Аквамен і загублене королівство: чий тризуб переможе

У 2018 році на великі екрани вийшов фільм «Аквамен» про супергероя зі всесвіту DC. Тоді критики розгромили стрічку майже за все, зате глядачі зробили йому чималу касу. Тепер на екрани вийшло продовження — «Аквамен і загублене королівство». Вікенд ділиться враженнями.

Минуло чотири роки від подій першого фільму. Артур Каррі, він же Аквамен, одружився з Мерою, і в них народився син. Тож тепер Артур зайнятий домашніми клопотами у батьковому будинку на маяку. Але й у Підводному королівстві справ не бракує. Та є проблемка: політика для Аквамена геть нудна й нецікава, ще й Рада не хоче приставати на жодні його пропозиції. Тому він розважається, гамселячи піратів і час від часу прикриваючи нелегальні бої.

У цей час Девід Кейн, він же Чорна Манта, намагається знайти спосіб помститися Аквамену за смерть батька (яка відбулася ще в першій частині). Він організовує експедиції, що мають на меті знайти технології Атлантиди. Під час досліджень в Арктиці його команда виявляє у льодовиках дивні споруди та різні підводні кораблі, а ще — чорний тризуб. Цей тризуб дає надзвичайні можливості. Зокрема звʼязок з власником, який підказує Кейнові, як завдати найбільшого болю Акваменові.

Кейн дістає запаси оріхалка — архаїчного палива, що викликає інтенсивний парниковий ефект. Щоб знайти та перемогти Чорну Манту, Аквамен звертається по допомогу до свого брата Орма, якого раніше він лишив влади в Атлантиді та увʼязнив.

Майже все у фільмі викликає враження, що ми все це бачили у першій частині. Сюжет плаский і передбачуваний. Добре, що з кожним кроком у ньому все зрозуміле. Погано, що немає жодного сюрпризу чи несподіваного повороту.

Навіть головний антагоніст — той самий. Він усе ще мститься за смерть батька, проте, як говорить один з персонажів, Девід Кейн завжди був жорстким, але ніколи — навіженим. Чого він вийшов на новий рівень ненависті? Не дуже зрозуміло. За пʼять місяців Чорна Манта нагріває атмосферу Землі за допомогою оріхалку, через що посилюється ефект глобального потепління — і на суші відбуваються то аномальні сплески спеки, то небувалі потопи, а в підводді — епідемія чуми. Але, знов-таки цитуючи фільм: він узяв зброю, наставив і вистрілив, навіть не намагаючись виставити свої умови. Знищити планету заради того, щоб помститися одній людині — чи це не занадто нерозсудливо? Звісно, добре, що підіймається питання глобального потепління. Погано, що навіть побіжно згадана проблема одинокого батьківства є переконливішою та відвертішою.

Джейсон Момоа грає на повну котушку. Здається, що він стібеться та угорає то сам із себе, то зі свого героя. Якщо в першому фільмі намагалися зробити з Аквамена простого, брутального, але розумного хлопчину, то в другому ці намагання покинули. Тепер він гора мʼязів — і не соромиться цього. Засинає на політичних зборах — і це нормально. Весело коментує все, що відбувається, — не завжди доречно, проте завжди щиро. Енергетика Момоа розквітає, коли він спілкується з братом Ормом. Круто, що між цими персонажами є неймовірна хімія. Дивно, що такої ж хімії не виникає між Акваменом та його дружиною Мерою.

Персонаж Мери настільки плаский, наскільки це можливо. Вона зʼявляється у двох іпостасях: як домогосподарка з американських плакатів 1960-х або як імбовий — з оверкрутими силами — підводний термінатор. Певно, на висвітлення персонажа Ембер Херд вплинуло життя акторки, і сцени з нею то вирізали, то повертали. Цікаво, що вона може творити неймовірні речі. Дивно, що це робиться здебільшого для точкового порятунку Аквамена та взагалі не використовується тоді, коли це було б доречніше.

Добре, що у стрічці багато гумору. Погано, що 90% жартів можуть бути смішними лише дошкільнятам. І прикро, що в Аквамена зʼявилося кілька жартівливих фішок — про їжу та кіно — але їх так і не спромоглися розкрутити до кінця.

З підводною графікою все так погано, що навіть не хочеться про це говорити. Але, витримуючи формат рецензії, зазначимо, що хоча б у загальних планах було добре.