Фото: Настя Пироженко/Театр імені Марії Заньковецької
Квітне театральний туризм! Оглядачка Вікенду побувала у Львові на прем’єрі вистави «Сірано де Бержерак», розповіла про враження та сфотографувалася з режисером Давидом Петросяном. Тож про що ця історія: про великий ніс чи велике кохання? І до чого тут Тичина та Хвильовий? Про все по черзі.
Початок вистави викликає у глядачів неабияке здивування. У залі й на сцені — метушня, очікують на важливу персону, і коли вона нарешті з’являється, оголошують вечір поезії.
Далі виходять молоді люди в сучасних чорних костюмах і починають декламувати рядки з Тичини:
Сміється сонце з небозвода,
кудись хмарки на конях мчать.
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
У публіки — нерозуміння й подив, що межує з розчаруванням. Ми точно туди потрапили? Чи не переплутали двері? Це ж має бути п’єса 19 століття! Де характерні костюми? Де прекрасна поезія? Де власне головний герой — Сірано?
Наступної хвилини з’являється головний герой і зі скандалом розганяє гурток любителів радянської поезії. Починається сама вистава. І що означає ця п’єса в п’єсі, ми зрозуміємо наприкінці.
Сюжет п’єси «Сірано де Бержерак» знайомий багатьом завдяки численним екранізаціям і театральним постановкам. Це історія талановитого молодого поета, хороброго та відчайдушного, який міг творчістю зачаровувати людей, але вважав себе потворним через величезний ніс. Тому він так і не наважився відкрити почуття до кузини Роксани, яку шалено кохав. Проте став допомагати в сердечних справах другові Крістіану, пишучи за нього любовні листи до Роксани.
Як і в будь-якому багатошаровому творі кожен режисер тут знаходить щось своє, лінію, яка резонує йому. Один бачить романтичну історію нещасливого кохання, де красива дівчина не помічає почуттів головного героя і віддає перевагу зовнішньому над внутрішнім. Інший сприймає п’єсу як оповідання про благородство й честь Сірано, здатного пожертвувати власним щастям заради інших. Третій трактує сюжет як суперництво двох закоханих в одну жінку чоловіків, причому один з них некрасивий, але талановитий майстер слова, а другий — миловидний, але недорікуватий, не здатний до запальних промов.
То про що вистава «Сірано де Бержерак» Давида Петросяна?
Мені здалося, це історія про силу слова. Про неймовірну здатність поета чи письменника передати почуття й емоції через поетичні образи та метафори. Про те, що слова – це потужна зброя, яка може мати великий вплив на людей, на їхні думки, вчинки, світогляд. Силою слова можна не лише надихати й спонукати до дій, але й змінювати людство на краще.
Саме тому, я вважаю, великий ніс Сірано у виставі грає другорядну роль на відміну від постановок інших режисерів. Він з’являється лише в декількох комічних епізодах. Нам наголошують на великому серці Сірано і на його таланті перетворювати мову на інструмент кохання, захоплення, впливу.
Виконавець ролі Сірано Юрій Хвостенко робить із залом неймовірне. Коли він декламує любовну лірику своїм глибоким оксамитовим голосом, виникає відчуття, ніби він звертається особисто до тебе, ніби всі ці прекрасні слова написані саме тобі. У кожному ліричному епізоді шкіра вкривалася сиротами від тих емоцій, що транслюються зі сцени.
Окрім глибокого змісту, це вишукана красива вистава з глибоким підтекстом і досконалою естетикою. Ніжна ненав’язлива музика. Приголомшлива хореографія. Оригінальні декорації. Промені світла крізь отвори в задньому фоні. Свічки. Справжнє диво, коли театр не тільки несе в собі сенси роздуми, а ще й дозволяє насолодитися прекрасним дійством.
Трагічна фінальна сцена, яка забирає з собою молодих, хоробрих, талановитих, промовистих. І на сцені знову з’являються нахабні радянські поети з гучними лозунгами та дешевими римами. А вони неминуче з’являються, коли йдуть найкращі: Куліш, Хвильовий, Курбас.
Повірте, ця вистава варта того, щоб побачити її у Львові! І окремо тішить, що не тільки столичні театри можуть похвалитися якісними роботами, на які чекають читачі. Це треба підтримувати та плекати.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Колір граната: як дивитися шедевр Параджанова;
«Ковзанка»: чому нам потрібна вистава про стосунки;
Боротися чи змиритися. Чому варто подивитися «Поромника»;