Іван Труш, «Гагілки»
Між різдвяними колядками та пошуком квітки папороті в ніч на Івана Купала ми майже не звертаємо увагу на гаївки. До XX століття вони були головною подією весни. Історик Олександр Вітолін розбирався у народному феномені, який поєднав пісні, танці, ігри та залицяння.
Пробудження природи після зими славила кожна істота на свій лад. Соловейки щебетали, тетерева токували, голуби воркували. Хто не мав голосу чи не хотів виказувати себе галасом, танцював як умів. Етнографи вишукують в гаївках сакральні сенси та приховані мотиви, але ще Михайло Грушевській у багатотомній «Історії української літератури» порівнював первісні співи і танці наших предків з інстиктом, який змушував співати і танцювати диких птахів.
«Людський колективний крик (неартикульований хоровий спів в примітивній формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, почавши від ударів голих рук і різних інструментів (примітивна форма оркестра), — се той грунт, на котрім виростають, очевидно, найстарші форми словесного мистецтва. Сі засоби піднесення настрою, енергії й солідарності (соціальності) ідуть іще з передлюдських, зоологічних стадій і неодмінно товаришать найранішим формам колективного людського життя. Людина, відчуваючи себе сею дорогою частиною однодушно настроєного колективу, набирається самопевності, доброї думки, доброго настрою до своїх співгромадян. Вона почуває після такого акту, з одного боку, вдоволення як від забави, з другого — з досвіду переконується в корисних наслідках його для тої праці, для того вияву активності, з котрими вона зв’язала таку гру колективної енергії. Коли вона отак в гурті посидить, погомонить, потанцює перед ловами, перед походом, вона чує певність, добрий настрій і зовсім природно вважає пізніші вдатні результати за наслідок такої громадської забави».
Гаївки — одна з найархаїчніших пам’яток українського фольклору. Але вони теж змінювалися. Спочатку їх виконували біля річок або в лісі. Після запровадження християнства громада збиралася біля церкви, котра стала одним із головних осередків суспільного життя. Етнографи також стверджували, що гаївки співали на кладовищі — таким чином відбувалось спілкування з померлими. Попервах гаївки не мали чіткої календарної прив’язки й виконувалися, коли починалася кліматична весна. Тільки з часом знайшли своє місце в обрядово-побутовому циклі — у другій половині весняного посту — між Благовіщеням і Великоднем. Гаївки цього періоду головним чином торкалися тем сватання, сподівань на щедрий врожай і доносили згадки про те, що були часи, коли людина вклонялася силам природи.
Етнографи вважають, що найархаїчніші гаївки — ті, які поєднують співи, танці й ігри, але з плином часу багато з них втратили магічне значення і сьогодні сприймаються нами як дитячі ігри: «Горобчик», «Гусак», «Соловейко», «Качур», «Жук» та інші.
У старших інтерес до «дитячих» хороводів прокидався, якщо не було кого сватати. У дітей «Кривий танець» або «Змій» (адже танець повторював рух змії) зводився до короткого заспіву:
А ми Кривого Танцю йдем, Танцю йдем,
а ми Йому Кінця не найдем, не найдем.
Що старшими вони ставали, то складнішою й більш несхожею з гаївками з інших регіонів ставала пісенна форма. Кожен варіант «Кривого танця» підтверджує, що люди стали вкладати в гаївки дедалі більше власних переживань.
На сайті «Українські пісні» записано багато гаївок і саме «Кривий танець» має найбільше варіантів. Найпростіший варіант пропонує вивести кривий танець у дворець свекра. У найдраматичнішому мати (в іншому варіанті мачуха) зірвала з дівчини вінок і віддає нелюбу (тобто хоче одружити доньку з нелюбим). В одному з варіантів після того, як вінок дістається нелюбу, пісня не закінчується і продовжується приспівом «Ой, скакали дикі кози…».
