Пригадай, як було усе: Ірина Білик відсвяткувала 55-річчя в Києві

Букети, аншлаги та публіка, що підспівує кожній пісні. Чи багато в Україні зірок такого рівня? Ні, лише одна, єдина і неповторна. Вікенд побував на концерті Ірини Білик і розповідає про вечір вдячності та ностальгії.

Свій перший палац «Україна» Ірина Білик зібрала майже 30 років тому — восени 1995 року. Шоу «Нова», з яким співачка об’їхала всю країну, було небаченим для того, що тоді було заведено називати «українська естрада». Про «шоубізнес» тоді взагалі ніхто ще не говорив. Промо «Нови» теж вражало: всі, хто в той період слухав радіо, не могли не чути енергійний анонс «сольного концерту попсимволу України». Всіх дивувала незвична зухвалість. «У нас є попсимвол?» — питали люди. А яскравий і провокативний концерт з перевдяганнями та динамічним шоу вразив публіку, його неодноразово показували по телебаченню.

Гучний дебют не лише викликав очікувані порівняння з Мадонною, але й закріпив за Білик статус зірки №1 на українській сучасній сцені. Здається, вона була першою зіркою з таким статусом і залишиться останньою, бо в наш час стримінгів і розшарування смаків уже не існує артистів «для всіх».

На статус співачки багато хто зазіхав за її більш як 35-річну кар’єру. Деяких сьогодні навіть соромно згадувати. Пам’ятаєте Таїсію Повалій чи Ані Лорак? Утім, сама Білик теж давала привід сумно зауважити, що, може, вона вже не на вершині. Власне, вся її кар’єра трохи віддзеркалює долю України: щирий, стрімкий патріотичний старт, розчарування, пошук нових шляхів (ви знали, що у неї є непоганий альбом польською?), спроби підкорити Москву (навіщо, Ірино, навіщо?), нестійкі політичні переконання… багато чого було.

І от, 2025 рік, велика війна, а Ірина Білик знову збирає три концерти в найбільш пафосному концертному залі країни. Повний аншлаг на всіх трьох шоу, гори квітів та привітання з 55-літтям — хоч через трагедію в Кривому Розі один із виступів довелося перенести — і знову тисячі людей разом співають «Вона мені сьогодні подзвонила», «А я пливу у човні» та всі інші хіти так, ніби й не минуло десятків років з дня їх написання. Співають і пісні з «російського» періоду, тепер перекладені на українську — «Сніг», «Нас нема». До речі, слова пісні «Сніг» — «Лютий я не люблю за те, що назавжди забрав тебе» — тепер теж звучать інакше.

Третій свій ювілейний концерт, що відбувся 7 квітня, Білик починає з хвилини мовчання за загиблими в Кривому Розі. Протягом всього шоу вона неодноразово дякує захисникам і ділиться особистими історіями — про людей, яких втратила, про те, як проводила час у бомбосховищі.

Натискайте на фото для збільшення

Публіка спочатку поводиться дуже чемно. Це не дивно: зібралися переважно люди, що слухають Ірину з 1990-х, а це означає, що їм щонайменше 35-40 років. Але вже з перших пісень пафос зникає. Зал знає слова всіх пісень. Всі співають, розмахують руками на запрошення співачки й нескінченим потоком несуть квіти. Хтось плаче, хтось намагається пробитися до сцени, щоб сказати Ірині хоч пару слів. Від самого початку задає настрій Павло Зібров, якому вдалося навіть відібрати у Білик мікрофон і заспівати свою пісню-привітання. Не схоже, що це було заплановано, але Павла Миколайовича очевидно переповнили почуття — і це можна зрозуміти. Його було не спинити.

У залі багато людей, з якими Ірина Білик співпрацювала протягом кар’єри. «Пам’ятаєш, як ми співали на кухні?» — питає вона у когось під час виконання «Ти мій», і багато людей зітхає — а хто не співав? Танцював і підспівував Меловін, не міг стримати сльози Влад Дарвін. Не обійшлося й без екзальтованої фанатки у поважному віці, яку охорона чи не з десять разів умовляла відійти від центру сцени та всістися нарешті.

А сама Ірина — справжня діва. Щира, професійна, зі своїм неповторним «притрушеним» вайбом — така ж, як і у 90-х. Хіба що більш монументальна. Ну бо вона не Мадонна все ж. Цікаво, чи уявляла вона, коли починала, що й через стільки років натовп поважних людей все також не зможе стримувати емоції, коли чутиме «Пригадай, як було усе — і нехай вітер нас несе».