Інший Гамлєт. Феномен кацапізму в центрі Києва

У статті містяться нецензурні слова

Ми вже звикли до аншлагів і черг у театральні каси. Але розчарування теж трапляються. Науковиця й популяризаторка Дар’я Озерна розказала Вікенду, як деякі кияни розчарувалися у «Гамлєті».

Я добряче запізнювалася на прем’єру рок-опери «Гамлєт» і хутко бігла сходами до МЦКМ (колишній «Жовтневий»), а назустріч мені спускався натовп обуреної розчарованої публіки. Можливо, при купівлі квитків на «Гамлєта» люди недобачили, що то постановка на лібрето Леся Подерв’янського, а не Вільяма Шекспіра. Отже, не були готові до феномену данського кацапізму. Попри те, що не всі витримали, зала була повна від партеру до люстри.

Як це було?

На сцені лежить хвостатий скелет Русалоньки, стоїть крісло з черепа моржа, проте ані роялю Stanway, ані національного герба з ведмедем, сокирою та балалайкою нема. Я трохи пошкодувала, що не зазирнула до буфету.

Тамтешня Данія дуже віддає кацапщиною — хоча б тому, що всі співають і говорять під фонограму.

Костюми героїв і героїнь вистави наводять на думку, що дія відбувається у міжвоєнному Львові, куди завітали з дружнім візитом італійські фашисти, чи, бодай, на київському Ретро-круїзі: жінки на підборах, у сукнях і в капелюшках з пір’ям, чоловіки в костюмах для тогочасних велоперегонів, хасиди в чорному й білому, а «хами» замість косовороток носять форму, в якій радше Ефіопію захоплювати, аніж оберігати Данію від норвежців.

Полоній відповідає своєму імені на всі 100% — ні, він не поляк. Він — радіоактивний і схожий на дядечка Фестера з родини Аддамсів.

Привид батька Гамлєта скидається на вгодованого російського генерала, що полежав кілька тижнів на узбіччі — неестетично, зате викликає певну сатисфакцію.

Королева Маргарита в червоній сукні з голою спиною одним виглядом пояснює далекій від драматургії публіці, що вона не схвалює моногамію. А потім ще співає про це.

Хтивий дядько принца Клавдій носить парадну форму часів Беніто Муссоліні, а Гамлєт, коли не в спідньому, демонструє вагання між примусом до воєнщини (галіфе) та вродженою м’якістю натури (ошатна квітка в петлиці).

Костюми до вистави створила мисткиня Анастасія Подерв’янська, донька Митця.

У головній героїні — Офелії — я не без втіхи упізнала себе: Офелія переймається біорізноманіттям священних скандинавських морів, рішуче засуджує вбивство тварин на хутро, цілу арію обурюється лицемірством навколишніх і нерішучістю Гамлєта. При цьому вміє радіти життю та прагне помститися за загиблу подружку Русалоньку (Русю). Тонути вона не збирається, а якби і впала у воду, то всім зрозуміло — Лесева Офелія не прогулювала фізру в данській школі й добре плаває навіть в одязі. До слова, в другій дії шати львівської панянки Офелія змінює на форму покоївки і мартенси — так, либонь, зручніше нишпорити та мститися.

Стислий зміст такий

Гамлєт, як годиться, переймається екзистенційними питаннями на узбережжі, сплюндрованому данською екологічною політикою. Дядько Клавдій намагається підсунути ненависному племіннику конфету Тузік, привид вбитого Короля закликає Принца до помсти, але той не хоче — все, як у Митця. Охоронці Сільвіо та Антонію втішають принца психоактивними речовинами, а Офелія закипає від люті. Парадно вдягнений Клавдій розповідає підданим про успіхи Данського князівства, Велике будівництво та кінець епохи бідності, й на додачу — про ветеранську політику, побудовану на дармовому алкоголі. У його арії норвежець Фортінбрас римується зі словом «підарас», а матроси — зі словом «хуєсоси». Королева якраз робить blowjob, який хвилює підданих велосипедистів, хасидів і панянок значно більше, ніж заявлений новим королем кінець епохи бідності.

Привид залітає у хвіртку, закликає клятих зрадників до відповіді й не надто вірить у запевняння Клавдія про зміцнення авторитету держави. Привида бентежить дилема: всіх би годилося розстріляти, але тоді хто копатиме СкандинавКанал?.. Він знаходить розв’язок — всіх треба просто посадити. Посіпаки згодні, але сподіваються, що посадять когось, а не їх. На цьому місці я пошкодувала, що у виставі стільки матюків — інакше її можна було б крутити Єдиним Марафоном з виховною метою. Але «нам так не буде».

Музика в рок-опері до болю знайома, хоча ідентифікувати її я не змогла, й добре надається до хорового співу. П’яного, зокрема. Між аріями звучать запили електрогітари та гонг.

Приходить Офелія і красиво вбиває Клавдія, Королеву та Привида катаною. Видно, що актриса подивилася всі частини Kill Bill. Полоній, рідний тато, помирає сам від радіації. Хами Сільвіо та Антонію пакують трупи в пакети, а Офелія співає про помсту за подружку Русю, бажає їй миру на небі, та медитує. Норвезькі моряки на чолі із Фортінбрасом, який дуже навіть straight, танцюють танець маленьких лебеденят. Офелія відновлює ресурсний стан і вирішує тішитися помсті й радіти життю в компанії норвежців.

«Ціла епоха пішла через знервовану кобєту», — заявляє Гамлєт, що стоїть в оточенні мішків з трупами, і знову екзистенційні питання захоплюють його свідомість. Сільвіо та Антонію знову причащають його психоактивними речовинами, а хасиди пригощають яблучком. Поки пісня «Яблучко» переможно шириться, хасиди і Гамлєт танцюють, хоча й не чечітку, і до них мірою можливостей долучаються навіть трупи в пакетах.

На овації в «Яблучка» навіть з’являються слова про відбудову Данії та любов до батьківщини, і це навіть починає нагадувати шкільну лінійку на Останньому дзвонику. До артистів долучаються режисерка Олена Хижна, хореографка Ніна Замерзла, композитор В’ячеслав Назаров, художниця костюмів Анастасія Подерв’янська, декоратор Олександр Смирнов, художник по світлу Андрій Кононенко і сам Митець. Публіка аплодує стоячи. Пісня «Яблучко» переможно шириться.

Завіса.