не думаєте, що наші предки співали лише серйозні пісні? Царські утиски навпаки загострювали почуття гумору в українців. Ось і Володимир Самійленко, який формувався під впливом київських «Плеяд», іронією та сарказмом затаврував російське «Ельдорадо».
Українці засвідчили, що вони вміють не лише співати, але й воювати. Світова війна підтвердила, що проливати кров варто тільки за Україну. Революція пришвидшила проголошення УНР. Одним із найкращих підрозділів новопосталої держави були Січові стрільці.
«Ми йдем вперед» авторства Левка Лепкого став ще одним їхнім маршем. Після поразки української революції Лепкий жив у Кракові, а потім у США. У часи СРСР його марш іноді лунав на українському радіо, але «Січових стрільців» в тексті замінювали на «Червоне військо», а автора не згадували.
Трагічно склалась доля автора пісні «О, Україно! О, рідно ненько!». Микола Вороний вірив, що комуни принесуть Україні щастя і процвітання. Це спонукало його перекласти «Інтернаціонал» і «Марсельєзу» українською та повернутися з еміграції до радянської України. Радянська влада розстріляла поета як польського шпигуна.
Олександр Олесь мало не загинув під час артилерійського обстрілу Києва, та доля берегла його. Поет виїхав з України в складі дипломатичної місії. А коли в еміграції став переживати важкі часи, все ж відкинув спокусливі обіцянки радянської влади та залишився в еміграції. Помер Олесь, дізнавшись про загибель сина від рук німців. Такі перипетії долі змушують сприймати вірш «Все проти нас» як пісню нескореності.
Сучасна реанімація оригінального варіанту «Повстань, народе мій!» викликала неоднозначну реакцію в українців. Занадто вже приївся її радянський варіант. Інша справа «Любо, братці, любо…» У 1942 році в кінофільмі «Олександр Пархоменко» її російський варіант проспівав персонаж Нестора Махна й зробив пісню доволі популярною в народі. На помпезних радянських концертах звичайно про її виконання не могло бути й мови. Тим, кого дратує «Повстань, народе мій…», раджу звернути увагу на іншу оригінальну українську пісню у виконанні Тараса Житинського.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Між сиренами та кавою: як живе Київ;
Київські ключники: хто вони та що роблять під час війни;
Тролінг росні та гіперпатріотизм. Український ТікТок під час війни;
Ховайся та розважайся: 10 ігор, для яких не потрібен реквізит;
