Режисери знову й знову беруться за Шекспіра. Результати дивують, вражають або розчаровують. Театральна оглядачка Вікенду пояснює, чому остання прем’єра стала для неї розчаруванням.
У минулі вихідні театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра анонсував прем’єру шекспірівської п’єси. У 2024 році в репертуарі вже з’явилися вистави «Отелло» і Ha*l*t (за мотивами «Гамлета»). Нині трагедію «Король Лір» інсценізував запрошений режисер Дмитро Захоженко головний режисер львівського театру імені Лесі Українки.
За останніми театральними тенденціями перший діалог вистави починається до вимкнення світла в глядацькій залі, коли завіса ще опущена. Тільки за декілька хвилин світло повністю згасає, театральна завіса піднімається — і ми стаємо свідками вечірки з сучасною музикою: актори з келихами енергійно танцюють в яскравому світлі палацу короля Ліра. Розуміємо, що на нас чекає нетрадиційне прочитання п’єси.
Текст майже повністю відповідає авторському (в перекладі Юрія Андруховича), але хай це не вводить вас в оману. Осучаснення твору суттєве: не буде ані середньовічних костюмів, ані класичних декорацій палацу, ані іншого реквізиту, що нагадує про стародавні часи. Навпаки. У кращому випадку в мінімалістичних декораціях ви впізнаєте станцію метро з колонами і графіті. У гіршому вам скажуть, що «тут мала б бути епічна сцена битви з лицарями, мечами і конями, але режисер сказав, що коні не помістяться» (с) Готуйтесь, це гумор. І його в постановці трагедії буде багато.
Короля Ліра грає неперевершений Олег Стефан. Постійні глядачі знають, що його участь прикрашає будь-яку виставу. Він талановитий, харизматичний і природний у перевтіленні. Божевільний старий, яким він змальовує короля Ліра, викликає жалість, біль, співчуття. Але, здається, ми вже добре знайомі з цим персонажем… Ми бачили його у виставі Стаса Жиркова «Батько», потім в постановці Давида Петросяна «Процес», а тепер і тут? Залишається дивуватися, чому режисери надають перевагу одному амплуа цього різнопланового актора.
Потішила майстерністю Анастасія Пустовіт, яка виконує ролі молодшої доньки Корделії та Блазня. Вперше бачу її на театральній сцені, враження залишились найкращі.
Та на цьому майже все з хорошого.
Оригінальні шекспірівські діалоги раптово перериваються жартами на кшталт «краще я б грав в антрепризах, як Тарас Цимбалюк». У трагічні сцени перетворення короля на безхатька вклинюються стендапи з актуалочкою про Молодий театр.Нагадаю, що четверта стіна — це такий уявний кордон між актором і глядачем. Якщо актори звертаються безпосередньо до глядача, то ми говоримо, що вони «ламають четверту стіну». Тут активно використаний складний прийом руйнування четвертої стіни. Проте спілкування з глядачем видається малозрозумілим і недолугим, як і гумор. Його було вкрай багато.
Актори навіть не натякають, а прямо доповідають глядачам, що ті дивляться не трагедію, а фарс. Але це мало допомагає сприйняттю.
Сценографія складається з вандально розмальованих колон, залізного паркану, алюмінієвих відер і чорних сміттєвих пакетів, що підкреслює загальну депресивність і бюджетність постановки. Застосовані камери і онлайн трансляція крупних планів на окремому екрані — прийом, яким театр, здається, починає зловживати.
І останнє, але не менш важливе. Тривалість вистави — 3 години 20 хвилин. Але не кожному режисеру є що сказати глядачеві протягом цього часу.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Безплатно до дорогоцінного. Як сходити в музей без грошей;
Як перетворити лицаря на тирана. Вистава «Макбет» Уривського;
Є квитки та сенси: вистава «Намалюй мені літак»;
Театральна математика. Які театри зароблять найбільше;
Худну з понеділка: якою вийшла вистава Дикого театру;
Втратити Мрію. Про що вистава «Трамвай “Жадання”» в театрі Лесі Українки.
