Мрії, плани та інсайти: що українці привезуть з-за кордону

Фото: Depositphotos.

Із закордонних поїздок кожен везе додому щось своє. Хтось — юзаний бойлер і килим, а хтось — ідеї та досвід. З чим повернуться в Київ ті, хто під час війни був змушений поїхати з країни? Вікенд розпитав українок, що зараз знаходяться за кордоном.

Марина, Іспанія:

— Найважливіше, що я привезу додому, — це усвідомлення, що час розлучитися з комплексом меншовартості. Раніше думала, що за кордоном люди інакші — свідоміші, вихованіші, ввічливіші тощо. Тому ми живемо гірше, тому в нас автобуси брудні, тому біля смітників завжди купа недопалків і пляшок, тому країна корумпована.

Ні! Українці — чудові! Все інше — різниця менталітету та, як не сумно, рівня життя. Трамваї у Барселоні чистенькі та новенькі не тому, що в місті немає оркоподібних створінь, які малюють на сидіннях і смітять на вулицях. Є, повірте! Просто місто має гроші на те, щоб регулярно обслуговувати ті самі трамваї та постійно прибирати вулиці. У міста є гроші на охайні таблички на всіх зупинках, зручні інформаційні табло, велику кількість скверів і парків. Після перемоги треба буде працювати вдвічі більше. І над тим, щоб держава розвивалася у правильному напрямку.

Анна, Німеччина:

— Єдина моя мрія зараз — це перемога України та мир у країні. Але знаходячись тут, у Франкфурті, безперечно можна побачити багато того, чого ми, на жаль, ще не маємо в повному обсязі, але маємо крокувати саме в цьому напрямку. Тому я буду мріяти, щоб у мирній Україні ми як громадяни продовжували працювати з владою та лобіювати базові необхідні речі для комфортного життя, а саме:

доступне, безбар’єрне місто для маломобільних груп;
зоновані дитячі майданчики та парки, де різні вікові групи не заважають відпочивати одні одним;
зручна інфраструктура для велосипедів. Можливо, і ми колись доживемо до того, що у нас велоструктура дозволятиме безпечно перевозити дітей у велосипедах з візочками;
комфортні парки, за якими тут пильно наглядають і цінують, і де люди можуть жити активним способом життя — бігати, їздити на велосипедах або гребти на човнах;
добре продуманий і розвинутий громадський і міжміський транспорт, який об’єднує всю транспортну структуру: міський транспорт, регіональні та міжрегіональні потяги.

Але головне, про що я мрію, — щоб люди старшого та пенсійного віку мали гідну старість, могли відвідувати кафе та спілкуватися за кавою з друзями або подорожувати. Хочу, щоб вони почувалися потрібними для суспільства.

Наталія, Польща:

— Головне, що привезу із собою додому, — мій зсув парадигми. Можна сформувати одним реченням: я ще більше усвідомила, чому Культура їсть Стратегію на сніданок.

Знаєте, що вразило? Я спочатку подумала, як це незручно, а потім зрозуміла, що такі речі творять культуру та сформовані як логічне віддзеркалення цінностей суспільства. Мова про те, що в неділю та на свята не працюють великі маркети, тільки невеличкі продуктові магазинчики біля дому. І до 23:00 ніхто не працює. Незручно? Кому незручно? Тут ціннісно проявляється принцип рівності: відпочивають всі, тому поважайте одне одного та плануйте свій час.

Можна хоч скільки хочеш разів говорити про такі технології, як клієнтський досвід і customer journey, але щойно бачиш, як у Києві в міський транспорт молода мама намагається затягнути візочок із дитиною, розумієш, що якщо культура не людиноцентрична, то всі технології — то просто слова. А тут ти бачиш, як мама спокійно закочує коляску до трамвая.

Як працює система підтримки в Польщі? Це ж навіть не про кожного окремого поляка, а про сформовану інституцію надання послуг і сервісів. Вона працює на системному рівні. Працює однаково для всіх. І це також віддзеркалення культури.

А ще я привезу із собою вдячність. І мої діти будуть продовжувати вчити польську і вдома, в Україні. Бо це буде наш з ними акт вдячності країні, яка зробила так багато для українців, не для нас особисто, а взагалі для України.

Марія, Польща:

— Привезу розуміння, що більше не хочу жити в тому районі, де жила, посеред бетонних коробок і машин. Коли трохи пожила серед зелені, там, де комфортно та приємно знаходитися, вдома буде тяжко. Тому я хотіла б винайняти квартиру в Києві в іншому районі, можливо, в центрі, а свою на Позняках здавати, наприклад.

Ігор, Німеччина:

— Нам точно необхідно змінювати систему паркування в Києві. Мрію про розвантаження центру, для цього є дієві механізми, варто лише знайти фінансування та зайнятися питанням. Захоплююся тим, як грамотно в Європі організоване паркування в житлових районах. Є стікери, що отримають власники авто за місцем реєстрації. Якщо ви проживаєте в цьому районі, маєте право паркувати своє авто безплатно або за невеликі гроші, які потраплять до бюджету міста, а не лівим конторам, які ні за що не відповідають. Якщо приїхали у справах — будьте ласкаві сплатити за паркування. Система чітка, дієва та ефективна.

