Великий чат, котики та війна: як живе передмістя Києва

Великий чат, котики та війна: як живе передмістя Києва

Цей будинок у Святопетрівському будували з величезною любов’ю та створили затишну оселю, в яку вселилися зовсім недавно. А потім прийшов «руський мір»

Приймати переселенців та рятувати котиків. Розвʼязувати складні задачі та підтримувати один одного. Про те, як живе передмістя Києва, Вікенд розпитав Наталію Казьоннову, речницю голови Білогородської територіальної громади.

— Білогородська територіальна громада — це 10 сіл у передмісті Києва: Білогородка, Бобриця, Гореничі, Гнатівка, Лука, Музичі, Неграші, Стоянка, Святопетрівське, Шевченкове. За офіційними даними тут мешкає 26 тисяч людей, за нашими — близько 60 тисяч.

Ми прилягаємо до столиці збоку Житомирської траси селами Стоянка та Шевченкове. Центр громади — Білогородка, місто великого князя Володимира. Білгород — місто, яке ніхто ніколи не брав, про це є безліч легенд. Але росіяни дістали нас у перші півтора місяця повномасштабної війни.

Маємо жертви серед цивільних. Лікарка нашої амбулаторії Інна Діхтяренко загинула, коли збирала медикаменти. Загинула також пара, що сідала в автівку, щоби виїхати. Людина, що просто вийшла на вулицю. Це трагедія громади та нескінчений біль.

Пишаємося нашими місцевими героями, які рятували інших, — Дмитро Племянник та Леся Ковтун.

Ми готувалися до можливої війни. Склали перелік сховищ і колодязів. Сховища — це доволі умовно, скоріш підвали для перечікування.

Викликами під час війни стали:

  • Загальна паніка населення. Ми з першого дня були на зв’язку та всіляко підтримували людей.
  • Тимчасове припинення роботи магазинів, аптек, базару, зоомагазинів тощо. У цей час максимально підтримали мешканців гуманітаркою, ліками та інформаційно: де, і що можна отримати, придбати, банально підстригтися чи полікувати тварин.
  • Масовий виїзд. Організували рейси автобусу до евакуаційних поїздів із Києва.
  • Обстріли громади. Допомога постраждалим, заспокоєння людей.
  • Руйнування інфраструктури. Ми зазнали атак з неба та землі. Є втрати промислової, складської, продовольчої інфраструктури, АЗС.

Є пошкоджені або зруйновані будинки в усіх селах — загалом понад 100. Закликаємо людей реєструвати наслідки пошкоджень у «Дії» та чекаємо на методики фіксувань від профільних видавців документів, щоби в процесі могла брати участь сільська рада.

Основні наслідки війни для нашої громади — це перш за все руйнування інфраструктури та бізнеси, що стали. Те, що приносило кошти до бюджету. Тому маємо тимчасове зменшення надходжень — це даність. Але ми щиро віримо в відновлення.

Будемо разом із бізнесом працювати над відбудовою інфраструктури та залученням субвенцій, коли це стане можливим. А поки просимо підприємців, що працюють, максимально живити бюджет громади та сплачувати податки.

Ми з першого дня працювали на зміцнення громади, яка на цей час має власні сміттєвози, асенізатори, генератори. Не так багато, як би прагнули. Але й наявне дало змогу пережити найкризовіші моменти та не потонути в смітті та відходах. І водночас забезпечити електрикою тих, хто готував обіди військовим та ТРО, коли було відсутнє електропостачання через бойові дії.

Наш голова Антон Овсієнко з першого дня постійно на місці. Багато в чому його енергія, воля та відданість громаді допомогли вистояти. Дуже багато його зусиль залишається за кадром навіть для мене, його речниці.

Основа нашої команди — десятки людей, кістяк депутатського корпусу, керівники відділів та підрозділів сільської ради. Наші гарні друзі — підприємці громади. Наші люди — герої та геройки. Є багато історій, до яких дотичний кожен із нас. Це історія добра як вона є — допомогти, підтримати, не пройти повз.

Ми надаємо підтримку мешканцям і переселенцям, які прибули з Ірпеня, Бучі та містечок поруч. Приймали евакуації, що прибували весь березень. Щиро дякуємо волонтерам, які невтомно допомагали з усіх регіонів України, та нашій місцевій команді, що приймала людей, частувала гарячими обідами, чаєм, пропонувала прихисток. Зараз ми уже маємо близько тисячі зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб завдяки наполегливості ЦНАПу, що продирається через реєстр, який постійно висить.

Діти на сьогодні навчаються онлайн у школах громади. На жаль, з міркувань безпеки поки не можемо запросити діточок за парти та до дитячих садочків.

Чат нашої громади в Телеграмі — це середовище людей, що мешкають у громаді, виїхали чи вже повертаються. За перші три дні війни чат вибухнув з трьох тисяч до 12 тисяч учасників. Це середовище живе за головним правилом — піклуватися про громаду. Пишемо про бізнес, що працює в селах, обмін послугами, світло, газ, маршрути, тварин, що загубилися. Це про взаємну допомогу та про відвертість щодо подій.

Через чат зробили багато добрих справ. Це піклування про самотніх і літніх людей, про яких нам повідомляли. Це рятування котика, якого везли до ветеринара з Гореничів до Білогородки під час комендантської години, домовившись з черговими на блокпостах. Це допомога онкохворому, якому треба було зробити знеболювальний укол. І ще сотні справ, які колись витягну з історії чату та переписок.

Особливо запам’яталося, як збирали команду волонтерів для зустрічі евакуйованих. Я розмістила оголошення, а за 10 хвилин колеги пишуть — зноси допис, телефон уже червоний! Ця волонтерська команда далі працювала всі евакуації — зустрічали людей, годували, зігрівали, втішали, давали прихисток.

Якщо потрібна допомога, достатньо пʼяти хвилин і питання розвʼязано. Саме так гуртується та формується громада. Зокрема, й за допомогою чату мешканці відчули себе частиною єдиної родини. Так живемо, так перемагаємо.

Читайте також: Не тільки російський корабель. Топ українських марок;

Галк, Залізна Людина та Капітан Америка: якими були б супергерої у воєнних реаліях України;

Доба милозвуччя. Від «Червоної калини» до «Щедрика»;

Запеклі патріоти: як працювало маріупольське підпілля;

Київські ключники: хто вони та що роблять під час війни.