Фото: Артем Галкін
Співати, грати, говорити про найважче. У Дикому театрі представили виставу «Худну з понеділка» про проблеми так званої категорії плюс сайз. Театральна оглядачка Вікенду подивилася виставу й ділиться враженнями.
За створенням вистави «Худну з понеділка» в Дикому театрі майбутній глядач міг спостерігати в реальному часі. Спочатку директорка й продюсерка Ярослава Кравченко оголосила про наміри робити виставу про жінок плюс сайз. Вона підготувала анкету, в якій попросила поділитися своїми історіями всіх, для кого це актуально. Далі за роботу взялася драматургиня Ольга Мацюпа. Обробили понад 200 анкет і на цьому матеріалі створили п’єсу.
Розповідь чотирьох героїнь базується на справжніх ситуаціях, з якими стикаються люди. Потім організували кастинг, де спробувати себе могли всі охочі. І нарешті почалися репетиції з режисеркою, актрисами, хореографом, композитором.
Та не все сталося, як гадалося. Всередині процесу режисерка несподівано покинула проєкт. Перед театром постало важке питання, що робити далі. І Ярослава Кравченко, яка не мала подібного досвіду, вирішила взяти все у свої руки та стати режисеркою вистави. Бо є певні домовленості, зобов’язання, строки, і врешті решт квитки вже в продажу! Залишилося додати, що все це сталося за декілька тижнів до прем’єри.
Розумієте, чому цікавість до проєкту перевищила всі очікування? П’єса за реальними історіями, режисерський дебют, акторки плюс сайз, деякі з яких вперше на театральній сцені. Усе це неабияк підігрівало інтерес.
Мені пощастило в перший день на власні очі побачити результат зусиль всієї команди.
Сюжет п’єси нехитрий. Четверо дівчат, які декілька років тому брали участь у телешоу про зниження ваги, дізнаються, що одна з їхніх подруг померла. Вони шоковані й не розуміють, як це могло статися. Жахлива звістка спонукала їх зібратися, щоб вшанувати пам’ять померлої. Виявилося, кожна з них отримала персональний конверт від покійниці з останньою волею. І це спричиняє витік секретів і таємниць.
Жанр заявлений як мюзикл. Але мені це видавалося сумішшю мюзиклу, стендапу, драми й інтриги. Усе як в житті.
Починається вистава легко й весело. Ефектні вокально-танцювальні номери, смішні монологи актрис на тему власного тіла та неможливості роздивитися певні його частини, дівчаче перебирання суконь у гардеробі. Але з розвитком сюжету історії, які розповідають героїні одна одній і глядачам, поступово втрачають легкість. Вони показують, наскільки жахливо те, з чим стикаються повні люди в повсякденному житті.
Несприйняття, постійний осуд, хейт, непрохані поради, неприйнятні коментарі в соцмережах на кожне фото. Додайте переживання людини з приводу надмірної ваги, здоров’я, невдалих спроб схуднути, непорозуміння з родичами, відсутності особистого життя. На ці теми головні героїні висловлюються щиро й відверто.
Акторки грають, танцюють, співають. Якщо знати, що не всі з них мають професійну акторську освіту, це додає окремої поваги до того, на що здатні на сцені дівчата. Вокал прекрасний.
У виставі є певні недоліки, мені видалася трохи сируватою. Але за декілька наступних показів, я впевнена, все обкатають.
У підсумку хотіла б сказати, що в Дикому театрі з’явилася ще одна вистава, актуальність якої важко переоцінити. Безпідставне неприйнятне ставлення до людей плюс сайз — це те, з чим ми стикаємось щодня, що обов’язково потрібно змінювати, якщо наше суспільство хоче називатися цивілізованим.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Втратити Мрію. Про що вистава «Трамвай “Жадання”» в театрі Лесі Українки;
Діалоги кармеліток: чому Київ обговорює виставу зі Львова;
Великий ніс чи велике кохання? Про що вистава «Сірано де Бержерак» у Львові;