Тетяна, Польща:

— Давно спостерігаю за розвитком проєктного менеджменту. Вдома просто спостерігаю, а в Польщі насолоджуюся його активними проявами. Тут усі фондації «сидять» на грантах, що дозволяє їм розгортати ширшу діяльність і допомагати людям. Розмірковую над відкриттям українсько-польської громадської організації з повернення додому.

Наталія, Австрія:

— Ви чули про круту ініціативу, яка об’єднує тих, хто має їжу, з тими, хто цю їжу може з’їсти? Якщо коротко, то суть така. Too good to go — це мобільний застосунок, в якому ви бачите пропозиції від ресторанів, кафе, супермаркетів, готелів. Пропозиції поширюються на продуктові набори або окремі категорії продуктів, яких у продавця забагато. Є короткий опис, зазвичай йдеться про набір-сюрприз, тобто не знаєте точно, що саме попадеться з групи товарів: молочні продукти, веганська їжа, випічка, бізнес-ланч. Також бачите рейтинг продавця, адресу, де треба забрати пакет, часовий проміжок. Непродані надлишки їжі можна придбати з великою знижкою — 60-70%.

Супермаркети ввечері або перед вихідними збирають набори з продуктів, термін придатності яких наступного дня скінчиться, або з тих, що смакують лише свіжими, наприклад, готові салати, сендвічі. Готелі після сніданків за невеликі гроші пропонують свіжий хліб, сирну та ковбасну нарізки, каші. Заклади, що готують обіди в бізнес-центрах, по закінченню обідньої перерви віддають ті самі обіди (свіжі, але вже не дуже актуальні) за смішними цінами. Хлібні лавочки та булочні віддають ввечері те, що не встигли продати протягом дня.

Основна концепція проєкту полягає не в бажанні заробити додаткові гроші. Мета — знизити кількість харчових відходів, запобігти викиданню хорошої їжі в сміття, підвищити рівень екосвідомості користувачів. Компанію було створено в Данії у 2015 році, сьогодні, кажуть, цей стартап розвивається з шаленою швидкістю. На початку 2022 року було зареєстровано майже 60 млн користувачів. Може, час приєднатися й Україні? Думаю, хто та як міг би розпочати цей бізнес в нашій країні.

Оксана, Нідерланди:

— Доступне середовище, коли в тебе є дитина-інвалід — так круто! Виявляється, це може бути нормою життя, а не мрією та боротьбою з вітряками. Це зручні пандуси, ліфти, туалети, спеціальні платформи в громадському транспорті та все те, чого нам так бракує в Києві. Сподіватися, що питання розвʼяжеться саме, вже не буду. Треба боротися. З аптеками, які для галочки будують пандуси, якими неможливо скористатися. З ресторанами, які відкриваються без належних зручностей для людей з обмеженими можливостями. Із забудовниками, які задля заощадження коштів ліплять сходи там, де повинні бути пологі спуски.
Безбар’єрний простір повинен стати реальністю в моїй країні, бо я хочу жити там, де думають про кожного громадянина.

Аnn, Австрія:

— У Відні є нереальний сміттєпереробний завод. Туди звозять відходи з центру міста, спалюють і отримують енергію, яку використовують для опалення та нагріву води. Завод, обладнаний найсучаснішими системами очищення та фільтрації, не лише забезпечує енергією кілька районів Відня, він є відомою культурною атракцією для туристів, бо проєктував його крутий австрійський архітектор і художник Фріденсрайх Гундертвассер.

Чистота — неймовірна. Диму жодного разу не бачила. Запаху — взагалі ніякого. Кажуть, Гундертвассер, який був неабияким екологом, довго відмовлявся від роботи над цим проєктом, але погодився за умови, що для його створення будуть використані найкращі сучасні технології та рішення.

Отже, везу з собою додому мрію про те, що в Україні уряд припинить нарешті лобіювати чиїсь фінансові інтереси, натомість створить сучасну систему утилізації сміття.

Ірина, Німеччина:

— Тут майже в усіх супермаркетах можна зустріти автомати, які приймають пляшки. Пластикові, скляні, металеві. Видається чек на певну суму, якою можна скористатися при купівлі продуктів. Привезу сподівання, що з часом у нас теж так буде.

Катерина, Словаччина:

— Відчуваю, що внутрішньо я сильно виросла за час перебування за кордоном. За 3,5 місяці, попри страх, сама проїхала понад 1000 кілометрів Європою, навчилася розуміти місцевість за допомогою мапи та домовлятися з навігатором, жити одним днем і ловити кайф від того, що маю, а не від того, що хочу мати чи до чого звикла. Сформувала дітям звичку отримувати позитив навіть від вимушеного перебування за межами України, показала унікальність іншої культури, навчила поважати чужий простір, довела крайню потребу вивчати іноземні мови.

Мрію створити певний простір — терапевтичні групи для дітей, що пережили травму. Вирішила отримати сучасну ІТ-освіту, щоб бути більш незалежною у питаннях заробітку. Краще зрозуміла, що треба вивчати в собі та пропрацьовувати, щоб легше адаптуватися до нових умов життя.