В інших варіантах відчувається спроба протиставлення хлопців і дівчат. А як інакше сприймати заклик берегти дівочу красу, яка скороминуча, як роса, і протиставленя парубоцької краси, яка «в калюжі випрана, на хмарі сушана, на присьбі скачана, у ямі схована»? Переживання перших зрад вилилось у слова:
Скільки у цебрі водиці стільки у дівчаток правдиці. …
Скільки в решеті водиці стільки в парубків правдиці.
І звичайно, знайшовся варіант, який доводив зворотнє.
Дівочий хор під час танцю міг оспівувати лише переживання молодиці чи забути про дівоче і співати, як парубки зловили і ділили зайців. Часто виконувалось як жарт, але чи було жартом на самому початку виникнення гаївок, уже ніхто не дізнається. А в XIX столітті селяни Галичини в «Кривому танці» почали славити скасування панщини — так остаточно відійшли від первісного матеріалу й підтвердили зміну суспільних настроїв. Церковні служителі критикували паству за хороводи під час великого посту. А паства проявляла більший інтерес до оригінальних пісень.
За радянських часів владі не подобались гульби біля церкви (навіть якщо вона закрита і напівзруйнована), тому гаївки потрапили під заборону, як і Великдень. Центральна ж влада видавала нові «Веснянки», в яких оспівувався колгосп.
Сьогодні гаївки повільно повертаються. Для сучасних українців більше театралізоване дійство. Але найцікавіше ще попереду. Бо звичайна жартівлива гаївка, сьогодні може сприйматися як токсична.
Загадав си дідо
Восени женити,
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Восени женити!
Старої не хоче,
Молода – не піде!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Молода – не піде!..
А як вона піде,
Любити не буде!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Любити не буде!..
Як любити буде,
То не поцілує!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
То не поцілує!..
А як поцілує,
На землю виплює!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
На землю виплює!..
Ой, у тебе, діду,
Борода цапова!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Борода цапова!..
Ой, у тебе, діду,
Станочок козєчий!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Станочок козєчий!..
Ой, у тебе, діду,
Голос ведмедєчий!
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Голос ведмедєчий!
Ой, поїхав, дідо,
Та й на ярмарище!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Та й на ярмарище!..
Купив собі дідо
Файний нагаїще…
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Файний нагаїще…
Як зачали дідо
Свою жінку бити…
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Свою жінку бити…
Тоди стала жінка
Вже діда любити…
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Вже діда любити…
Ой, у тебе, діду,
Борода шовкова!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Борода шовкова!..
Ой, у тебе, діду,
Станочок піхотський…
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Станочок піхотський…
Ой, у тебе, діду,
Голос парубоцький!..
Ой, тру-ду, ру-ду-ду,
Голос парубоцький!..
Другий варіант, в якому не має згадки про насильство, також може бути розкритикований сьогодні.
А ти, старий діду, чому ся не жениш?
Я лігав, думав, думав,
я вставав, думав, думав, чому ся не жениш?
Старої не хочу, молода не піде,
Я лігав, думав, думав,
я вставав, думав, думав, молода не піде.
А хоть вона піде, то нароби біди,
Я лігав, думав, думав,
я вставав, думав, думав, то нароби біди.
(Подібно і далі розспівується кожний рядок)
А хоть не нароби, то не зварит їсти.
А хоть зварит їсти, то ми не налиє.
А хоть ми налиє, то не подасть лишки.
А хоть подасть лишку, то сама не сяде.
А хоть вона сяде, то не буде їсти.
А хоть буде їсти, то ми не постелит.
А хоть ми постелит, то сама не ляже.
А хоть вона ляже, то ми не обійме.
А хоть мня обійме, то не поцілує.
А хоть поцілує, то на землю сплює.
Але все ж гаївок так багато, що певен: ви обов’язково знайдете ту, яка вас зачарує.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Традиції та війна. Як змінився наш Великдень;
Коляда у великому місті. Поради з підготовки до Різдва;
Креатив без картоплі. Як заробляють у селах Київщини;
