Чому заспокоюють сміттєвози, як допомагають і підтримують незнайомці та куди зникли звуки? Вікенд зібрав розповіді мешканців Києва про те, яким зараз є життя у столиці та чим відрізняється місто часів повномасштабної війни.
Денис, ПОХ
Бахкання та гупання є постійно, але не дуже голосно. Загалом нашому району «пощастило»: на нас упали уламки всього декількох ракет, постраждали лічені будинки. Ті ночі, коли ракети збивали над нами, були дуже страшними.
В останні дні перед «побєдоносною» втечею росіян канонада була майже безперервною.
Десь після 2 квітня стало майже тихо, часом чутно поодинокі вибухи, але це вже наші військові займаються розмінуванням.
Більшість магазинів працює, хоча асортимент вже не той. У другій половині березня були певні проблеми з постачанням, особливо овочів і чаю. Мені особисто не вистачає помідорів та яловичини. Але все необхідне для життя знайти можна.
Каву з 24 лютого у закладі пив лише один раз. Здається, більшість закладів ще не працює, але анонсують відкриття вже найближчими днями. 8 квітня відкрився наш головний торговельний центр River Mall.
Черги були в перші два тижні. Зараз вже немає.
Комунальники працюють, і прекрасно. Сміття вивозять, вулиці чисті.
Стало багато вільних паркувальних місць, мало людей. Хаотичний рух на дорогах, але водночас і гігантська взаємна підтримка. Люди роблять добрі справи постійно — робив я, робили для мене. Жінка в черзі в аптеку пригостила кавою, а сусіди подарували запас м’яса, коли дізналися, що я залишаюсь у будинку, поки вони виїжджали. Я теж намагався допомагати усім, хто потребував допомоги.
Спочатку було дивно, а зараз вже звично бачити скрізь людей зі зброєю. І ще: зараз вже цього немає, але у комендантські години, що тривали більш як добу, Київ був неймовірно тихим. Жодної машини на дорогах, жодної людини на вулиці. Лише спів птахів. Трохи моторошно. Ну і блокпости та «їжаки» на дорогах.
Анастасія, Подільський район
Ще тижні два тому було чутно бахкання, але десь далеко, думаю у Вишгородському напрямку. Але у нас місце таке, що можна почути і з лівого берега (неподалік набережна Дніпра).
Поблизу працюють як мінімум декілька магазинів чотирьох продуктових мереж — Новус, Сільпо (дві штуки), Коло (декілька невеличких закладів) та Варус. Бракує засобів жіночої гігієни, але треба пошукати ще в найближчому Ватсонсі. Працює також «Молоко від фермера». Ще бракує трошки води та білого хліба, бо я чорний не дуже. Але я не показник, бо не встаю рано, можливо після завозу зранку все є, а я не встигаю. Житній ринок працює, але наповнення не скажу, купляю там лише воду. КМДА у телеграм-каналі пише про мініярмарки, але ми туди з собакою не доходимо.
Кавʼярні та інші заклади працюють. Однією з перших відкрилася у нас First Point біля Жовтня, чудова кав’ярня, ще і дог-френдлі. Тепер відчиняються й заклади Арома Кави. Вже відкриті двері Мама Манана на Нижньому Валі. Вайнтайм на Верхньому Валу теж відкрився, що тішить.
Великих черг зараз не спостерігаю. У перші дні — так, особливо в зоомагазині Лап-Усік біля Житнього. Зараз загалом нормалізувалося.
Комунальники працюють. Бачила, як прибирали скверик між Валами, збирали торішнє листя в акуратні купки. Сміття регулярно вивозять. Наш невеличкий куток (Контрактова площа-Вали-кінотеатр Жовтень) залишається дуже чистим.
Серед того, що змінилося: повага до військових, їхні машини пропускають на дорогах навіть коли зелене світло для пішоходів. Багато людей активно намагається допомогти з кормом для моєї собаки Ріші, але у нас, на щастя, все є. А загалом Поділ наче у своєму вимірі — навіть попри повітряні тривоги ніхто не збирається бігти у підвал, не допивши свою каву. З неприємного — собачники знову розслабилися і почали гуляти своїх хвостів без повідців, хоча війна й автомобілі нікуди не поділися. Не робіть так!
Наталія та Даніїл, мешкають у Шевченківському районі, але на час війни живуть з друзями в Голосіївському, а працюють у центрі
Останнім часом бахкання не дуже чутно. Проте сирену чутно щоразу, так наче вона прям нам у вікно верещить.
Більшість магазинів працює. Асортимент нормальний. Трохи питання по засобах жіночої гігієни, а з продуктами все прекрасно, навіть авокадо купили!
