Піт береже кров: поради хлопця з передової

^{фото: Генеральний штаб ЗСУ}

Чи справді бійці на фронті голі-босі? Як підрозділи конкурують за звання «найгірших засранців»? На чому бійцям не слід заощаджувати? Киянин із позивним Барс відповів на питання Вікенда.

Якщо людина не дотична до армії, але хоче воювати, що порадите? Йти у військкомат? Чи сидіти вдома, бо невмілі на фронті не треба?

Згадаймо добровольців 2014-2015 років. Та й теперішній досвід ТрО та інших добровольців мало чим відрізняється. Люди йдуть, бо хочуть бути корисними, зробити свій внесок у перемогу. Часто чую: прийшли, щоб дітям не довелося воювати, як зараз доводиться батькам.

Але треба тверезо оцінити свої можливості. Сісти й подумати: що ти конкретно будеш там робити? ким хотів би бути? які фізичні показники та стан здоровʼя? чи можеш довго бігати, часто недосипати, багато копати, важке носити? І це ще навіть не передова. Головне — не бути баластом. Бо якщо ти не зможеш виконати поставлену задачу сам, комусь доведеться робити за тебе. А це як мінімум «западло». Проста армійська мудрість: недопрацьовують одні, перепрацьовують інші.

Якщо прийшла повістка з військкомату — добре. Зараз у всіх частинах проводять базові курси підготовки бійців. Нема оцього «мʼяса», про яке багато говорять ті, хто не служив, але знає краще за всіх (плюньте таким в око). Кожного бійця одягнуть, нагодують, навчать, пояснять. Можна проявити розумну ініціативу й уточнити те, що не зрозуміло. Що краще підготовлений боєць фізично, практично та теоретично, то більше шансів виконати задачі, перемогти й повернутися додому.

Хоча в армії справді досі проблеми з розміром/зручністю/практичністю, тому якщо є можливість, зберіть бодай один комплект камуфляжу для себе. Це зручно, недорого (особливо якщо купляти вживані речі) і точно згодиться. Особливо потурбуйтеся про зручне та надійне взуття. Ноги часто страждають першими. Хоча якість взуття суттєво виросла за цей час (наприклад, є мембранні «Талани»), але кожен організм має свої особливості. Так, хороше взуття дороге, але ви не раз подякуєте собі, що витратили ті 3-7 тисяч гривень. Бо армія — це майже весь час на ногах.

^{фото: Національна гвардія України}

Стосовно інших типів підготовки, то зараз проводиться чимало курсів підготовки бійців ТрО чи ДФТГ. Можна навчитися користуватися зброєю, залишаючись цивільною людиною. Зараз це важливо як ніколи й може суттєво призупинити рух ворога вглиб країни. Маємо такі приклади з перших днів повномасштабки.

Теоретичної частини багато в інтернеті. Рекомендую ютуб-канали «Хлопці з лісу», «Рекрут» нині покійного Олексія Чубашева (загинув недавно на фронті), «Combat raccoon». Вчіться, готуйтеся і тренуйтеся! Піт береже кров!

У березні однокласниця запитала, як потрапити в ТрО. Вона людина дуже добра, проте хоче допомогти. Порадив волонтерити. Волонтери роблять колосальні речі! Військові візьмуть ту привезену передачу, зашаріються, як діти, щиро подякують і підуть далі робити смерть ворогам.

Назвіть 3-5 основних моментів, які відрізняють українську армію зразка 2014 року від сучасної.

Я не воював у 2014-му, потрапив на строкову службу навесні 2015 року до лав НГУ в бригаду оперативного призначення. Далі підписав контракт на три роки, тож спостерігав за розвитком наших військ до осені 2018-го.

Основні зміни:

Ставлення військовослужбовців один до одного та зі сторони командирів.

«Дідівщина» як традиція вже в минулому. Зараз діє бойове братерство, де є взаємодопомога та взаємопідтримка. Уже мало хто з офіцерів практикує принцип взаємодії з підлеглими «я начальник — ти дурень». Прогрес у цьому напрямку суттєвий. Зайве панібратство — теж зло, тому розумні люди вловлюють баланс спілкування та взаємодії.

Підготовка особового складу.

