Чи правда, що камуфляжний одяг стає модним трендом? І що скоро камуфляжні штани та куртки носитимуть жінки й чоловіки, військові й цивільні, на щодень і на свято? Вікенд спитав про це модну оглядачку Майю Тульчинську. Майя пообіцяла влаштувати марш протесту, якщо таке станеться.
— Перш ніж пояснити, чому я готова протестувати, хочу зробити невеличкий екскурс в історію моди. Знаєте, звідки у вашій шафі з’явилися футболки? Прості футболки з бавовняного трикотажу, базова й звична річ, без якої складно уявити сучасне життя. Менш ніж сто років тому футболок як виду одягу не існувало. Це була спідня білизна та суто чоловіча. Хлопці носили футболки як нижній шар під одяг, а жінки не носили їх взагалі, ані назовні, аніяк. Якби у 1930-якомусь році дівчина вийшла у футболці гуляти Нью-Йорком, на неї дивилися б як на міську божевільну.
Усе змінила Друга світова війна. Бавовняні футболки були частиною форми американських вояків. Коли вони повернулися з війни з перемогою, багато хто з них ще довго доношував свою форму. У літню спеку хлопці почали носити армійські футболки соло, без сорочки зверху — і раптом футболки спіткала слава одягу переможців. Усі навколо розуміли: якщо хлоп у футболці, значить, він воював. Значить, він герой, його поважає суспільство, дівчата дарують йому закохані погляди.
Що було далі, нескладно здогадатися. Носити футболки стало круто та їх зажадали усі, зокрема й ті, хто армію бачив лише в кіно. Кмітливі маркетологи навіть вигадали слоган «Не обов’язково бути військовим, щоб носити футболку!» — і під цим гаслом трикотажні футболки розліталися, як морозиво у спеку. Вони були чудовим способом дешево та безпечно натягнути на себе дещицю слави, навіть якщо не мав на неї жодних прав.
Тепер повернімося до камуфляжного одягу в цивільному побуті. Як і багато інших витівок моди, камуфляжний малюнок спочатку вийшов на вулиці як протест, а потім на подіуми — як іронія. У 1960-ті роки молоді люди вдягали камуфляжний одяг у мирних американських містах на знак протесту проти війни у В’єтнамі. Це був прояв контркультури, аж ніяк не мейнстриму. З роками зміст камуфляжу дещо змінився, з 80-х і досі його часто використовують і дизайнери люксових колекцій, і бренди масової моди. Камуфляж став класикою, певні речі з цим малюнком можна знайти в магазинах майже щосезону, так само як леопардовий принт або горошок. Іронія в тому, що камуфляжний малюнок створений, щоб зробити носія непомітним у польових умовах, допомогти злитися із середовищем. Але в цивільному, міському пейзажі він навпаки стає дуже помітним, виводить свого носія у центр уваги. Так само як леопард, камуфляж аж ніяк не мовчазний. Він несе гучний меседж: я вдаю з себе вояка, але це просто гра. Так воно працює у цілком мирному, безпечному Парижі чи Нью-Йорку. Там не було війни та військових дій — у першому вже близько 80 років, у другому взагалі ніколи.
Легко та весело хизуватися камуфляжними штанами у місті, де ніколи не було війни. Легко та весело вдавати з себе Рембо там, де до найближчої війни — багато тисяч кілометрів і кілька державних кордонів. У нас ситуація геть інша. У нас люди, що вдягнули камуфляжні штани, платять кров’ю за цей дрес-код. У нас право йти вулицею в армійському одязі та отримувати за це закохані погляди мають ті, для кого цей одяг — не гра. Хочеш виглядати героєм — вдягай камуфляжні штани серйозно, а не жартома. Час жартів скінчився.
Право носити камуфляжний одяг має бути у тих, хто виборов його в бою. Усім решті начепити на себе камуфляжну футболку чи сукню — це не спосіб висловити своє захоплення армією та підтримку воякам. Це дешевий спосіб привернути увагу та похизуватися славою, на яку не маєш права. Свою підтримку воякам краще висловити донатами. Це завжди в моді!
Читайте також: Київ після нацистів: мода, дефіцит, городи;
Піт береже кров: поради хлопця з передової;
Жовто-блакитна клумба: як виростити прапор;