Працюють кав’ярні та шавуха біля метро. Також маленька пекарня працює, зоомагазин та магазинчики одягу, білизни, аксесуарів для телефонів, два квіткових кіоски та СТО. В центрі бачили кілька працюючих ресторанів.
На початку були черги в продуктові, але зараз все нормально. Тепер черги в «Розетку», «Нову пошту» та за шавухою.
Комунальників не бачили, але все чисто.
Стало набагато тихіше, менше звуків міста: автомобілів, дитячого сміху, музики, веселих і не дуже нічних компаній, а не оте страшне бахкання та гупання. Метро стало домом для багатьох. Люди більш зосереджені на пересуванні містом, не бачили тих, хто просто прогулювався б, крім матусь з візочками. Здається, люди почали більше цінувати одне одного, допомагають, пропускають. Змінилося спілкування з друзями та родичами, що лишилися в місті, тепер не скажеш: «зустріньмося в центрі за пів години». Також зміни відчуваються в тому, що обмежений рух транспорту, є комендантська година та перевірка документів, значно більше часу витрачається на дорогу громадським транспортом.
Оксана, Оболонь
Останній тиждень вже тихо, як і по всьому Києву. А от перед цим, зважаючи на бої під Києвом, бахкало постійно і дуже гучно.
Зараз працює майже все. На Героїв Дніпра частково працює ринок і торговий центр, на днях відкрилися деякі магазини в Дрім Тауні. Що стосується асортименту, то продукти точно практично всі є. Іноді треба обійти кілька магазинів, щоб знайти, наприклад, банани. Але то вже дрібниці.
Мафи-кав’ярні почали першими відкриватися, зараз і заклади працюють. На набережній Дніпра, де щоденно гуляю, таких вже декілька.
Черги бувають у продуктових магазинах, бо часто працює мало кас. Ще в банках, на «Новій пошті».
Сміття у нашому дворі та сусідніх точно вивозять.
Зараз людей мало, на дитячих майданчиках не зустрінеш дітлахів. У районних чатах часто обговорюються питання: які лікарі працюють, де відремонтувати автівку, куди відвезти речі, взуття для тих, хто потребує. Багато людей зараз пропонують свою допомогу – купити продукти, перевезти речі, доглянути за старенькими.
Світлана, лівий берег, Соцмістечко
Так, ми чули вибухи. Думаю, зі сторони Броварів, чернігівської та прилуцької трас. Спочатку було дуже страшно, згодом ми стали трохи розбиратися, яких звуків дійсно слід боятися та ховатися, а коли можна далі займатися своїми справами.
Сорокахвилинні черги на вході до супермаркетів уже в минулому. Зараз вони згадуються повною фігнею в масштабах того, що відбувається. Масивчик у нас невеличкий, а труднощі тих, хто залишився, миттєво загартували та об’єднали. Тому зазвичай ще до виходу з будинку отримувала повне інформаційне зведення: де у нас з машини продають курей та яйця, де набрати питної води, де овочева гуманітарка.
Якийсь час я сильно страждала за кисломолочним сиром. Друзі радили то один магазин, то інший. Але щоразу поки я туди добігала, сиру на поличках вже не знаходила. Нарешті подружка купила мені чотири пачки сиру, і я надовго заспокоїла душу сирниками.
Буквально з першого дня у нас на масиві працювала кав’ярня «На підвіконні», яку свого часу відкрили атошник та волонтерка. Чоловік зараз, звісно, в ЗСУ, а дружина перетворила заклад на свого роду волонтерський штаб. Тут можна замовити каву зі смаколиками, підвісити каву для військових, закинути грошей на потрібні їм речі, приєднатися до плетіння сіток, погортати та придбати книжки про війну. Ще господиня щодня випікає та роздає смачні пиріжки та булочки місцевим стареньким, тож завжди можна пригостити якусь симпатичну бабусю чаєм або кавою. Звісно, як тільки забігаєш сюди на каву, обов’язково зустрічаєш когось зі своїх.
Ще однією нескінченою радістю буквально з першого дня війни для нас стала робота комунальників. Звук сміттєвоза, який проїжджає по двору, колись дратував, а зараз звучить улюбленою музикою. Дяка та низький уклін людям, які мужньо продовжують працювати весь цей час.
Звісно, Київ змінився. Він наїжачений та сторожкий, камуфльований та за блокпостами захований. Але це наш Київ, він захищає нас, а ми не зраджуємо його.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Малювати, бити та носити: історії про татуювання війни;
Тролінг росні та гіперпатріотизм. Український ТікТок під час війни;
Правда тут. Листівка Києву від Тбілісі;
Від Ватикана до Америки: 12 польських друзів України;
Ховайся та розважайся: 10 ігор, для яких не потрібен реквізит.