На сьогодні майже всі бійці володіють усіма видами озброєння у своєму підрозділі на рівні відділення-взвод-рота. Це дає можливість швидкої взаємозаміни, ефективної та злагодженої роботи в складі підрозділу. Щоб бути ефективним в бою, кожен боєць має займатися тактичною, медичною, інженерною, фізичною підготовкою. Ще з 2014-2015 років до нас запрошують іноземних інструкторів для підготовки та обміну досвідом. Це вже не стара совкова школа. Зараз усе інакше.

Забезпечення.

Прогрес тут важко переоцінити. Постійне покращення одягу, взуття та спорядження, модернізація та вдосконалення старої зброї та техніки, розробка принципово нових бойових машин, опанування іноземних видів техніки та зброї. Звісно, можна було б швидше, більше, раніше. Але вже як є.

Напевно, саме цей стрімкий розвиток військ дав нам можливість досі протистояти такому сильному ворогу. Як бачимо, у росіян якість спорядження за багатьма показникам нижча, ніж у нас. Один з яскравих прикладів — використання росіянами нашого трофейного взуття та флісок, хоча й бронею, касками та іншим спорядженням вони теж не гидують. Мародери та крадії, що ж тут скажеш?

^{фото: Національна гвардія України}

Дехто продовжує стверджувати, що військові «голі-босі». Прокоментуйте, будь ласка.

«Голі-босі» — абсолютна нісенітниця. У формі ми тримаємо досить високу планку. Звісно, що більша масовість, то менша якість. Проте глобально це досі проблема навіть найпотужніших армій світу. В армію шиють масово, дешево та надійно, тому зручність тут нерідко відходить на задній план. Але боєць може проявити ініціативу. Хочеш, щоб було зручно — зроби, а не ний, що тобі все не так. Одні скаржаться — інші роблять.

Свій перший кітель я ушивав самостійно, бо він був на два розміри більший. Після того неодноразово в майстернях підганяли форму під мене. Взуття купити — нормальна практика, бо я хочу, щоб мені було зручно. Враховуючи теперішню інтенсивність бойових дій, дуже часто речі губляться, горять, рвуться. Можна написати рапорт, що під час виконання завдань одяг і майно були втрачені чи виведені з ладу з проханням видати нове. Процедура працює, але не так швидко, як багатьом хочеться.

Доведеться одягнути щось своє, придбане раніше, або купити в найближчому місті на ринку, або попросити вільний/старий комплект форми у побратима, або звернутися по допомогу до волонтера. Потреба дійсно є у багатьох, але точно вже не «голі-босі». Просто різні люди по-різному дивляться на свої потреби та можливості інших.

Чим відрізняється Нацгвардія від ЗСУ? Поясніть максимально просто.

Тут все не так і складно. Вони мають різні задачі. Зараз буде дуже субʼєктивно, але Нацгвардія — це справжні універсальні солдати! На них покладені як військові задачі, так і поліцейська функція. Звісно, збройники вважають нас ментами, а для поліції ми «бахнуті воєнні». Істина десь посередині. Хоча особисто я позиціюю себе військовим. Звання та посада в мене військові, свого часу у гвардію я потрапив через військкомат, строкова служба в нас є, а в поліції немає. Та й зараз на позиції на сході я виконую далеко не поліцейську функцію. Але головне — щоб кожен із нас просто добре робив свою роботу там, де він знаходиться, тоді й перемога буде скорою.

Чи існує певне суперництво між різними видами військ?

Так, зараз це конкуренція за звання «найгіршого засранця» у військах. Часом слухаєш діалоги:

— Чуваки з тієї бригади якісь ненормальні! Вони таке робили на позиції! Сепари їх боялись як чорти ладану!

— А ти про той батальйон чув? Там пацани взагалі відбиті! На них ціла орда перла, а вони не те що не відступили, а вгризлись у землю, перечекали обстріл і так дали просратись, що спєцура від них втікала!

— А ти он про тих засранців щось чув? Вони взагалі гепнуті!

Тому так, за звання «головного засранця» боротьба між підрозділами триває постійно, ще з початку АТО.

^{фото: Національна гвардія України}

Головна навичка гарного солдата — вміти копати, вміти чекати чи вміти стріляти?

Головні навички солдата, як на мене, — не тупити та не проморгати. Якщо боєць плужить і тупить, то він створює проблеми собі та іншим. При звичайній службі це тягне за собою зауваження та покарання йому й колективу. А в зоні бойових дій помилки та неуважність можуть становити загрозу для всіх. Подібні приклади багатьох навчили, що ціна висока та дуже кривава. Найдорожчий і найвразливіший ресурс в армії — це люди.

Розкажіть про турнікети. Що слід знати про них кожному українцю? Військові забезпечені турнікетами?

Турнікет — один із найважливіших засобів порятунку життя при пораненні. Більш як половина всіх випадків поранень припадає на пошкодження кінцівок. Від сильної крововтрати людина може померти за лічені хвилини, а накласти самостійно джгут-турнікет закордонного зразка можна навіть однією рукою. У досвідченого бійця із собою завжди декілька турнікетів, бо кінцівок чотири, і в кожну з них може прилетіти. В мене три турнікети: один на бронежилеті, щоб швидко можна було дістати однією рукою, запасний в аптечці, третій у підсумку-органайзері.

Сучасна система тактичної медицини побудована на певного роду егоїзмі. Якщо всі будуть завжди діяти за принципом «сам помирай, а товариша виручай», то на короткій ділянці лежатимуть двоє, троє, десять або всі. Тому спочатку думаємо про особисту безпеку, а вже тоді рятуємо побратима. Тоді є великі шанси, що виживуть усі.

Загалом рекомендую пройти курс тактичної медицини. Там навчать основ стабілізації пораненого, ознайомлять із вмістом аптечки й особливостями використання різних девайсів, навчать транспортувати на собі пораненого максимально безпечно для нього і вас.

Зараз на ринку стало зʼявлятися багато підробок джгутів-турнікетів. Доходить до дурного, коли в маркетах (наприклад, в Епіцентрі) стали зʼявлятися пародії на джгути, по-іншому не можу назвати: простий строп, кілька текстильних кілець і якась паличка або планка. Ця хрінь вбиває! Старий гумовий джгут Есмарха з найближчої аптеки буде надійнішим та ефективнішим, хоча має слабкості та вразливість до погодних умов. Не купуйте дешеві аналоги джгутів!

Для всіх, хто закуповує турнікети: Центр тестування турнікетів виклав таблицю про турнікети різних виробників, які пройшли й не пройшли тестування. Перегляньте і не купуйте херні.

У 2014 році разом з турнікетами шукали Celox та інші засоби, які спиняють кровотечі. Зараз їх не використовують?

Такі кровоспинні порошки за допомогою хімічних реакцій згортають кров, припікаючи рану. У невмілих руках це може становити загрозу. Щоб зашити рану, лікарю потім доведеться вирізати всю ділянку обпеченої шкіри, аби дістатися до живих тканин. Пакетики не можна відкривати зубами, бо порошок може викликати опіки слизової.

Зараз в аптечках бійців є гемостатичні серветки й тампони, котрі можна запхати в глибоку рану або використати як тампонаду. Є там і кровоспинні бандажі — велика тампонада з вологовбиральним тампоном (по принципу жіночих прокладок або дитячих підгузків) на основі еластичного бинта, котрий створить тиск на рану. Фіксується все це жорсткими пластиковими кліпсами. Використовувати всі ці засоби навчать на курсах тактичної медицини, яку зараз проводять і для цивільних.

^{фото: Національна гвардія України}

У військових є певна мода? Улюблені бренди, моделі? І навпаки — те, що носити відстій і западло?

Так, мода є. Найбільше цінуються закордонні бренди тактичного та військового одягу, взуття та спорядження. Зокрема й старий військовий секонд-хенд. Я сам надаю перевагу старій «британці» МТР. Вона зручніше сидить, бо придбав для себе за розміром, легка для літа і як камуфляж досить добре вписується в наші регіони на літо та міжсезоння.

Від багатьох контрактників чув критику нашої форми. Не погоджуся. Наш пошив досить сильно пішов уперед за фасонами, розмірами і живучістю.

Тим, хто зараз у тилу, дорікають, що не можна ходити до закладів, розважатися та радіти життю, «бо не за те наші хлопці на передовій гинуть». Прокоментуйте це як хлопець на передовій.

Заклади власне для того й відкриваються, щоб туди приходили люди. Звісно, права та свободи зараз дещо обмежуються під час воєнного стану, але відпочивати всім треба. Життя лише горем і негативом призведе до депресії на рівні цілої країни.

Самі військові теж люблять відпочивати. У звільненні хочеться відвідати ресторан, театр тощо. Для того ми й воюємо, щоб наші рідні в тилу могли почуватися вільними.